Мужність робить нікчемними удари долі
Демокріт, давньогрецький філософ

Верхівня: в гості до Бальзака

Декілька літературних епізодів із історії одного житомирського села
15 квітня, 2005 - 00:00
КАМІН У КАБІНЕТІ ПИСЬМЕННИКА / ГОРЕЛЬЄФ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА, ВСТАНОВЛЕНИЙ НА ФАСАДІ ВЕРХІВНЯНСЬКОГО ПАЛАЦУ ПОРТРЕТ ЕВЕЛІНИ ГАНСЬКОЇ «МАЛИМ ЛУВРОМ» НАЗВАВ БАЛЬЗАК ПАЛАЦ ГАНСЬКИХ ФЛІГЕЛЬ (1800 р.), У ЯКОМУ ЖИВ УПРАВИТЕЛЬ КАПЛИЦЯ-УСИПАЛЬНИЦЯ РОДИНИ ГАНСЬКИХ АЛЕЇ ВЕРХІВНЯНСЬКОГО ПАРКУ У ЗАЛІ З БАРЕЛЬЄФАМИ НА МІФОЛОГІЧНІ ТЕМИ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ ПРИЙМАЛИ ГОСТЕЙ. НА ОРКЕСТРОВОМУ БАЛКОНІ ГРАЛИ МУЗИКАНТИ-КРІПАКИ ШАФА ТА КАРТЯРСЬКИЙ СТІЛ У ВІТАЛЬНІ БАЛЬЗАКА ФОТОКОПІЇ ПОРТРЕТІВ-МАЛЮНКІВ РОМАНІСТА У ВИКОНАННІ ЙОГО СУЧА

Нещодавно «День» презентував нову рубрику «Малі — Великі міста України», яка, як виявилося, стала запитаною. Почали надходити листи з пропозицією відвідати конкретні історичні місця. Наш постійний автор і давній друг газети Володимир Панченко, віце-президент Києво-Могилянської академії, прочитавши про Переяслав-Хмельницький, відразу сам туди помандрував. А повернувшись, запропонував усім разом поїхати у Сквиру Київської області (про це читайте у найближчих номерах «Дня»), а дорогою заїхати у село Верхівня, що на Житомирщині, де жив Оноре де Бальзак. І коли у редакції ми ділилися яскравими враженнями, головний редактор Лариса Івшина сказала, що нам не обійтися без рубрики «Малі — Великі села України».

ПОШТОВИЙ РОМАН

Двохтисячне село Верхівня Ружинського району Житомирської області відоме далеко за межами України. Тут у маєтку графині Ганської з 1847 по 1850 роки жив великий французький письменник Оноре де Бальзак.

Евеліна Ганська, прочитавши «Сцени приватного життя», надіслала Бальзаку листа, підписавшись: «Іноземка». У ньому розповідала про свої яскраві враження від твору. За першим листом надійшов другий і третій... В одному з них незнайомка прохала адресата відгукнутися кількома словами через паризьку газету «Котід’єн», що завжди вчасно надходила у Верхівню (цікаво, скільки днів зараз сюди йде лист із Києва?). Це мало означати, що Бальзак отримав усі повідомлення і вона без застережень може продовжувати йому писати. Чоловіків вабить невідомість. Захопившись цією кореспондентською інтригою, письменник так і зробив. Анонімне листування тривало майже рік, аж поки жінка не запропонувала зустрітися у Швейцарії. Для жінок це класичний приклад того, як треба кувати своє щастя.

Евеліна Ганська походила зі старого польського роду Ржевуських. Її батько Адам-Лаврентій листувався із самим Вольтером. Старший брат Генріх був автором кількох неординарних романів. «Польським Вальтером Скотом» — назвав його Бальзак. Молодший Адам дослужився до командувача військами Київського військового округу. Евеліна ж була красивою і освіченою. Вона вільно володіла кількома мовами, грала на фортепіано... Її дев’ятнадцятирічною видали заміж за Вацлава Ганського, старшого за неї на двадцять два роки. Заможне подружжя часто подорожувало, розважалося на балах у польської шляхти та російської знаті. Відвідуючи салонні вечори своєї сестри Кароліни, Евеліна познайомилася з Олександром Пушкіним та Адамом Міцкевичем, які захоплювалися її вродою.

Поважних гостей Ганські обов’язково запрошували до себе на вечори, що їх влаштовували у Верхівнянському палаці. Саме звідти до Оноре де Бальзака надходили листи: спершу від невідомої кореспондентки, а потім — від коханої жінки, з якою він періодично бачився у країнах Західної Європи. У бальзакознавців є різні погляди на стосунки письменника з графинею. Одні переконані, що романіст її дуже любив, а Ганській потрібна була лише його слава. Інші твердять, що Бальзака, який завжди жив у борг, приваблювало її багатство. Він сподівався, що стосунки з Евеліною принесуть йому фінансову стабільність.

Тільки через п’ятнадцять років після їхньої першої зустрічі в Швейцарії, коли пройшло кілька років, як помер чоловік Еви, письменник зміг приїхати у Верхівню. З Парижу сюди він їхав сім днів: залізницею через Брюссель, Кельн, Ганновер, Берлін, Краків, кіньми — через містечко Броди Львівської області й на Житомир.

«МАЛИЙ ЛУВР»

До колишнього маєтку Ганських веде довга алея під гору. Внизу — село: будинок біля будинку. Ліворуч — річка Верховенка. Підходимо ближче й перед нами розкривається чудовий краєвид. У центрі — палац, збудований у 1800 році в ампірному стилі, виразною ознакою якого було повернення до античого мистецтва. Будівництво закінчував вже Вацлав Ганський, якому Верхівнянські землі перейшли у спадок від батька. Зовсім поруч споруджені два флігелі, що з’єднувалися з палацом підземними ходами. В одному була кухня, звідки носили їжу панам через підземний хід. У музеї Оноре де Бальзака зберігаються записки повара пана Ганського: «Дня 1 листопада 1838 року. Прошу видати з городу для кухні палацової моркви, три купки селери, шість штук порею...» В іншому флігелі містилася столярна майстерня, а також жив управитель, брат Вацлава Ганського — Карл. У своїй книжці «Помилка Оноре де Бальзака» український письменник Натан Рибак пише, що Карл полюбляв водити до себе красивих селянок. У стилі соціалістичного реалізму автор описує трагічний випадок. Дівчина, згвалтована у переддень свого весілля, повісилась у панському саду. Її наречений — сільський коваль вирішив помститися — з вилами в руках. За це його постригли у солдати. Місце, де знайшли дівоче тіло, назвали алеєю смерті. А зовсім поруч — алея кохання, де любила прогулюватися графиня. Стежками доходимо до старого будинку, в якому колись жили сімейний лікар, ветеринар, садівник, агроном... А звідти натрапили на винний погріб. У ньому ще досі зберігаються бочки для вина.

Неподалік палацу побудована усипальниця родини Ганських... Звідти можна піти вглиб парку та насолоджуватися тишею. Тут насаджені дуби, ясени, липи, тополі, яким по півтора сотні, а то й більше років. А можна пройтися по пішохідному мосту через яр, де у ті часи текла рукотворна річка. За будинком було висаджено кілька десятків кущів червоних та рожевих троянд, які особливо зачаровували солодкуватим ароматом після дощу.

«Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену призахідним сонцем», — такими були перші враження Бальзака від маєтку графині Ганської. «Просто важко собі уявити, які тут простори, яка родюча тут земля, яку ніколи не вдобрюють і на якій щороку сіють пшеницю. ...В молодої графині налічується близько двадцяти тисяч селян чоловічої статі (тобто в них загалом приблизно сорок тисяч «душ»), але й вони не в змозі обробити всі ці землі. Для цього потрібно щонайменше чотириста тисяч чоловік», — згодом написав він сестрі Лорі Сюрвіль.

Йому відвели кімнати на другому поверсі. Масивними дерев’яними сходинами ми піднімаємося в його апартаменти, де нині розмістився Житомирський літературно- меморіальний музей Оноре де Бальзака. Посередині вітальні круглий картярський стіл, вкритий зеленим сукном. Мабуть, він стояв у котрійсь кімнаті для гостей, де на ньому грали в покер і преферанс, розкладали пасьянс... По лівий бік — стара добротна шафа-сервант, із різьбленими на ній візерунками. А по правий — фортепіано ХVIII століття. Раритетні експонати доповнюють сучасні: колекція графічних робіт, презентована музеєм Бальзака у французькому замку Саше; твори письменника, подаровані Паризьким музеєм. У кабінеті із блідо-рожевого штучного мармуру стоїть письмовий стіл, за яким Бальзак написав «Депутата від Арсі», «Дрібні буржуа», «Театр, який він є». А на ньому — канделябр, при світлі якого, за домислами дослідників, письменник створив свою відому драму «Мачуха», адже її рукопис підписано: «Верхівня, Україна, грудень 1847 р.» Із того часу зберігся камін. Біля нього розташовані два м’яких крісла. Так хочеться в них сісти, щоб мати фото напам’ять! «А ви не хочете тут сфотографуватися?», — ніби читала наші думки завідувачка кафедрою соціальної роботи Білоцерківської філії університету «Україна» Катерина Плівачук, яка супроводжувала нас у Верхівню. Володимир Панченко був приємно здивований, мовляв, усі експонати великого француза доступні. «На підлозі — килим, вочевидь, дорогий колись, — продовжувала Катерина Володимирівна. — У спальні не збереглося меблів тих часів. Нині у ній розміщено здебільшого портрети-малюнки романіста у виконанні його сучасників». У листопаді 1847 року письменник писав рідні: «Я маю розкішний апартаментик... кабінет із рожевого штучного мармуру, з каміном, чудовими килимами та зручними меблями, вікна цілком зі скла, без олов’яної фольги; краєвид відкривається переді мною на всі боки. Можеш собі уявити, що за Лувр ота Верхівня, де є п’ять чи шість таких апартаментів для гостей»...

Гостей Ганські приймали в розкішній залі з барельєфами на міфологічні теми стародавніх Риму та Греції. На балконі грав оркестр із музикантів-кріпаків. За розповідями Катерини Плівачук, досі живе легенда про скрипаля-віртуоза Муху Димича, для якого Бальзак привіз скрипку із Парижа. Із зали був вихід у столову. На першому поверсі знаходилися кімнати для перепочинку. Коли бали закінчувалися далеко за північ, тут можна було заночувати.

Французький письменник Андре Моруа у своїй книжці «Прометей, або Життя Бальзака» написав: «Вважають, що перебуваючи на Україні, Бальзак був щасливий. Вперше у своєму житті він опинився в одному з тих палаців із безліччю шанобливих слуг, про які мріяв змалку. Бальзака не бентежила та обставина, що за постійною шанобливістю вимуштруваних слуг криються суворі покарання, які можуть спіткати їх навіть за найменшу провину.

...Він уперше (протягом трьох місяців!) відчував себе вільним від щоденного клопоту, від загальної необхідності постачати рукописи видавцям, від осоружної тривоги за різні векселі й несплачені рахунки...»

На початку 1848 року Бальзак повернувся до Франції. З Парижу він писав Евеліні: «Я марив Верхівнею цілісінький день. Я так верхівничаю, так переношуся в мріях до Верхівні, що бачу найдрібніші речі домашнього вжитку. В своїй уяві я відчиняю шафку з цукерками, що стоїть біля підвіконня в твоїй спальні... перелічую цяточки воску від свічок, що спливли на оксамитову скатерку того стола, за яким ми грали в шахи... Присягаюся честю, коханням до тебе — я живу там...» Вдруге у Верхівню Бальзак приїхав у вересні 1848-го й пробув аж до кінця 1849 року. Під час свого третього візиту він одружився з Евеліною Ганською. Цермонія вінчання відбулася 14 березня 1850 року у костьолі Святої Варвари у Бердичеві. А у травні подружжя відбуло до Парижу, де за кілька місяців прозаїк помер. «Панове, Європа втрачає генія», — сказав Віктор Гюго за кілька годин до смерті Бальзака. Евеліна більше не повернулася в Україну. Вона померла у 1882 році й похована біля чоловіка на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Про цю історію кохання написано багато книжок й відзнято фільми. У 1968 році вийшла картина «Помилка Оноре де Бальзака» українського режисера Тимофія Левчука. «Весілля пана Оноре» — польська версія стосунків Бальзака з Ганською, роль якої зіграла відома Беата Тишкевич. А у французькій стрічці про письменника знімались знамениті Фанні Ардан та Жерар Депардьє.

ЕНЕРГЕТИКА ПАЛАЦУ

Останнім господарем Верхівні був брат Евеліни Адам Ржевуський. Саме йому її донька, збіднівши, продала свій спадок. Після приходу радянської влади у 1921 році приміщення палацу зайняла агрошкола від Київської сільськогосподарської академії. У 1933-му — її перейменованували на сільськогосподарський технікум, нині — філія Житомирського агротехнічного коледжу. Реальною причиною, яка запобігла руйнації споруди, стало те, що в ній знаходився навчальний заклад. Інакше — її доля була би жалюгідною, як і доля більшості пам’яток давньої української культури. Та вже коли у каплиці-усипальниці, де було поховано шістнадцять осіб із роду Ганських, зробили спортзал, далекі родичі забрали їх рештки і перепоховали у Польщі...

Кімнати палацу давно перетворено на навчальні кабінети, окрім тих, у яких знаходиться музей великого француза, де затишно і ошатно. А загалом приміщення потребує капітального ремонту як ззовні, так і всередині! «Косметичний» ремонт знадвору зараз здійснюється за кошт технікуму. Та й взагалі, варто подумати про те, щоби кудись навчальний заклад переселити. А тут лише облаштувати пам’ятку історії, архітектури та садово-паркової культури, де би збиралися й виставляли свої роботи українські художники та скульптори, вирувало б духовне життя. Адже щороку 20 травня, в день народження письменника, у Верхівні проводиться Міжнародне літературне свято «Весна Прометея», яке обов’язково відвідує хтось із посольства Франції в Україні, працівники французьких музеїв Бальзака, бальзакознавці з усього світу... Та й протягом року сюди приїжджає чимало наших співвітчизників і гостей із-закордону: Верхівня входить до реєстру історичних місць, що їх пропонують відвідати провідні туристичні агенції. Зрештою, Верхівнянський маєток унікальний не тільки своєю архітектурою й подіями. Тут відчувається безпосередній безперервний зв’язок з історією, жива енергетика господарів та гостей палацу, що зберігається в мистецьких цінностях, предметах побуту... Бо часто, коли намагаються відтворити історичні пам’ятки, виходять муляжі й бутафорія — в них втрачається живий дух епохи.

Надія ТИСЯЧНА, фото Леоніда БАККА, «День», Київ — Верхівня — Київ
Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів