Брігелла та П’єро російської політики
Російська політика дедалі більше нагадує італійську комедію дель арте з її гротесковими персонажами, які вже одним своїм виходом на сцену мають викликати певні емоції.
У ролі Брігелли ось уже 15 років виступає Володимир Путін. У ролі П’єро — Дмитро Медведєв. Опис амплуа Брігелли: «спритний й виверткий, часто злодійкуватий слуга, розв’язний з жінками, зухвалий, хоробрий з боягузами, але послужливий перед сильними, Брігелла злий і безжалісний. Від актора, який грає цю маску, потрібне вміння грати на гітарі й володіти елементарними акробатичними трюками».
• Упродовж 15 років з Брігелли-Путіна, дрібного клерка, який носив портфель за Собчаком, робили супермена й генія, титана думки й найбільшого героя російської, та що там російської, світової історії. На створення культу Путіна всі 15 років працювала вся потуга російської пропаганди, й сьогодні цей культ досяг розміру культу особи Сталіна. Логіка й психологія Брігелли-Путіна, спритного й злого слуги, який волею випадку опинився на вершині абсолютної влади, ось уже 15 років визначає зовнішню й внутрішню політику величезної країни.
Недосяжна мрія провідних російських пропагандистів — зайняти в просторі культу Путіна ту нішу, яку в культі Гітлера займала Лені Ріфеншталь і її фільм «Воля до влади». За цю нішу йде відчайдушна конкуренція. Останнім часом конкуренція загострилася. Спочатку лідерство захопив Андрій Кондрашов, котрий зняв ігровий фільм «Крим. Шлях на Батьківщину» з Путіним у головній ролі, де Путін фактично свідчить, що саме він особисто керував захватом Криму. Потім Сергій Брільов бере у вождя велике інтерв’ю, але за масштабом це полотно не дотягує до кондрашовського виробу. І ось у боротьбу вступає один з королів цього цеху Володимир Соловйов, який уже тиждень несамовито рекламує свій фільм з невитіюватою назвою «Президент».
• В «Известиях» від 23.04.2015 опубліковане велике інтерв’ю Володимира Соловйова, яке він дав співробітниці «Известий» Анастасії Кашеваровій. У інтерв’ю Соловйов розповідає про свої відчуття, які він пережив, коли брав інтерв’ю у Путіна. Це новий жанр у російських медіа. Брати інтерв’ю у інтерв’юера. Трохи нагадує ефект багаторазової ехо-камери, коли звук, відбиваючись від кількох поверхонь, породжує чергу наступних один за одним відголосів. Власне за цим принципом і влаштована сьогодні Росія. Говорить один, усі інші транслюють і коментують. Потім інші транслюють і коментують коментаторів. Залишається діждатися, коли хто-небудь візьме інтерв’ю у Анастасії Кашеварової про те, які відчуття й думки спадали їй на думку, коли вона брала інтерв’ю у Соловйова, який ділився з нею своїми відчуттями й думками з приводу інтерв’ю з Путіним.
Утім, у нас є можливість припасти до першоджерела, до Володимира Соловйова, думки й відчуття якого вирізняє надзвичайна захопленість і щирість. Оцінюючи і власний фільм і його головного героя, Соловйов не скупився на компліменти: «Фільм захоплює з першої секунди, й ти занурюєшся в атмосферу історії. Ми йшли не шляхом реконструкції, ми не намагалися пограти в історію». В останній фразі міститься здоровенна шпилька на адресу основного конкурента на місце Лені Ріфеншталь, Андрія Кондрашова, який включив Путіна в ігровий фільм про Крим.
• «Путіну дуже важливо відчувати людей. Він не може їм брехати», — повідомляє Соловйов. І продовжує: «З Путіним, коли говориш, відчуваєш, що людина приваблива... Для нього дуже важливі людські життя». Тут якось не до ладу згадується знаменита путінська посмішечка, з якою він відповів на запитання про те, що сталося з підводним човном «Курск». «Він потонув», — тонко пожартував Путін.
А Соловйов тим часом продовжує заливатися, багато разів повторюючи одну й ту саму влесливу трель: «У Путіна є дбайливе ставлення й до людей й до країни. У Путіна до людського життя дуже дбайливе ставлення». Це дбайливе ставлення можна було добре відчути в тому ж фільмі про Крим, коли Путін повідомив, що заради «відновлення історичної справедливості» готовий був розв’язати ядерну війну.
• У комедії дель арте Брігеллі потрібен хтось абсолютно нікчемний, на чиєму тлі була б видна його, Брігелли, спритність і удачливість. Інколи це буває недотепний Арлекін, але якнайкраще на цю роль підходить абсолютно порожнє місце, вайло, людина, не здатна на які-небудь вчинки, одним словом — П’єро.
Роль П’єро в російській політиці міцно зайняв Дмитро Медведєв, людина, яка навіть на посаді президента країни, маючи жахливу концентрацію влади, не змогла створити навіть подібність своєї команди, не кажучи вже про якісь кроки у внутрішній і зовнішній політиці.
• Якщо на культ Путіна працюють усі федеральні телеканали, радіостанції, газети й журнали, то по відношенню до Медведєва стараються або поводитися нейтрально, або відвертаються, ледь приховуючи сміх.
Минулого тижня Дмитро Медведєв виступив зі звітом перед депутатами Державної Думи. Навіть федеральні канали й інші кремлівські ЗМІ не змогли зробити репортаж про цю подію так, щоб він викликав щось, окрім кепкувань. Лідер ЛДПР, відомий блазень з прізвищем на Ж. спробував нагодувати Медведєва імпортною грушею, попередивши, що в ній, у груші, міститься позамежна концентрація нітратів. Мимоволі виникає питання: на якій відстані від Путіна цього Ж. уклали б на підлогу громадяни в сірому, якби лідер ЛДПР раптом з’їхав з глузду й наважився б до нього наблизитися без дозволу. Утім, Ж. хоч і блазень, але добре знає, з ким можна жартувати, а з ким цього робити не слід. Тому він так довго на російській політичній арені.
• У деяких частинах своєї промови Медведєв, здавалося, просто пародіює російські гумористичні передачі. Ось, наприклад: «Ми вистоїмо. Ми переможемо. Тому що ми представляємо найкращу країну у світі — Російську Федерацію». У цей момент було повне враження, що на думській трибуні замість прем’єра Дмитра Медведєва стоїть комедійний шоумен Михаїл Галустян.
Адже це його забавно-пихату фізіономію показують у заставці до гумористичної передачі «Нашараша», коли виголошується ось цей закадровий текст: «Ми живемо в найкращій країні у світі, й інші країни заздрять нам». І текстуальна схожість, так само як і зовнішня й внутрішня спорідненість персонажів доходила до рівня тотожного змішення. Причому було не зрозуміло, хто кого пародіює.
• П’єро в ролі прем’єр-міністра Росії був смішним і жалюгідним водночас. «Втрати від санкцій становлять 25 мільярдів доларів. Поточного року ці збитки можуть збільшитися в кілька разів. Якщо зовнішній тиск посилюватиметься, а нафта залишатиметься дешевою, нам належить жити в іншій економічній реальності», — туманно пообіцяв Медведєв-П’єро.
І знову пафосне: «Для багатьох повернення Криму стало відновленням історичної справедливості, що за силою й значенням порівнянна з падінням Берлінського муру й об’єднанням Німеччини, або з поверненням Китаю Гонконгу й Макао».
• Незручно всоте коментувати юридичну безглуздість порівняння анексії Криму з об’єднанням Німеччини й переходом Гонконгу під юрисдикцію Китаю. У першому випадку — міжнародний злочин, що став однією з підстав ізоляції Росії, в інших випадках — визнані міжнародним співтовариством акти. Варто окрім юридичної непорівнянності цих подій відзначити їхні різні соціально-економічні наслідки. Німеччина після об’єднання стала найпотужнішою країною Європи й, по суті, тримає на своїх плечах її економіку. Китай, що отримав завдяки Гонконгу вікно у світ інвестицій, сучасних технологій і культури ведення бізнесу, став другою, а за деякими позиціями й першою економікою світу. Росія ж зусиллями свого вождя прагне в «іншу економічну реальність», контури якої, судячи з усього, виглядають страхітливо. Так буває, коли країною керують персонажі комедії дель арте.
