Ізоляція на 48 днів

Кілька днів тому в інформаційному просторі «вистрілила» тема цивільних українських полонених, яка досі перебувала дещо в тіні долі наших поневолених бійців. Фігурувало, зокрема, й ім’я Дмитра Потєхіна – активіста ненасильницького спротиву, блогера, журналіста, одного з засновників «Гостинної республіки» в Києві на Подолі. Його взяли в полон у Донецьку 7 серпня, він пробув там 48 днів і навіть оголошував голодування. Нині Дмитро перебуває на волі й дав невеличке інтерв’ю для «Дня». Іронічний активіст виявився не надто багатослівним по суті, й тим не менш, його слова, здається, створюють досить яскраву картинку про те, що робиться в тій частині абсурдного мікросвіту «Новоросії», в якому йому випало побувати.

- Чи встиг ти отримати якісь враження з «позатюремного» життя в Донецьку? Окрім того, що там гинуть люди й висять прапори «ДНР» чи «Новоросії»…

- 7 серпня вулиці були порожні, майже все зачинено. Коли вийшов через 48 днів - побільшало людей та машин. Блокпости, пошкоджені будинки, пропаганда ДНР на біг-бордах та в ефірі принаймні однієі ефемки. Ось наче й усі враження…

- Яке там зараз інформаційне поле? Чи є доступ до українських ЗМІ? Наскільки вільний доступ до інтернету?

- Інтернет є. В телевізорі суцільна російська та місцева пропаганда. З українських каналів є лише один украіномовний, та який! - порноканал «Бабай».

- Чи доводилося спостерігати роботу ЗМІ «Новоросії»? Яке враження?

- Мені навіть пропонували попрацювати на одному з їхніх телеканалів. У мене також взяли там інтерв`ю, яке, очевидно, не дуже сподобалось босам, бо я сказав про легітимність Порошенка як президента України, а вони закидали йому насильницький прихід до влади через Майдан. Довелося пояснити, що майдан повалив нелегітимний режим узурпатора Януковича, а Порошенко став президентом в результаті виборів.   

- Сакраментальне питання, яке з’явилось у мене, відколи дізнався про твоє затримання: що ти там, власне, робив?

- Збирав матеріал для дослідження.

- Як і чому потрапив у полон?

- Очевидно МГБ ДНР вирішило мені допомогти дослідити пенітенціарну систему молодої республіки.

- Що за люди ті представники «ДНР» або Росії, бойовики, терористи, військові, з якими ти мав справу? Яке враження вони справляли?

- Різні люди, які в різний спосіб туди потрапили, зокрема й через ув`язнення та згоду працювати на режим ДНР. Були агресивні, були більш притомні, але здебільшого це упосліджені, зазомбовані пропагандою й схильні до насилля люди, у яких в житті не було можливості отримати нормальну освіту. Схильні ледь не всі проблеми перекладати на "правосєков", "укропов" та "нациков". Хоча на шляху втілення нацистських ідей вони просунулись значно далі, ніж їх опоненти.

- Чи виглядають вони на цілісну силу, чи на збіговисько строкатих угрупувань?

- Тюремники МГБ вдягнулись в однострої лише після звільнення постачальників спецодягу. Я також був свідком принаймні двох сутичок МГБ з іншими підрозділами. Одна з них була з використанням зенітки.

- Що взагалі нагадує перебування в полоні? Який би образ, порівняння ти би застосував?

- Цензурних слів для цього нема.

- Розкажи трохи про допити, тактику в спілкуванні? Яким було утримання? Чи били, піддавали тортурам? А інших в’язнів? Чи давали якісь прогулянки чи інші форми свіжого повітря?

- Загалом перебування в закритому приміщенні, де доступ до води й туалету обмежений, дуже просто переторюється на тортури. Багатьох били. Спочатку більше, потім менше. Щодо мене фізичного насилля майже не було, але тільки якщо не вважати таким постріли для залякування, незаконне утримання в нелюдських умовах, без нормальних їжі, світла, кисню, зв`язку з близькими та далекими людьми – це тортури не тільки ув`язнених, але й інших людей, які переймаються твоєю долею. Є навіть міжнародна конвенція захисту всіх жертв насильницького зникнення людей. Вона, до речі, досі не ратифікована не тільки ДНР, але й Україною.

- Чи було якесь співчуття?

- Так. Я не впевнений, що не удаване, - бо була спроба завербувати, - але було. Була допомога людей, які пройшли через цю саму в`язницю й погодились на співпрацю з МГБ. Було співчуття та навіть вдячність співкамерників – на відміну від місцевих, більшості з яких нема куди тікати з підводного човна, - я міг дозволити собі не тільки виступити за незалежність України від Донбасу, але й постібатися з ДНР як, м`яко кажучи, не дуже вдалої спроби втілення цієї ідеї та всієї їхньої боротьби з агентами, шпигунами й зрадниками. Один з ув`язнених бізнесменів настільки перейнявся, що навіть подарував мені свою авіакомпанію. Спочатку це виглядало як жарт, але от тепер з цим щастям треба щось робити.

- Як проходить пересічний день в’язня в «Ізоляції»? Заняття? Атмосфера? Розмови?

- Десь о восьмій грюкіт дверей, наказ відійти від них і стати до стінки, оголошення прізвища ув`язнених для роботи. Якщо не пощастило – тусуєшся в напівтемряві камери, лежиш на пінопластових плитах з матрацами, читаєш підібрані назовні книжки й намагаєшся, попри брак кисню, вловити хоча б лейтмотив. Якщо пощастило – за декілька хвилин ти на свіжому повітрі. Якщо дозволили зайти в туалет – встиг помитись. Якщо маєш зубну щітку та пасту – виходиш на розбудову ДНР без карієсу в складнодоступних місцях, з чистими зубами та свіжим подихом. Якщо знов пощастило – прибираєш територію. Якщо ні – вантажиш декілька тон набоїв для гармат, мінометів чи зеніток, якими буде вбито людей – можливо когось зі знайомих. Чи незнайомих. Тому, зокрема, довелось оголосити голодування – вони хоча й кажуть, що набої просто так не вибухають, але коли зі знесилених рук чи старого ящика випадає гарматний снаряд й гепається об асфальт з висоти вантажівки, дехто з них відстрибує так, ніби це може врятувати. Жоден з ув`язнених не відстрибує - кожного з нас лякали розстрілом, коли привезли й ми в житті загалом до всього готові. Якщо кінцівки в процесі роботи не ушкоджені, в камері можна відпочити й подихати випаровуваннями присутніх. Якщо пощастило - можна винести сечу й набрати води. Загалом нашій камері щастило. Нас регулярно годували. Зазвичай двічі. Якщо щастило - години до другої годували перший раз. Якщо дуже щастило - теплим свіжим супом. У крайньому разі можна було їсти хліб, який часто давали разом з кашою. Взагалі ж, як відомо, побут та поглиблені торговельні стосунки – важлива частина не тільки євроінтеграції, але й звичайного тюремного щастя. Розмови точились саме навколо цього. Ми доволі глибоко просунулись на цьому шляху - у нас був навіть власний унітаз. Не золотий, звісно, але не менш крутий - зроблений з герметичного контейнера для зберігання вибухівки. Про приватизацію цієї штуковини з конвоїрами домовився колишній сталевар-рекордсмен, з яким я познайомився в камері завдяки якомусь «бдітєльному» борцю з агентами, шпигунами та коректувальниками. А я зробив з пінопласту сидіння, яким усі були задоволені. Тож якщо авіабізнес, подарований співкамерником, не піде, мабуть, треба буде зайнятися туалетним бізнесом – онлайн-замовлення, індивідуальний дизайн, розміри за фотокарткою, ручна робота... День закінчувався закресленням дати на календарі ручної роботи.

- Чи був якийсь «мистецький» задум ДНР-івців у тому, щоб організувати тюрму в мистецькому центрі, а чи просто приміщення підійшло?

- Думаю, назва підійшла назва, "Ізоляція".

- Як організовувалася комунікація в’язнів із зовнішнім світом, з Україною?

- В’язні обмінювалися контактами. Хто виходив на волю – дзвонив родичам.

- Рідні й друзі полонених використовують різні стратегії, щоб спробувати їх визволити. По суті дві з них основні: або уникати публічності та коментарів, щоб не нашкодити, або, навпаки, «пустити хвилю» в надії привернути увагу до в’язня, зробити його випадок відомим. Щодо тебе в різні моменти застосовували обидві. Яка виглядає ефективнішою?

- Жодна. Кожна стратегія, застосовувана з українського боку, сприймається там стратегією ворога. Якщо сприймається. Бо насправді це працює приблизно так: вони там сидять в консерній банці. І хоча вона виконана у формі танку й інколи відстрілюється, її термін придатності збіг ще за радянських часів, і єдине, що вона може – вибухнути. А ви тут – вільні люди, сидите в пісочниці. Тут багато ніби притомних людей, які з піску й фекалій будують країну, та більш войовничі дітлахи, які захищають єдність і кидаються піском і тими ж таки фекаліями різного ступеня оригінальності та свіжості. Кидаються переважно в консервну банку. І якщо до неї долітає, їй байдуже. Бо вона хоче бути справжньою залізною консервою, як Росія. І для неї авторитетом є лише Росія, яка виглядає як танк, а насправді – теж консерва. Просто велика. І якщо вона вибухне, то зсередини. Можна її також намагатись відкрити, але я не певен, що український уряд має належний консервний ніж.

- Яку б стратегію ти порадив тим, у кого близька чи знайома людина потрапила в полон?

- Я не хотів би радити, бо через низку обставин мій досвід навряд чи співставний з іншими випадками. Втім, мені здається, що родичам варто заспокоїтись щодо долі близької людини та набратись терпіння. Якщо її не вбили під час затримання, вона швидше за все виживе. Людей там тримають тому, що єдиним легітимним механізмом звільнення є обмін.

- Події на Донбасі та їхнє висвітлення українськими ЗМІ: наскільки і в чому ці два явища корелюють або не корелюють?

- Ну, про які події на Донбасі я можу розповідати? Я був на Донбасі 2 доби, а решту 48 діб я був там, куди решта Донбасу потрапить, якщо не повалить сьогоднішній  неорадянськонацистський режим ДНР.

- Ти – людина з чималим досвідом організації різних громадянських кампаній, зокрема з ненасильницьким спротивом. Як ти гадаєш, чи здатна україноцентрична частина населення окупованих теренів розгорнути в цих умовах серйозний неозброєний опір у тій чи іншій формі?

- Це здатні зробити лише звичайні мешканці Донбасу. Будь-яка україноцентрична людина для більшості донецьких виглядає "правосєком".

- І на останок: кілька порад тим, хто з тих чи інших причин збирається опинитися на території, контрольованій бойовиками та Росією, від Дмитра Потєхіна, що побував у полоні.

- Повідомте друзів про свої екстремальні плани та попросіть їх зв'язатися з близькими, якщо не повернетесь протягом певного часу, купіть новий дешевий телефон без фотокамери, залиште вдома картки Приватбанку, у Фейсбуці видаліть з друзів Дмитра Яроша та інших членів Правого сектору, приберіть з уподобаних сторінок УПА, УНА-УНСО тощо, зніміть військову форму, видаліть фото з Ющенком та Януковичем - їх не люблять за різне, але почуття це приблизно однаково сильне. Обніміть дітей, дружину, коханку. Скасуйте всі свої плани на наступні декілька місяців. А тоді замість квитка в Донецьк, візьміть квиток у Грузію та навчіться там робити реформи, які б навіть прихильників ДНР переконали, що варто бути громадянами України.