«Корисні ідіоти» ТБ

Чим більше спостерігаю за діяльністю деяких колег-журналістів, тим більше занурююся в стан смутку. Нашому братові, трудівникові ЗМІ, часто не вистачає елементарного здорового глузду на тлі непомірних амбіцій і повного небажання вчитися. Днями подивився на телеканалі ТВі інтерв’ю, яке ведучий брав у радника шефа МВС Антона Геращенка. Звісно, жодних особливо розумних запитань журналіст не ставив, так, звичайна рутина. Але раптом прозвучала вимога панові Геращенку відповісти: «Скільки українських військових перебуває зараз у зоні АТО?» Якби цей бородатий медіа-діяч служив начальником розвідки в терористичних організаціях «ДНР» і «ЛНР», а Антон Геращенко був у нього в полоні, то запитання було б доречним...

Телевізійник аніскільки не засумнівався в доцільності й користі для нашої країни вимагати публічного оголошення в ефірі таємної інформації. Геращенко стримався, а міг би відповісти й ненормативною лексикою. А як іще реагувати на такі заяви? Важко навіть сказати, чого в них більше — ідіотизму чи безвідповідальності. Утім одне іншого не виключає. Хоча, з другого боку, ну хто з нас у житті ніколи не робив дурниць? Я вже було зібрався пробачити журналіста, але тут він вистрілив другим запитанням у Антона Геращенка: «А коли міністр Аваков відвідає зону АТО?» Феноменально терплячий Геращенко з гумором відповів: «Авжеж, йому ще треба взяти з собою Президента, прем’єра й повідомити всім, куди й коли він поїде...» Прямо в гості до Гіркіна-Стрєлкова, Болотова, Безлера й інших, які за таку інформацію щедро відвалять клятих доларів з московського мішка. Але журналістська дурість у цьому випадку абсолютно безкорислива. І, мабуть, факультети журналістики до її формування ніяк не причетні.

Вони не всесильні. Більш як сто років тому великий іспанський філософ, літературознавець і поет Мігель Унамуно, ректор одного з найстаріших у Європі Саламанського університету наказав на фасаді вишу вибити напис (вочевидь, для абітурієнтів): «Quod natura non dat, Salmantica non praestat» (Чого природа не дала, того й Саламанка не додасть). І чому серед наших журналістів так багато банальних побутових дурнів? Це ж треба, сидіти на каналі ТВі (ну це ж не канал «Полювання й риболовля»!) і не кумекати, що в країні відбувається... А завтра цей журналіст вимагатиме, щоб міністр оборони повідомив йому (і ще мільйону телеглядачів), яким маршрутом полетить черговий наш транспортний літак з десантниками.

«ГАЛИЦЬКИЙ СЕПАРАТИЗМ»

Але лихо не лише через дурнів. Ось, наприклад, у Львові телеведучий Остап Дроздов розумний, хитрий і підступний. Його специфічну діяльність щодо зриву мобілізації до Української армії відзначив у новинній передачі канал «1+1», що заспокоїло мою совість, а то я інколи сумнівався, а не чи тяжіє наді мною особиста упередженість до пана Дроздова. Виявилося, не я один маю до нього претензії. А діє Дроздов талановито, винахідливо, з вигадкою. Ось так би діяв на користь України. Але ж ні. Під час жіночих антивоєнних бунтів у Галичині, ведучий запросив до студії двох місцевих жінок, сини яких служать у зоні АТО, і показав їм сюжет з Донбасу: якась неприємна тамошня тітка розповідала на телекамеру, як вона страждає через відключення російського ТБ, яке вона обожнює, і як її нудить від усього українського. За бажання таких тіток можна знайти в будь-якому регіоні України. Але Дроздов патетично запитав галичанок: «І ось за таких мають воювати ваші сини?» Ведучому не спало на думку, що там воюють за Україну, а несимпатичні індивіди є скрізь. Закінчив свій спіч Дроздов заявою: «Якщо у нас в Галичині почнеться хвиля протестів проти мобілізації, я поставлюся до цього з розумінням!» Треба було б телеканалу пана Дроздова якось визначитися, з ким вони в цей драматичний час і на якому боці фронту їхні симпатії, кому вони бажають перемоги.

КРИМ І ЙОГО СПОКОНВІЧНІСТЬ

Колега Сергій Грабовський уже писав про черговий демарш радіо «Вести», коли російський журналіст, що працює в Києві, Сакен Аймурзаєв може не знати, що скаже Міхалков про Україну. Ну, в мене до Міхалкова свій, «кримський» рахунок. Але спочатку один дуже характерний спогад. В епоху «перебудови» на одній із зустрічей з шанувальниками його режисерського й акторського таланту в нього запитали, як він ставиться до української культури. Міхалков, граючи виразними очима, з робленою наївністю й фальшивою простодушністю відреагував: «А що, є така?» У цьому весь Міхалков (і чимала частина російського суспільства) з його глибоким презирством до України.

Отримавши трибуну на радіо «Вести», Міхалков виправдовував агресію Росії проти нашої країни тим, що нібито Крим — «споконвічно російський». Росія вперше захопила Крим 1783 року. Якось малувато для споконвічності. Кримським ханством півострів був удвічі довше. Наприкінці ХІХ століття Крим відвідав російський мандрівник, вчитель гімназії з Центральної Росії Євген Марков, який залишив популярні в середовищі інтелігентних кримчан спогади — «Нариси Криму». Там він, порівнявши Севастополь з іншими містами Росії, сказав про нього так: «У цьому місті немає нічого російського, окрім прапора». І це про Севастополь! Що вже тоді казати про «споконвічно російський» Бахчисарай, Карасубазар, Солхат або про Феодосію та Євпаторію, які були засновані в часи, коли ніяких росіян не було навіть у проекті...

Крим упродовж століть формував дуже складний, «мозаїчний» етнокультурний і релігійний комплекс, де діяв неписаний принцип: живи сам і залишай простір для життя іншому. Ось саме тому Крим завжди був строкатим і багатокультурним, що й становило його своєрідність. Навіть дивно, як на такому маленькому клаптику території уміщалася така велика кількість культур і релігій. За кримською традицією стояли поряд мусульманські мечеті й православні храми, римо-католицькі собори, єврейські синагоги й караїмські кенаси. Кримськотатарська культура зазнавала потужного впливу європейської і, як писав французький філософ Ален Безансон, у той час, коли улюбленою розвагою московської аристократії було спостерігати танець ведмедя на розжареному листі заліза, при дворі кримського хана ставили п’єси Мольєра... Це до питання про те, хто ближче до Європи.

Був Крим грецький, скіфський, сарматський, хазарський, половецький, римський, готський, візантійський, генуезький, татарський, османський. А тепер він усього лише російсько-міхалковський...

«Русский мир» від решти відрізняється якоюсь особливою схильністю створювати агресивно-некомпліментарний простір для всіх інших культурних світів. Був, є й буде український Крим, але події 2014 року на багато речей розкрили очі. Для того, щоб Крим залишався українським, він має стати кримськотатарським, бо немає в Криму надійнішого охоронця, ніж цей народ. Важко загнати культурне багатоцвіття Криму в пласку схему «споконвічноросійськості» переселенця з Нечорнозем’я. Цей край займає особливе місце культурного модератора епох і народів. І якими витіюватими є людські долі, пов’язані з Кримом! Ось, наприклад, Ігор Іванович Комнін-Палеолог, нащадок князів кримської Готії і двох візантійських імператорських династій у період революції 1917—1921 рр. стає полковником армії УНР. А ось газета початку 20-х років минулого століття «Красный Крым», таврує ганьбою татарських куркулів. У них звичайні кримсько-татарські імена — Амет, Усєїн, Решат. Але прізвища — Джанетті, Джакетті, ДіНегро. Ось вони, жителі генуезьких колоній Каффи, Алустона, Солдайї, що втекли після турецької навали ХV століття в довколишні татарські селища й там прижилися. До речі, лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв згадував, що в його жилах є й генуезька кров...

У юні роки, прогулюючись рідним Севастополем, у Балаклаві біля підніжжя генуезької фортеці Чембало, я раптом подумав, що ці люди, мої древні земляки, читали Данте й Петрарку, які були їхніми сучасниками. І це все звести до вульгарної «споконвічної російськості» Міхалкова і йому подібних?

«ДОКИ?» БЕЗ ВІДПОВІДІ

Ну, гаразд, «Вести» москвичів Ганапольського й Аймурзаєва. А тут ось начебто цілком київський телеканал «NEWS ONE», який дає прямий ефір, а потім повтори з терористами ДНР і ЛНР, де вони із задоволенням ведуть пропагандистську роботу проти України, розповідають небилиці про те, що на боці Києва в зоні АТО воюють війська країн НАТО та формування США. Якби! Тут ось нещодавно канал ЕСПРЕСО-tv розповів, що одним з керівників-натхненників «NEWS ONE» є колишній член фракції Партії регіонів у ВР Євген Мураєв. А на сайті «NEWS ONE», як стверджують журналісти Еспресо-tv, Збройні сили України іменуються «карателями», а терористи ДНР і ЛНР — «ополченцями». До кого тут апелювати з питанням «Доки?»

У студії Савіка Шустера обговорювали повідомлення глави СБУ Валентина Наливайченка про те, що російські ракетники, які збили з системи «Бук» малайзійський авіалайнер, помилилися в назвах населених пунктів Донбасу (переплутали Первомайськ і Первомайське), бо ці люди не місцеві, й влучили в «Боїнг» замість спочатку запланованого літака «Аерофлоту», що летів рейсом Москва-Ларнака (Кіпр). Уламки мали впасти на територію, контрольовану українськими військами. Після чого мали початися антиукраїнські епілептичні напади в російських ЗМІ і 18 липня вторгнення російських військ до України з території Ростовської й Брянської областей. Але сталося те, що сталося, й плани нападу на Україну довелося відкласти, хоча від них не відмовилися. Людські жертви, зокрема й серед своїх, Путіна ніколи не лякали й не зупиняли. Цікаво, ті офіцери, які сиділи за пультом «Бука», що збив «Боїнг», вони ще живі чи вже ліквідовані? Дуже небезпечні свідки.

Екс-заступник глави АП Андрій Сєнченко висловив здивування, чому влада України лише зараз почала вводити економічні санкції проти РФ. Він висловив переконання в тому, що треба всіма силами, зокрема й економічними методами, протидіяти окупаційному режиму в Криму, системно працювати з кримчанами, оскільки настрої там змінюються на нашу користь, але не завдяки зусиллям України, а внаслідок дикої політики РФ. Сєнченко запропонував закрити кримські підприємства пана Фірташа, які платять податки до окупаційного бюджету. І обов’язково слід жорстко реагувати на порушення іноземними державами режиму обмежень у Криму, зокрема на заходи до кримських портів турецьких поромів...

Торкнулися й проблем оборони. Зокрема й дивної політики влади щодо добровольчих формувань, яким вона не довіряє, яких явно боїться, яким не дає зброї й важкої техніки. Влада призиває в армію випускників шкіл і ігнорує офіцерів запасу, які рвуться в бій. Це дурість чи саботаж? Семен Семенченко сказав, що резерв батальйону «Донбас» — 6 тисяч осіб, чому їх не беруть? Командир батальйону «Азов» Білецький зауважив, що резерв добровольців в Україні — величезний, їх треба озброювати.

Дійсно, чому влада так панічно боїться озброєного народу, який в багатьох цивілізованих країнах (США, Швейцарія й т.д.) є основою національного порядку й демократії?