«Має бути категорія відповідальності за суспільство»

Виступаючи із короткою реплікою на Міжнародній конференції «Запуск суспільного мовлення. Зворотній відлік», що відбулася наприкінці минулого тижня у Києві, екс-заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Лариса МУДРАК буквально «сипала» месиджами, як от «не вистачає нашого розуміння відповідальності перед часом», «ми маємо з кров’ю вирватися із совка» і таке інше. Зокрема висловила і таку ремарку: «П’ять років працюючи в Адміністрації Президента я постійно чула історії про створення Мінінформу». «День» докладніше розпитав у Лариси Мудрак про медіа-ландшафт країни.

— Всі політичні сили були зацікавлені у цьому міністерстві, – коментує Лариса Мудрак. – На Банковій ця міфологема має прояв завжди. Пропрацювавши з 2005 по 2010 рік там, я це чула досить часто (за ці п’ять років Лариса Мудрак від першого заступника керівника прес-служби Секретаріату Президента України виросла до керівника Головної служби інформаційної політики Секретаріату Президента України), але тоді медійники зупиняли такі розмови, і здається, до четвертого поверху. Де сидить Президент, вони навіть не доходили. Я переконана на 100%, що Ющенко не сприйняв би це апріорі. У 2007–2009 роках я не чула жодних пропозицій від Юрія Стеця по цьому міністерству і положень не бачила, хоча ми щотижнево працювали з Юрієм у системі комунікацій. Я абсолютно переконана, що вони напрацьовувалися нині.

Дуже багато механізмів існує для інформаційної політики. Це комунікація між прес-секретарями і робота в один голос. Тоді суспільство буде знати і розуміти, за що і яким чином ми боремося. Так само потрібна робота з керівниками медій, off-records робота з каналами, вона з 90-х років є традицією – коли головні редактори спілкуються з міністрами, з АП, коли вони знають наперед, яким чином розвиватиметься та чи інша стратегія, і мають розуміння, як це пропагуватиметься. Коли влада об’єднана, коли є чіткі цілі та завдання і їх можливо помістити в рамки смс-повідомлення, то залишається тільки прес-службам їх правильно озвучувати. А коли є розбрат, і немає розуміння того, що йде війна, що має бути категорія відповідальності за суспільство – маємо відповідну інформаційну політику.

Я мала можливість два роки пропрацювати у Керівному комітеті Ради Європи з питань медіа та інформаційного суспільства (CDMSI), а до того три роки в України не було там представника. Ми рік боролися за те, щоб відновити цю посаду разом із Миколою Точицьким, представником України у Раді Європи і Мариною Ставнійчук – на той час заступником глави АП, членом Венеціанської комісії. Фактично, три роки Україна не цікавилася цією посадою, а йдеться про безцінні знання і майданчик, де ви можете брати всі найновіші напрацювання, які пов’язані з майбутнім регулюванням інформаційного простору. На прикладі України, коли ми пішли шляхом судового процесу і закривали російські канали в березні-травні, стали так само діяти Литва, Латвія, наш досвід брала Молдова, щоправда не знаю, чи застосували його. І тоді ж Великобританія зробила на прикладі України величезне дослідження, як треба далі рухатися у правовому просторі. Після судового рішення Україна мусить вивести дефініції, що таке інформаційна війна, пропаганда, канал-агресор. У березні-червні ми мали шанс стати прикладом для Європи. На жаль, суд так і не завершено, і ми не маємо цього прецеденту, а фактично Нацрада закрила канали на основі моніторингу. І це дуже тонкі ризики, тому що моніторинг – це суб’єктивна оцінка людини, яка і провадить цей моніторинг, на відміну від судового процесу, що має бути відкритий та мусить показати суспільству, на основі яких фактів і експертизи відбувається процес. А далі можна виписувати закони. Інакше суспільство постійно потраплятиме у цю ж яму. Я вважаю, що ЗМІ потрібно було відмовитися від всього російського контенту ще в березні – це була б громадянська патріотична позиція. І суспільству було б від цього набагато легше.