«Ми так багато пропустили за 23 роки незалежності»

Майже рік тому в ефірах українських каналів почали з’являтися справжні українці, найкращі представники громадянського суспільства і просто ті, хто вирішив відстояти власну позицію, люди різного віку, статусу, сфери занять. Спочатку в новинах, під синьо-жовтими прапорами на Майдані, потім — на барикадах і зрештою — на війні. Деякі телеканали стали запрошувати їх у студію на ток-шоу, проте там, серед політичного балагану, ці люди почували себе не в своїй тарілці. Й нарешті, за 23 роки незалежності, українців, які будують, а не розкрадають свою державу, почали повномасштабно представляти на вітчизняних телеканалах. Першим серед нашого ТБ став «1+1», який запустив військово-патріотичне ток-шоу «Хоробрі серця» («День» №159 від 29 серпня цього року писав про цю програму напередодні її виходу в статті «Ці люди зазирнули в очі смерті»). Коли стандарти занижено, діяльність одного видається героїчним вчинком і новаторством. Зараз «1+1» створює собі новий імідж у національній телесфері — канал першим і єдиним зняв з ефіру всі російські серіали, переформатував шоу-бізнесовий «ТСН. Особливе» у суспільно-політичний випуск новин, а головне — почав показувати всій Україні її справжніх героїв. Наприклад, у перших трьох випусках «Хоробрих сердець» побували Артем Усик, боксер, який пішов служити добровольцем в Нацгвардію; знаменитий руфер «Григорій Мустанг», який перефарбував зірку на вистоці в Москві в жовто-блакитний колір; кулеметниця розвідувального взводу «Айдар» Анна Стецько і багато інших, деколи менш відомих, але від того не менш дієвих українців. Так «1+1» став показувати своїм глядачам ті хоробрі серця, про які вже давно писав «День». Звісно, було б добре, якби інші телеканали також підтримали цей приклад і перетворили це в хорошу тенденцію. Проте поки що, на жаль, передумов для створення схожих проектів на інших телевізійних мовниках не видно.

«Хоробрі серця» не просто акумулювали у своїй програмі тих людей, які творять нову державу. Разом із військово-патріотичним проектом стартував благодійний аукціон, а також команда «плюсів» організувала збір коштів на обладнання сучасним реанімаційним устаткуванням машини «швидкої допомоги». Планують зібрати п’ять мільйонів гривень, щоб передати в зону АТО щонайменше десять таких машин. Станом на четвер зібрали уже 56 тисяч грн, що ж до благодійного аукціону, то першими до нього долучилася родина Порошенків, яка віддала картину-триптих «Єдина Україна». Алла Мазур виставила на продаж свою статуетку переможниці першої церемонії «Телетріумфу», Катя Осадча — власну сукню, Сергій Жадан — футболку з логотипом травневого фестивалю «Київські лаври».

«Я припускав, що емоційно це — непростий проект, — коментує «Дню» ведучий програми «Хоробрі серця» Ахтем Сеітаблаєв. — Це зустрічі з людьми, які практично щодня здійснюють неймовірні й по хоробрості, й по віддачі людської вчинки, в тому чи іншому прояві — або волонтерський подвиг, або материнський, або військовий. Коли зустрічаєшся безпосередньо з цими людьми, дивишся їм в очі, народжується щирість... Бути готовим до історій цих людей неможливо. Так як для мене це амплуа — фактично дебют, то я ще не звик до їхніх історій, і навряд чи звикну. Спілкуючися з гостями нашої програми, я утвердився у своїй впевненості, що найбільшим надбанням, надією, двигуном, фундаментом цієї країни є люди. Моя особиста думка, що цих людей потрібно показувати, і не тільки зараз. Ми так багато пропустили за 23 роки незалежності України відносно знайомства нас самих же. Людський подвиг був завжди, просто зараз це більш зрозуміло, коли такі тектонічні розломи відбуваються в суспільстві, й для країни це стало категоричною необхідністю. На мою думку, потрібно було займатися цим набагато раніше, зокрема людям, які в тій чи іншій мірі створюють щось таке, що потім буде виходити на масового глядача, слухача чи читача. Ці пропуски теж відіграли роль у тому, що українці мало одне про одного знають, вже мовчу про кримських татар. Усю політику було спрямовано на те, щоб ми менше одне одного розуміли. Адже якщо людина не знає про іншого чогось такого, на чому можна будувати нормальні взаємини, то йому легше вселяти стереотипи і страх перед іншими людьми. Я ж хочу через цю програму та людей, які в ній з’являються — різних занять, різних соціальних верств, — вселити в нас надію. Адже всі вони «заряджені» на одне — зробити так, щоб наша країна стала комфортною та безпечною».