Сумнівна радість самообману?

Телеканал «Еспресо-tv» розповідав про події у Верховній Раді, пов’язані з голосуванням законів про особливий порядок самоврядування в окремих районах Донецької й Луганської областей. З таким же успіхом можна було ухвалити закон про особливий порядок самоврядування в Автономній Республіці Крим. А що? Чим Крим гірший за Донбас? І результат був би той самий. Путін і його озброєна агентура «ДНР» і «ЛНР» нахабно шантажують українську владу (чи чувана це річ, диктувати суверенній державі, яка в неї має бути конституція!), а вона й рада піддаватися шантажу. На жаль, відступ і капітуляція тривають. Йде  легітимація піратських псевдореспублік, що перебувають під російським контролем. Росія готує нове масштабне вторгнення до України, а ми під керівництвом нашої влади йдемо від поразки до поразки. Ми продовжуємо безконечний Мінськ, а Путін продовжує ковтати наші території по шматку. Мирний передих бездарно програється, противник використовує його значно успішніше. Де нова зброя, де наші нові командні кадри, де мілітаризація економіки?

У ефірі «Еспресо-tv» нардеп від «Свободи» пан Бублик абсолютно справедливо зазначив, що всі дипломатичні ігри з агресором нічим хорошим для України не закінчаться. Біда в тому, що вище керівництво України в Україну не вірить. Звідси й моральний занепад і капітулянтство. Як писав Михайло Грушевський: «Україною часто керували люди, яким вона не потрібна». Владі нарешті необхідно дистанціюватися (хоча б!) від олігархів і вступати в союз з українським народом, тоді й потужність Росії (далеко не однозначна) їх не гіпнотизуватиме.

«ОСОБЛИВИЙ СТАТУС»

На ICTV у програмі «Свобода Слова» глава фракції «БПП» Юрій Луценко виступив з апологією нинішніх вождів. Зроблено це було у звичайному комсомольсько-оптимістичному стилі з дещо карикатурним спрощенством. Проте оптиміст визнав, що Україна небезпечно спізнюється напередодні найважчих випробувань в її історії. Луценку незручно про це говорити, але Україна має трагічно некомпетентну владу. Ця некомпетентність була очевидною ще на Майдані. Сьогодні вона стає загрозливою. Юрій Луценко виправдовував реанімацію ганебних для України законів 16 вересня 2014 року. Про які вибори на окупованому Донбасі може бути мова? Добре вже те, що все-таки змогли, хоч і крізь зуби, визнати очевидне — оголосили окуповані території Донбасу окупованими. Звісно, оратор повторював мантру про передачу влади з Києва на місця. Але кому її там передавати? Лише місцевим феодалам, більше просто нікому. До речі, ситуація з начальством на місцях ще гірша, ніж у Києві. А щоб змінити управлінський корпус у регіонах, треба дати якийсь революційний символ віри тамошньому соціально активному населенню. Потрібен позитивний імпульс з центру. Але хто його дасть? Ті, хто вже цілий рік зберігає систему й практику Януковича — Кучми, без першого з цього тандему, зате з другим?

Ведучий програми на ICTV Андрій Куликов раптом (чи не раптом?) наїхав на Дніпропетровську область, заявивши, що вона вже має «особливий статус». Не думаю, що це особиста ініціатива незалежного журналіста Куликова, олігархи навіть під час війни не припиняють «внутрівидову боротьбу». Для з’ясування стосунків з Ігорем Коломойським ICTV запросив навіть колишнього вірного чиновника Януковича та Азарова пана Вілкула, який активно звинувачував дніпропетровських обласних керівників у всіляких гріхах, а пана Корбана ще й у якихось диктаторських замашках. Так, жах. Інша річ бездоганні джентльмени з Партії регіонів, вони точно нічого подібного собі не дозволяли, дотримуючись європейських цінностей і духу прав людини.

Подивимося, яку гідну відповідь дасть ICTV канал «1+1». Як у свої найкращі часи виступила Юлія Тимошенко, особливо підкуповувало те, що вже не залишилося слідів минулого акторства. Вона дала тверезий і чіткий аналіз Мінських угод, заявивши, що для Путіна це можливість, по-перше, нейтралізувати Захід, його санкції проти РФ і допомогу Україні; по-друге, деморалізувати й нейтралізувати українську оборону; по-третє, виграти час, щоб завести потужні військові угруповання на територію України.

Тимошенко поцікавилася, чому ми досі не застосували жодної дієвої санкції проти агресора. Багато чого нам не відомо, але здається, що наші лідери надто бояться Путіна, й це паралізує їхню волю.

Лідер «Батьківщини» зауважила, що Україні потрібна зброя, і ми випрошуємо її по всьому світу, входячи, між іншим, в десятку найбільших світових експортерів озброєнь. Світ озброюємо, а свою армію не можемо? Ось де влада повинна продемонструвати свою повноцінність. Юлія Тимошенко розповіла, що пограбування працюючих пенсіонерів дало бюджету всього лише 1 мільярд 800 мільйонів гривень, а в одному лише «Енергоатомі» виявлена крадіжка на 3 мільярди гривень. Людину ж, яка викрила крадіжку, звільнили з роботи й переслідують. Та й монополісти сьогодні, під час війни, продовжують отримувати надприбутки. Система, проти якої боровся Майдан, стоїть непохитно. Гривню опустили штучно, здійснивши колосальну антидержавну фінансову махінацію. Та й за війну у нас не всі платять, в Європі дивіденди багачів оподатковують в 25%, а у нас — лише 5%. Зусилля нашої нації в цій війні багато в чому блокуються гнітючим відчуттям соціальної несправедливості.

ХТО ПІДТРИМАВ «ДОНБАСІВСЬКІ ЗАКОНИ»

Лише сила, лише запеклий опір усієї нації можуть нас врятувати. А якщо хтось думає, що перемир’я з «ДНР» і «ЛНР» — це щось подібне до Брестського миру, то Брест був ленінською авантюрою, кайзера в Німеччині повалили, а могли й не повалити. Але більшовикам часто фантастично щастило. Чи пощастить Україні? Нардеп Юрій Шухевич, виступаючи у Верховній Раді, затаврував ганьбою тих, хто підтримав «донбасівські закони», назвавши їх зрадою, спробою угодити Європі, яка кинула Україну, як 1938 року кинула Чехословаччину, а перед цим кинула Ефіопію на розтерзання фашисткої агресії Муссоліні. Шухевич процитував виступ у Лізі Націй Негуса (імператора) Ефіопії Хайле Селассіє:

«Ви хочете миру без справедливості? Отже, у вас не буде ні миру, ні справедливості». Мабуть, ця фраза була у свідомості Вінстона Черчилля, коли він проголошував свою відому формулу про війну й ганьбу. Виступ сина головнокомандувача УПА викликав овацію в залі ВР.

На телеканалах пройшла інформація про те, що в Тернопільській області родичі військовослужбовців батальйону «Збруч» блокували дороги, вимагаючи негайної демобілізації своїх близьких. Таких акцій у Галичині було вже чимало. Може, Галичина, передавши свій патріотизм іншим регіонам, сама залишилася ні з чим ? А наші патріотичні організації, добившись якихось успіхів у національному вихованні в центрі й на південному сході, забули про Галичину? Або Галичина скучила за московською окупацією з часів «золотого вересня» 1939 року? Не хотілося б у це вірити.

Та й безліч уродженців Галичини в зоні АТО проявили себе з найкращого боку, наприклад, дуже ефективно діяли на Донбасі львівські десантники. Але такі акції «громадськості» у Львівській, Івано-франківській і Тернопільській областях псують заслужено патріотичний імідж цього краю.

У програмі «Цивільна оборона» на ICTV обговорювалася ситуація під Маріуполем. Військовий експерт Юрій Карін вважає, що Маріуполь є величезною цінністю для України, оскільки з цього міста здійснюється експорт значної частини металу й зерна. Там порт і аеродром. У разі його втрати негайно виникає «військово-морський флот ДНР», не кажучи вже про багатомільярдні збитки для України.

НЕОБХІДНА РЕФОРМА РОЗВІДУВАЛЬНИХ СЛУЖБ

Видання «Бульвар» Дмитра Гордона дало виклад статті американського військового політика Джона Шиндлера, колишнього розвідника й контррозвідника АНБ (Агенства національної безпеки США) «Як Україна може виграти». Шиндлер (до речі, його однофамілець свого часу врятував від смерті сотні потенційних жертв Голокосту, про що знято знаменитий фільм, поради іншого Шиндлера теж можуть бути для нас рятівними) стверджує: «Якщо Порошенку не до складної роботи порятунку своєї країни від агресії Кремля, він має повернутися в кондитерський бізнес негайно й звільнити місце для лідера, який насправді хоче боротися». А я думав, що це бачимо лише ми в Україні. Шиндлер вважає, що в Україні необхідна реформа розвідувальних служб і очищення від шпигунської мережі Москви. А нерішучість у боротьбі з корупцією «може стати причиною політичної катастрофи в Україні в довгостроковій перспективі». Він також вважає, що 250 тис. військових в Україні — це дуже мало, маленька Хорватія під час війни призвала 200 тисяч, маючи населення в 10 разів менше. Шиндлер вважає, що такі дії української влади виглядають так, наче Президент Порошенко має намір програти. Є ще одна цінна порада в статті: «Деякі з добровольчих батальйонів показали кращі результати в бою, ніж більшість регулярних армійських підрозділів. Вони можуть стати основою нової, покращеної армії України.

Шиндлер упевнений, що тепер ініціатива перейшла в руки Києва. Якщо Україна почне мислити стратегічно, зупинить шпигунство й грамотно воєнізується, то переможе. Усе це може бути зроблено, але кожен день, доки Київ не змінює курс, свідчить про те, що уряд Порошенка насправді не хоче виграти. Так. І це не є таємницею для Вашингтона, Берліна, Лондона й Парижа. Саме тому нам і не квапляться допомагати так, як цього хотілося б. А за такі тексти, як стаття Шиндлера Дмитру Гордону можна вибачити навіть останнє інтерв’ю з Леонідом Черновецьким, у якому колишній київський мер представлений читачам у вигляді янголятка з крильцями.