Як вам такі блогери?

Війна поки що не стала приводом для української журналістики, щоб мобілізувати зусилля, проявити солідарність, підтримати «здорові сили» суспільства та, якщо хочете, — виступити єдиним інформаційним фронтом на захист країни. На жаль. Коли йде війна, то воювати повинна вся країна. Натомість у нас частина медійників так би мовити «відсторонилися» від подій в країні, а дехто — активно бере коментарі в терористів та запрошує в ефіри сепаратистів, словом, робить репрезитативною «ту сторону конфлікту», чим відверто грає на руку ворогу.

Особливо цинічно, коли це робиться шляхом нівелювання цінностей Євромайдану або поверненням у легітимне медіа-поле винуватців у смертях Небесної сотні. Як вони це роблять? Виводять «ньюзмейкерами» людей, які мали б по меншій мірі давно понести відповідальність за трагічні події в центрі столиці, анексію Росією Криму та війну на сході. Прикладів — більш, ніж достатньо. Зокрема, сайт «Обозреватель» не так давно представив читачам свого нового блогера… Віталія Захарченка. Так-так, того самого екс-міністра внутрішніх справ, якого наразі підозрюють в організації викрадень і побиттів активістів Євромайдану. Того самого, хто нині переховується від слідства в країні, що веде проти України війну.

З віртуальних сторінок сайту «Обозреватель» цей «діяч» у менторському тоні повчає українців в тому, що Яценюк — слабка ланка київської влади, то говорить про «уровень политической клоунады». Та найбільш вражаючою є його колонка про Сергія Льовочкіна, який, до речі, останнім часом також не сходить з екранів нашого ТБ.

«...У Шуфрича з'явився «медійний» конкурент. Зазвучав, причому з особливою інтонацією, зі звичкою наказувати — голос Льовочкіна. Раніше, особливо в час гострого конфлікту (правда, на пару з Клюєвим — він був як Великий німий ) — треба було здогадуватися про його черговий маневр через деяких журналістів, технологів — і в цьому була якась аура таємничості. А тепер грубо і зримо: «Ніяких квот!»... Цікаво, що канали, які другий день це транслюють, не помітили появи в публічному просторі не менш знакової персони — екс-міністра Захарченка. А це цікаво. Тим більше, що говорить він... про Льовочкіна. Вчили-вчили плюралізму — так і не навчили…», — написала на своїй сторінці у «Фейсбук» головний редактор «Дня» Лариса Івшина.

Треба сказати, що серед наведених Захарченком фактів чимало цікавої інформації. Для роздумів. Наприклад, Захарченко говорить, що Льовочкіна пов’язують з різними політичними проектами, тут — «и участие Левочкина в проекте «УДАР» Виталия Кличко, «Радикальной партии» одиозного Олега Ляшко, и создание клона «Партии Регионов» — «Партии Регионального развития», поговаривают и о связях с проектом С. Тигипко «Сильная Украина»... І доходить висновку: «определяющим мотивом поступков «политика–госменеджера» — всегда была его прочная связь с олигархическими кланами, сегодня невооруженным взглядом видно, что Сергей Владимирович, активно маневрируя на политическом поле, преследует отнюдь не идейные цели, а, так сказать, по заданию друзей-олигархов распределяет «яйца по разным корзинам». Говорить екс-міністр в бігах й про спробу Льовочкіна продати у 2005 році «Укртелеком» за суттєво заниженою цінною, і про «працевлаштування» Льовочкіна у фонді «Україна», що «являлся учредителем «Института стратегических оценок», в котором на начало 2007 года было 2 сотрудника: Сергей Левочкин и Леонид Кучма. Любопытно, что в 2005 году институт получил беспроцентный заем на $42 млн. от оффшорных компаний…» тощо.

Звісно, не можна цілковито довіряти цій інформації. Але брати її до відома потрібно. Якби не одне «але». Коли б ця інформація була оприлюднена не у такий спосіб та не у такий час. Натомість десятки інших сайтів, посилаючись на «Обозреватель», активно поширюють «ексклюзивні думки» Захарченка. Без аргументованих коментарів. А дехто, як uapress.info, розміщує інші перли цієї персони, зокрема про партію «Самопоміч».

Невже це нормально, що людина, оголошена у розшук, вільно веде свій блог?! Може редакція підкаже нашим правоохоронцям місце розташування утікача? Чи, принаймні, його електрону пошту та нові контакти…

Але реакції медіа-спільноти на нового блогера «Обозревателя» не було. Це неважливо? Чому він з’явився саме зараз? Кому це вигідно? Чи морально давати слово цій персоні? Кого очікувати у якості нових блогерів — Віктора Пшонку чи вже відразу Віктора Януковича?

Знову плюралізм?..

Звісно, тон антиправил, за якими подібні покидьки стають «ньюзмейкерами», належить не «Обозревателю», а… «Українській правді». Саме цей ресурс ще з вересня 2011 року зробив своїм блогером відомого пропагандиста «русского мира» Вадима Колесніченка. До речі, треба сказати, що він був одним з найактивніших авторів цього сайту, написавши та розмістивши аж 208 (!) антиукраїнських за суттю колонок на «УП». Воістину, ексклюзивний контент для сайту, створеного Георгієм Гонгадзе! За активністю дописів ця людина входить в десятку найбільш плідних авторів ресурсу й сьогодні офіційно значиться на «УП» як «Народний депутат України, Співголова Міжнародного антифашистського фронту, Голова Міжфракційного депутатського об`єднання на підтримку канонічної православної церкви». Словом, зазначені регалії наперед говорять про зміст його текстів. Ось лише деякі назви з них: «Федерализация предотвратит раскол Украины», «Вимагаю покарати неонацистів», «Греко-католический священник призывает убивать и терроризировать»…

Так і виходить, що доки Служба безпеки України розслідує посягання на територіальну цілісність і недоторканність України з боку регіоналів Олександра Єфремова, Миколи Левченка і Вадима Колесніченка, наші ЗМІ легалізують їхню діяльність шляхом повернення в медіа-гуманітарний простір. На жаль, прикриватися плюралізмом думок, коли не маєш громадянської позиції, не дуже важко.