«Живий» Василь Стефаник

Заповнена Синя зала київського Будинку кіно, безперервні оплески глядачів, слова подяки та захоплення від перегляду стрічки — атмосфера на представленні картини «Дорога. Василь Стефаник» про життя і творчість письменника, політика, громадського діяча, депутата Австрійського парламенту від Галичини була неймовірною. У епіцентрі уваги, звісно ж, творці стрічки — незмінний колектив серіалу «Гра долі» —  кінорежисер-постановник Василь Вітер, кінооператор Георгій Кривошеєнко, продюсер Галина Криворчук, режисер монтажу Арсеній Бортник, ведуча Наталія Сопіт та інші.

«Відкрию таємницю — це перша історична постать в українській культурі, з якою в мене не дуже складалися стосунки щодо розуміння його творчості. Тому спочатку було вивчення його саме як особистості, щоб потім більш гладко, із розумінням, викласти матеріал. Чесно скажу, творчість Стефаника тяжко давалася мені ще зі школи, і тут треба було згадати його манеру, тематику — тому були складнощі. Але нічого, ми їх побороли, люди, які працювали з нами над цим фільмом дуже допомогли:  консультували, показували, пояснювали», — ділиться з «Днем» враженнями від зйомок ведуча Наталія Сопіт.

У майже годинному документальному кінофільмі йдеться про Стефаника не лише як про видатного письменника, а й як про турботливого сина, активного громадського діяча, просто закоханого юнака та людину свого часу, яка переживала й писала про те, що бачила на власні очі.

«Мені здається, що для України важливо зараз відкривати Стефаника. Тому що, почитавши його, ти розумієш, що це — про наше сьогодення. І от еміграція, про яку одна із новел — «Камінний хрест», це наболіла тема, він бачив тих емігрантів початку XX століття. І  на сьогоднішній день еміграція є такою самою великою проблемою для України, тому що талановита молодь, активний середній клас виїжджає з України, вони не бачать тут майбутнього,  і ми втрачаємо  найкращий розум, руки та нашу націю загалом», — додала пані Наталія.

Фільм «Дорога. Василь Стефаник» знімали в рідному селі письменника —  Русові, де зараз є Меморіальний музей і садиба, а також на Буковині — в Чернівцях, та в Музеї видатних діячів у столиці.

«Історія нашого спілкування зі Стефаником розпочалася давно. Коли я був зовсім малим, мама для того, щоб я скоріше засинав, читала мені Стефаника, там була і «Новина», й всі оці короткі твори, які відомі зараз усьому світу. Звісно, після таких творів я досить довгий час не міг заснути, —  говорить режисер-постановник Василь Вітер.            —  Коли починали  проект «Гра долі», ми думали, про кого з видатних людей, які щось добре зробили для України, розповідатимемо передусім, — і от якраз у цю п’ятірку видатних входив і Василь Стефаник.  Це було десь десять років тому. Потім через різні обставини цю постать було відкладено. І, нарешті, торік восени був готовий сценарій. Чесно кажучи, я не був упевнений в тому, яку історію ми говоритимемо про Василя Стефаника. Це, безумовно, геній, у нього багато цікавих історій. І тільки після подорожі в його село, відвідини  його музею, яким, до речі, опікується родина Василя Стефаника, я зрозумів — фільм буде».

Почесною гостею на прем’єрі кінострічки була правнучка Стефаника Олеся разом із чоловіком. Вона подякувала студії «ВІАТЕЛ» за таку чудову ініціативу та за приємну співпрацю.

Дивлячись фільм, розумієш, що Василь Стефаник був всебічно розвиненою людиною. На думку пана Вітра, якби політика його не затягнула, то письменник залишив би нам набагато більшу літературну спадщину. «Але чомусь мало по Василю Стефанику знімають фільмів, хіба що Леонід Осика зняв геніальне кіно  «Камінний хрест», але  все одно Василь Стефаник заслуговує на значно більше»,  — зазначив Василь Вітер.

Перед представленням фільму голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач сказав: «Я дуже люблю Василя Стефаника, і ключова його фраза, з якою він звертався до людей: «Або ми зробимо з вас народ, або впадемо».  Швидше за все, можна сказати, що він — пророк життя. І зараз його твори продовжують створювати й піднімати народ. Українське слово продовжує творити й кіно».

На прем’єрі фільму в переповненій залі були десятки кінематографістів, художників, письменників, журналістів та чимало інших любителів якісної української документалістики.

«Хоча я зараз навчаюся на біологічному факультеті, який зовсім не пов’язаний з літературою, однак для мене постать Стефаника була завжди загадковою та цікавою. У школі, як на мене, діти ще не зовсім готові до сприйняття такої інформації, такої інтерпретації життя. Я прийшла сюди для того, щоб  ближче пізнати Стефаника. Він — чудовий новеліст, він — людина, через яку розумієш Україну, бо українська мова з вуст його героїв звучить так природно, так, як має звучати мова народу, — поділилася враженнями студентка КНУ ім. Т.Шевченка Альона Лебідь. — Після перегляду цього фільму відкриваєш зовсім нового, «людського», Стефаника, який був такою самою людиною, як і ти, який навчався на лікаря, кохав, дбав, страждав і в цей час створював щось неймовірне. Після цього фільму починаєш розуміти його творчість, яка до цього могла бути за стіною непорозуміння.  Гадаю, що якби нам в школі показували на уроках такі документальні фільми, а не сухий виклад матеріалу, то й навчання було б цікавішим і зрозумілішим».