Як «будували» війну

Партія регіонів на Луганщині асоціюється з ім’ям Олександра Єфремова, так само як і в масштабах України з Януковичем. Тривалий час завзятий і безроздільний володар регіону, Олександр Сергійович Єфремов зробив усе, щоб конкуренція з його персоною була немислимою. Мало хто згадує, що в Луганській області батьком Партії регіонів був Володимир Ландік. Досі пам’ятаю офіс «регіоналів» на вулиці Херсонській у Луганську, біля якого майоріли прапори фірми «NORD». Володимир Іванович Ландік, так само як і його старший брат Валентин Іванович представляють дві гілки Донбасу — Луганську й Донецьку, що дало підставу багатьом говорити про «клан» Ландиків, представлений і в промисловому, і в політичному, і в бізнесовому середовищі. Володимир Іванович до 2012 року особливо помітний на політичному терені, досі не припиняє активну публічну діяльність.

Доля зигзагоподібна, і через роки так сталося, що Володимира Ландіка витіснили зі своєї ж партії завдяки Єфремову. Ландіку і Єфремову стало затісно вдвох не лише на Луганщині, а й у залі Верховної Ради. З 2011 року суспільству неозброєним оком стало видно відвертий конфлікт між цими двома персонами. На тлі проросійських заяв Єфремова Ландік зайняв проукраїнську позицію. Антагонізм цих двох персон виявився так само й на телебаченні, чітко окресливши їхнє протистояння. Але почалася війна Росії проти України, й, здавалося б, очевидний переможець Єфремов зараз у браслеті чекає суду, а його противник Ландік уже рік як не з’являвся в Луганську.

Проте до моменту розвитку конфлікту з колишнім губернатором Луганщини у Володимира Івановича вже був досить потужний медіа-ресурс — телеканал «ІРТА», і він не забув ним скористатися для формування альтернативної прийнятій до трансляції через проєфремовські ЗМІ думки. Саме цей альтернативний погляд людини, яка стала на Луганщині образом опозиції, цікавий зараз для розуміння деяких механізмів перетворення Донбасу на проросійську вотчину. Нарешті, для розуміння, як почалася війна.

«ДОНБАС БУВ ВІДДАНИЙ «У ЛІЗИНГ» ШЛЯХОМ ТИСКУ МОСКВИ НА КУЧМУ, ЩОБ ВІН СТАВИВ ТУДИ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЗА РОСІЮ ГРУДИ ПОРВУТЬ І МАТІР ПРОДАДУТЬ»

— Які персоналії, на ваш погляд, особливо вирізнилися в русифікації міста й фактично тотального підпорядкування Москві? Чи згодні ви з тим, що з середини 90-х рр. Донбас був відданий Кучмою «в лізинг» таким людям, як Єфремов?

— Донбас був відданий «у лізинг» шляхом тиску Росії на Кучму, щоб він ставив туди людей, які за Росію груди порвуть і матір продадуть. Від початку вони вже «співпрацювали» з російськими спецслужбами, і я не далекий від думки, що окрім Єфремова зв’язок по ліні спецслужб був і в губернатора Донецької області Віктора Януковича. Саме вони просувалися російською стороною. Це ж ми зараз лише дізналися, скільки було завербовано в МВС, у СБУ й інших органах влади людей. Я вважаю, що Єфремов не є, за моїми спостереженнями, «агентом Кремля» по Луганщині — це щось більше. Він був головним з цього питання й займався цим, ймовірно, ще з роботи в комсомольській структурі. Думаю, ще за Радянського Союзу він уже був у «стукачах». Коли Україна здобула незалежність, йому дали, як мені здається, хорошу посаду, преференції, можливо, навіть не грошові, а такі, що дають можливість розбагатіти. Він з України до Росії відправляв величезні суми грошей. Це могло здійснюватися лише з дозволу Москви.

Щоб наочно переконатися в результатах правління Єфремова на Луганщині, подивіться на два міста, розташовані за 150 кілометрів одне від одного — Луганськ і Донецьк. Якщо подивитися на довоєнний Донецьк, то це місто цілком тягнуло на звання «столиці Донбасу», «промислової столиці». Не казатимемо про роль Януковича як губернатора, а Ахметова як бізнесмена. Але в цьому місті змогли злитися всі еліти воєдино, щоб зробити красиве місто, щоб у цьому місті був хороший аеропорт, щоб були хороші залізниця й автовокзали, щоб були прекрасні бізнес-центри, магазини, розвивався бізнес. І на це працювала міська влада, розподіляючи відповідно землю, не даючи будувати, як у Луганську, хаотично всюди «генделики». Тобто до влади в Донецьку приходили люди, які переживають за своє місто. Янукович був саме такою людиною. Це потім уже його син Сашко набудував багато будинків, і місто почало перетворюватися на «власність Сім’ї». Спочатку все було досить органічно. Усі робили свій внесок у розвиток Донецька. Подивіться, що робиться в Луганську. Убите, пограбоване, без доріг, без інфраструктури місто. З базарами й хаотичним розташуванням рекламних щитів мало не на кожному кроці. Луганськ був прикладом того, як не треба робити. У нас ніхто не об’єднував еліти. А все тому, що Єфремов вважав себе «пупом землі» й усі інші, на його думку, не мали права бути багатшими, успішнішими. Біля нього мали залишатися лише ті, хто бачив у ньому «бога». Підлеглі завжди підлесливо називали його «шефом». Шеф усе вирішує, все розсудить.

Але візьмемо наші міські потужності. Потужності Донецька переходили в руки дончан — того ж Ахметова, Тарути, ІСД, зокрема Клюєва «Укрподшипник», та інших бізнесменів і підприємств, яких було безліч. Що у нас на Луганщині? Північнодонецький АЗОТ, який коштував мільярди доларів, Єфремов «віддає за відкат» непредставникам Луганщини. Задарма. Далі беремо металургійний завод в Алчевську. Величезний, один з найбільших металургійних заводів у комплекті з Алчевським коксохімом. Щоб Алчевський коксохімічний завод процвітав, Єфремов «здає» Стахановський коксохімічний завод на металобрухт. Усе це, щоб не було конкуренції, щоб ціна за коксоване вугілля була такою, яка заманеться самому Єфремову. Потім Алчевський металургійний у комплекті з коксохімом Єфремов знову «за відкати віддає» іншим. Спочатку там були і Пінчук, і Ахметов, і Тарута, а в самому кінці вже прийшли росіяни. Але скільки б разів він не перепродавався, скрізь мало бути рішення Луганської облдержадміністрації.

Далі беремо вугільну галузь. «Краснодонвугілля» — найкращі антрацити у світі. Був «відданий за борги» Ахметову. У місті Антрацит — одна з найкращих шахт у Європі «Комсомольська». Одна з новітніх, глибоких — прекрасні антрацити, що йшли лише на експорт. І ось ця шахта «опиняється в руках» Іванющенка. Держава від цього не отримала нічого. Ніхто в житті вам не віддасть державне майно без узгодження з губернатором. Аналогічна ситуація з «Свердловськ-антрацит», «Ровеньки-антрацит». Звісно, все віддається в концесію, не продається. Єфремов не будував навіть свій особистий бізнес. Чому? Тому що він усе своє життя поклав на те, щоб Луганщина стала Росією, щоб сюди зайшли війська, щоб ця земля була підкорена, щоб вона була відокремлена. Він працював на цю програму й розумів, що підприємства, які він купить або побудує, можуть бути зруйновані. То навіщо їх будувати, якщо можна взяти ці гроші, відвезти їх до Москви, побудувати там житло, яке дуже добре запитане.

«В «ОПОЗИЦІЙНОМУ БЛОЦІ» Й СЬОГОДНІ ВІРЯТЬ У ТЕ, ЩО ПУТІН ЗАВОЮЄ ВСЮ УКРАЇНУ БУДЬ-ЯКИМ ШЛЯХОМ»

— Виходить, що бізнес Єфремова за кордоном у Росії?

— Так. Тому він дуже залежний від Росії. Якщо він хоч одне слово скаже — «агресія», «Путін напав на Україну», то в нього там усе відберуть. У Росії ж немає європейських законів. Там Орда. Там команда однієї людини, і якщо ця одна людина скаже забрати майно у Єфремова, то заберуть. Він скаже забрати все у Януковича — заберуть. Путін вважає, що все, що знаходиться в Росії, це є його особиста власність. Так, він дав можливість піднятися декому. Тепер або поділися, або віддай. Я вважаю, що ті ж депутати від «Опозиційного блоку», які все кричать день і ніч «за Росію!», мають абсолютну залежність від Путіна, тому що у них в Росії гроші, майно, інтереси. В Україні мільярди тяжкою працею не заробиш. Усе це були корупційні схеми, зав’язані на Росію. Корупційні схеми нафти, бензину, газу, мінеральних добрив, електроенергії, всього. На цьому зароблені мільярди доларів безлічі українських бізнесменів. Частина цих бізнесменів в «Опозиційному блоці». Звісно, ніхто з них ніколи й слова не скаже проти Путіна, тому що тоді вони все втратять. З другого боку, вони по сьогоднішній день вірять у те, що Путін завоює всю країну будь-якими шляхами — армією, мором, як завгодно, і всі ці корупційні схеми вони знов очолять і почуватимуться чудово й надалі.

«СКОРО МИ ДІЗНАЄМОСЯ, ЩО ОСОБИСТО ПУТІН РАЗОМ ІЗ КРИМОМ КЕРУВАВ І ЗАХВАТОМ ДОНБАСУ»

— Наскільки Єфремов впливає зараз на Луганщину?

— Я вважаю, що там ніхто з українських колишніх або нинішніх політиків уже ні на що не впливає. Пан Путін дивиться далеко вперед і вміє прораховувати ситуацію на багато ходів. І кожну одиницю Путін використовує в своїх цілях. Для досягнення своїх особистих цілей Путін використовував безліч людей, зокрема таких депутатів, як Струк або Медяник, усіх, хто бігав і кричав «за Росію». Того ж Родіона Мірошника — проросійського глашатая в регіоні і йому подібних. Путін їх використовував для того, щоб підготувати грунт, дати можливість завести росіян, захопити органи влади, завезти зброю й здійснити військовий переворот. Путін кожного з них використав, а тепер викинув. Але викинув теж з розрахунком «про запас». Пішли одні, поставили других, на їхнє місце прийдуть треті. Але ким би вони не були, вплив на той регіон має лише один людина — Путін. Кого він захоче там, того й поставить. Руками силовиків, ГРУ, ФСБ. Він навіть зізнався, що особисто керував захватом Криму. Ми скоро дізнаємося, що особисто він керував і захватом Донбасу.

— Проте, у колишнього губернатора, який майже 10 років займав цю посаду на Луганщині, має ж залишитися якийсь бізнес там.

— А який у нього бізнес? У Єфремова з Королевською бізнес — це металобрухт. Спочатку газ, який постачала «Ітера» і яким займався Кисельов (вони потім усунули цього товариша). Ви як луганець могли переконатися, що, ставши на мосту Пархоменка й подивившись ліворуч і праворуч, можна знімати фільм про Велику вітчизняну війну — Сталінград-42. Адже це було знищено до нинішньої війни. Особисто Єфремов захопив «Емальзавод», загнавши його в борги за газ. Це він зробив завдяки фірмі «Фонд», у якій був співзасновником, що довели правоохоронні органи. Вони купували газ по 35 доларів за тисячу кубів і продавав заводу по 100-120. Звісно, завод «ліг». Вони вирізали з нього весь металобрухт, і ось вони руїни. Так вони «піднімали» перші гроші, за які потім робили бізнес у Москві.

«ГУБЕРНАТОРІВ У ПІВДЕННО-СХІДНИХ ОБЛАСТЯХ ЗА КУЧМИ І ЯНУКОВИЧА ПРИЗНАЧАЛИ НЕ В АП НА БАНКОВІЙ, А В МОСКВІ»

— Швидше за все, в планах було, що Донбас разом з рештою південного сходу просто без бою відійде Росії?

— Так, і у Путіна були всі підстави так вважати. Адже з першого дня нашої незалежності Росія ні на одну хвилину не зупинялася у своєму «поході на Україну». Вона витрачала мільярди на руйнування нашої країни й повернення її назад в орбіту Москви. Тому якщо хтось думає, що губернаторів у південно-східні регіони України призначали за особливі успіхи на славу Батьківщини, то дуже помиляється. Під час виборів президентів України керівництво північного сусіда пропонувало реальному кандидатові гроші, медіаресурс, а також не гребувало прослуховуванням, шантажем, стеженням як за кандидатом, так і за його опонентами. А які пропонуються можливості за корупційними схемами постачання з Росії газу, нафти, бензину, уранового палива, за яких «заробляються» мільярди протягом року.

Але за це ставляться умови. А це й проросійська більшість у Раді, і деякі міністри, особливо це стосувалося МЗС, МВС. І обов’язкова умова — вплив на призначення губернаторів південно-східних областей.

Отже, в ці області призначали не в АП на Банковій, а в Москві на Луб’янській площі і саме тих, хто своїм «стукацтвом» довів відданість чужій державі. Давайте пригадаємо, хто за Кучми й особливо за Януковича очолював ці регіони?

Ось ці товариші не лише докладали в Білокам’яну про проросійські настрої своїх громадян, а також саме вони докладали всіх зусиль для формування цих настроїв. Саме вони викорінювали у ввірених їм регіонах усе українське — мову, символіку й навіть дух. Їхнє єство особливо яскраво виявилося на Сєверодонецькому з’їзді депутатів усіх рівнів 2004 року. Давайте пригадаємо, хто й звідки, а точніше від кого, приїжджав підтримати сепаратистів? Від Путіна був Лужков. А які «крилаті фрази» ми чули тими днями від керівників південно-східних областей? А тепер уся ця публіка, за винятком тих, хто пішов у небуття, з величезними сумами, вивезеними до Росії, повністю під ковпаком у Кремля.

«У ЛУГАНСЬКУ НЕНАВИДЯТЬ ПОПЕРЕДНЮ ВЛАДУ ЩЕ СИЛЬНІШЕ, НІЖ У КИЄВІ»

— Чому Єфремов не виїхав до Росії до арешту?

— Він постійно туди їздив, займаючись вивозом майна. У Росії перебуває його син, сім’я. Усі виїхали. Вони постійно займалися перегоном туди всіх активів.

— Якщо Януковича «вивели» з Києва до Росії, то Єфремов залишився в Україні. Може, він іще потрібен Росії тут?

— Мені здається, що він проходить у «підкилимових» договорах як одна зі «священних корів». Думаю, що на початку такі домовленості були. Тому він так вільно почувався. Мало того, вони ще й брали участь у виборах. Тут питання — які у них узагалі заслуги перед Майданом? Але, мабуть, є якісь домовленості, що дозволяють їм вільно лавірувати й реалізовувати свої цілі в Україні. А що стосується Єфремова, то навіщо йому виїжджати? Тут він займається підривною діяльністю проти України, виконуючи завдання Кремля, і не щадить ні сил ні своєї свободи. А як він зможе відпрацьовувати покладене на нього завдання в Росії?

— ЗМІ, кажучи про Луганщину, робить акцент на Єфремові. А такі персонажі, як Тихонов, Кілінкаров та інші, як би виносяться за дужки. Яка, наприклад, ймовірність того, що якщо Плотницького заберуть з Луганська, то на його місце стане Тихонов? Чи може хтось інший?

— Я не думаю, що хтось туди тепер поставить Тихонова або того ж Єфремова. Вони туди не підуть, хоча б тому, що там стріляють. Там у кожного дурня є автомат, і можуть убити. У Луганську ненавидять владу минулу ще більше, ніж у Києві. Візьмуть і застрелять. Про всяк випадок. Узагалі, нормальній людині там немає можливості ні жити, ні перебувати. Це заручники.

«СПОЧАТКУ ТЕЛЕКАНАЛИ РОБИЛИСЯ РОСІЙСЬКИМИ БІЗНЕСМЕНАМИ ДЛЯ ВПЛИВУ НА КУЧМУ, А ПОТІМ ЗАМІСТЬ ЗАПРАВОК ДЛЯ РОСКОМПАНІЙ БУЛИ ВІДДАНІ ЙОМУ ЯК ПРЕЗЕНТ»

— Ви провели паралель між Луганськом і Донецьком. Озираючись на 23 роки незалежності України, коли, на ваш погляд, на Донбасі стався перелом, після якого вже не було можливості звернути з неправильного шляху? Щось зламалося, й механізм дав остаточний збій. Наприклад, у Донецьку був Євген Щербань. Особистість знаменита, вольова, яка акумулювала довкола себе достатньо сил. Але його вбили 1996 року.

— Ви праві, я згоден з вами щодо Євгена Щербаня. Але, як бачимо, Москва активно включилася у боротьбу за Донбас і змогла переконати Кучму, що без неї, Білокам’яної, без її допомоги він не зможе залишитися Президентом на другий термін. А натомість отримала те, про що ми говорили з вами вище. Ось тут і спливли на керівних посадах на всьому південному сході України саме ті, на кого вказав Кремль. Ось саме з вуст цих губернаторів ми й почули про федералізацію, про другу державну мову — російську. І що прикро — ні тоді, 2005 року, ні тепер, 2015-го, ніхто не виявлений і не покараний.

Візьмемо, наприклад, організацію різних національних общин — грузинської, вірменської, грецької й інших. То на керівництво навіть цих громадських організацій особисто Єфремов призначав осіб, які ратували не за свою національність, а лише за Росію. Росія не спала. І з такими як Болотов, Плотницький уже давно працювали російські спецслужби. Вони отримували якісь гроші й потихеньку робили свою справу. Організовували свої загони по 10—15 осіб, яких можна було підняти в будь-який момент. Вони просували проросійську ідеологію, ненависть до всього українського, щоб у певний момент ті могли не замислюючись спалювати українські прапори, нападати на мітинги, брати участь у захопленнях будівель. Усе це робилося дуже продумано й методично з перших днів незалежності України. З нашою незалежністю Росія боролася всіма методами — робота з виборцями, виступи, друковані видання, ефіри. А скільки російських книжок завозилося і якої тематики! Аж до екстремістської, відверто шовіністичної. А чого варті пісні на радіостанціях. А які фільми, програми. І все це нам постачалося на дуже пільгових умовах. Аби показували. І всі телеканали в Україні це крутили. Хто-небудь замислювався, чим це загрожує? Головне ж рейтинги. Головне мати канал, який подобається, а отже, впливає на думки народу. А значить, можна просувати і своїх депутатів, і президентів.

Спочатку телеканали робилися російськими бізнесменами для впливу на Кучму. «Новий канал», СТБ низка інших. Звідки вони взялися? За допомогою російських нафтових компаній, які постачали устаткування, розкручували їх, робили популярними. Потім починаються якісь розслідування, з’являється та ж «справа Гонгадзе». Ну і, грубо кажучи, приходять до Кучми й говорять: нам треба стільки-то заправок в Україні, нафтобаз і, може навіть, нафтоперегінний заводик, а вам канал — «в презент». Крім того у Пінчука ще є ICTV. Чому я це знаю? Тому що я сам, за свої гроші, своїми руками будував інформаційний простір у Луганській області. Я співпрацював з ними, щоб якось заповнити 24 години ефіру місцевою телекомпанією. І їхню «кухню» знаю зсередини.