Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Антиутопія Лема стає реальністю?

Ситість в обмін на ризик — стає дійсністю на два століття раніше, ніж описано в романі
05 червня, 12:07

30 травня на сайті The Times у новинах з’явилося таке повідомлення: «Наука «колись зможе зцілити ісламських радикалів» (Science ‘may one day cure Islamic radicals’). Наведу основні положення цього повідомлення. Виявляється, одна з провідних британських дослідниць у царині нейробіології Кетлін Тейлор вважає, що «ісламський фундаменталізм колись, можливо, сприйматиметься так само, як нині сприймається психічне захворювання, і стане «виліковним». Дослідниця з Оксфорда стверджує, що сильні негативні переконання можна викорінити, використовуючи методику, що вже перебуває у процесі розробки. Недавні досягнення нейробіології означають, що ми зможемо не тільки контролювати наші уми й керувати сновидіннями, а й попереджати формування сильних переконань, які домінують у житті людини. «Якщо чиїсь погляди, наприклад, стали радикальними під впливом ідеології якогось культу, ми можемо перестати бачити в цьому особистий вибір, зроблений лише з волі людини, і почати лікувати це як свого роду психічний розлад», — таке недвозначне твердження Тейлор наведено в повідомленні.

Не знаю, як інші, а я, прочитавши це повідомлення, зразу згадав: бетризація!

...1961 року, одночасно з польотами Гагаріна й Титова та ухваленням нової програми КПРС, де ставилася мета за два десятиліття побудувати комунізм, уродженець Львова, польський письменник Станіслав Лем (тоді ще ніхто його не звав «геніальним») опублікував фантастичний роман «Повернення з зірок». Роман розповідає історію астронавта Ела Брегга, який разом з екіпажем зорельота повернувся на Землю з космічної експедиції до зірки Арктур; для астронавтів, унаслідок релятивістського уповільнення часу, експедиція зайняла близько десятиліття, а на Землі минуло аж 127 років.

На своїй планеті члени експедиції бачать майже ідеальне суспільство — без насильства і воєн, з високим рівнем добробуту і щасливими людьми, праця в житті яких займає малий сегмент, а різноманітні розваги — більш значний. Незабаром Ел дізнається: в основі нової цивілізації лежить процедура бетризації, яка нейтралізує всі агресивні імпульси в мозку людини і підсилює інстинкт самозбереження. Ба більше: думка про насильство викликає у членів цього суспільства граничну огиду, силу якої небетризованій людині просто неможливо зрозуміти. Бетризація як медичний чинник доповнюється чинником соціальним — ретельно продуманою системою виховання, яка заперечує насильство, радикалізм, конфлікти, спрямовує на уникнення всього, що може загрожувати людині як у фізичному, так і у психологічному сенсі. Людське життя як таке (в тому числі й власне) — священне, відтак ним не можна ризикувати, піддавати його серйозним небезпекам.

Звичайно, і в «новому пречудовому світі» трапляються екстремальні ситуації, коли бетризація стає на заваді; для цього передбачені спеціальні медичні засоби, які можуть тимчасово зняти поставлені нею бар’єри (наприклад, коли йдеться про хірургів, які мусять виконати складну операцію, що не під силу роботам). Але загалом необхідність бетризації не викликає сумніву, і всі діти обов’язково проходять через неї. А от на дорослих вона не діє, відтак астронавти стають «білими воронами» серед землян...

Але ризик, радикалізм, конфліктність пов’язані не тільки з насильством над людьми, не тільки з негативними соціальними процесами. Хіба можливий розвиток науки, особливо фундаментальної, без ризику і гострих конфліктів? Хіба спортсмен не ризикує собою і хіба часом він не завдає болю іншим? І хіба справжнє мистецтво не містить у собі радикалізму та виклику суспільству?

Я вже не кажу про польоти до зірок, звідки повертається далеко не кожен...

Інакше кажучи, як відзначає Ел Брегг, бетризація фактично вбила у землян прагнення і саму здатність до проривів у незвідане, до пізнання невідомого, до якісних змін засад життя. Воістину грандіозна економічна й технологічна могутність нової цивілізації витрачається на мізерні справи. Ні, якщо ви, хто повернувся із зірок (а це не одна експедиція), хочете знову вирушити у далекі мандри — ми забезпечимо вам цю можливість. Земля спроможна на це. Але ставити якісь великі цілі, ризикувати досягнутим добробутом, відсутністю конфліктів і нашими дорогоцінними життями — пробачте, це неможливо...

І тут автора цих рядків удруге наче вдарило електричним струмом: а хіба на нинішній Землі вже не розпочалися процеси якщо не медичної, то соціальної бетризації? Причому у найрозвиненіших країнах?

Згадаймо страхітливу «справу Брейвіка». Причому страхітливу не тільки тим, що знавіснілий терорист без жодних сумнівів та докорів сумління вбив кілька десятків молодих людей, а й тим, що всі ці молоді люди (а йшлося про зібраних у партійний табір на вишкіл майбутніх суспільних лідерів!) виявилися нездатними ані на опір, ані на втечу. Єдині, хто намагався чинити опір і знешкодити вбивцю (на жаль, їм це не вдалося), а потім зумів надійно сховатися — двоє юних чеченців, яких малими дітьми батьки вивезли до Норвегії. І які не пройшли процедуру «соціальної бетризації»...

Я переконаний: юні скаути початку ХХ століття впродовж кількох хвилин зуміли б зорієнтуватися й організуватися, а потім знешкодили б терориста. При цьому хтось із них, найімовірніше, свідомо б пожертвував своїм життям, щоб відволікти увагу озброєного до зубів нападника і цим порятувати життя своїх друзів. Чи здатні на ефективний опір озброєному злу та самопожертву нинішні «майбутні лідери» розвинених країн?

А згадаймо погроми дворічної давнини в Лондоні та його передмістях. Чому вони припинилися: внаслідок не надто енергійних, м’яко кажучи, дій поліції, яку публіка певного ґатунку звинувачувала у «расизмі» (не можна чіпати наркоторговця, якщо він не європеєць, це нетолерантно!), чи в результаті виходу на вулиці для охорони порядку «небетризованих» індусів із бейсбольними битами та сикхів з їхніми улюбленими кривими мечами? При цьому індусам та сикхам не довелося вчинити жодного акту насильства — сам лише факт того, що вони готові чинити опір, угамував агресію юрби...

Але ще більш красномовно засвідчує рух до «соціальної бетризації» відмова провідних космічних держав ХХ      століття від пілотованих польотів до Місяця і планет. Ракетоносій, здатний забезпечити пілотовану експедицію на Місяць із метою побудови там постійно діючої бази зі змінними екіпажами, був створений ще наприкінці 1980-х — це «Енергія» Генерального конструктора Валентина Глушка. Спроектована та випробувана була й місячна база. Звісно, Радянський Союз уже перебував у фазі напіврозпаду, але ж існували й інші, куди більш заможніші та стабільніші держави! І призначений для забезпечення марсіанської пілотованої експедиції «Вулкан» того ж Глушка вже був, як то кажуть, «на виході». А на орбітальних станціях «Салют» і «Мир» були напрацьовані методи, які забезпечували тривалий політ людини в невагомості. У свою чергу, американські «шаттли» могли ефективно діяти під час монтажу на навколоземній орбіті корабля-велетня для польоту до Марсу. Але... Вже ніхто і ніколи не побудує ні «Енергію», ні «Вулкан». Тих інженерно-конструкторських шкіл, які забезпечили створення цих воістину унікальних ракетоносіїв, вже не існує. Не літають уже й «шаттли».

Свого часу Джон Кеннеді поставив перед Америкою амбітну мету   — менше ніж за 10 років висадити людину на Місяці. І мету досягли завдяки концентрації зусиль та здатності ризикувати. Сьогодні ж у США влада воліє витрачати сумірні з вартістю місячної програми кошти на годування десятків мільйонів тих, хто не може (чи не хоче?) заробити собі на прожиття...

А тим часом знані західні філософи розповідають, що у постмодерному та політкоректному світі мають стати неможливими протиставлення й дуалізм «навіть у примітивній формі добра і зла». Тим часом в гуманітарній науці потенційні конфлікти (через які вона завжди розвивалася) знімаються тому, що хорошим тоном стало вважати: є багато рівнозначних точок зору. І навіть вчителі математики, щоб не травмувати дитячі душі, говорять: «задача в принципі розв’язана правильно», хоча відповідь має бути 3, а не 5...

І до всього цього ще й нейробіологічні інструменти керування сновидіннями та попереджання виникнення сильних (нехай і радикальних) переконань? Як на мене, це вже занадто, але, схоже, антиутопія Лема — ситість в обмін на ризик — стає дійсністю на два століття раніше, ніж описано в його романі.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати