Iгри з суспільством на фоні війни

Закон про люстрацію в Венеціанській комісії представить... Сергій Ківалов. Ця новина вчора «зірвала» Інтернет. «Мені не відомо, чи буде Ківалов представляти цей закон, — коментує «Дню» колишній член Венеціанської комісії, радник Президента України Марина Ставнійчук. — Але я знаю, що представник країни, який є членом Венеціанської комісії, в даному випадку від України, ніколи не представляє тих чи інших законопроектів. Він може просто висловити свою позицію, зауваження, пояснення...».

Але в даному випадку головне питання — чому досі взагалі Ківалов є представником Україні у Венеціанській комісії? Хоч і за процедурою на цю посаду людина призначається на чотири роки (Ківалова призначили в 2013-му), є можливість достроково припинити її повноваження. Але Президент, до компетенції якого належить це питання, чомусь досі не скористався можливістю прибрати з такого поважного органу одіозного політика.

«Це, безумовно, ненормально і я згоден з тими, хто сприймає участь Ківалова у Венеціанській комісії критично, — коментує «Дню» політолог Володимир Фесенко. — Але коли йдеться про представництво в міжнародних інституціях конкретними людьми, то тут треба діяти за процедурою, а не революційними методами».

Сам текст закону про очищення влади в Венеціанську комісію направив Моніторинговий комітет ПАРЄ. «Люстрацію таки хочуть відтермінувати, — пише у соцмережі медіа-експерт Вікторія Сюмар. — Тепер за допомогою моніторингового комітету ПАРЄ. Як це було: членом Моніторингового комітету від України є Юлія Льовочкіна, рідна сестра Сергія Льовочкіна. Саме вона має «спеціальний контакт» з главою комітету-соціалістом, який Партія Регіонів «налагоджувала навіть через спеціальну угоду про співпрацю», аби отримати лоббі в Європі... Сподіваюся, Банкова не буде гратися в ігри Льовочкіна-Тігіпка та інших, усвідомлюючи, що інакше люди проведуть свою, вуличну люстрацію».

Ігри з суспільством на фоні війни, дійсно, можуть погано закінчитися. Особливо, коли до старих і накопичених проблем додадуться нові. Адже побиття Нестора Шуфрича в Одесі — черговий привід задуматися над декількома речами. По-перше, наскільки народний метод люстрації через смітник є правильним і дієвим? По-друге, чи здатна наша правова система вирішувати подібні випадки через закон? По-третє, наскільки адекватно оцінюють ситуацію, особливо після подій останнього року, політики?

Розмірковувати про побиття Шуфрича на фоні щоденних вбивстві і знущань на Донбасі, виглядає м’яко кажучи некоректно по відношенню до постраждалих з цього регіону. Але гнів суспільства якраз і є природною реакцією на відсутність реформ в країні, на те, що сталося з Кримом і на Донбасі, на те, що змінилися обличчя, але поки не демонтується стара система.

Отже чи правий народ? «Взагалі, у смітник кинути треба систему, а не окремих політиків, адже суть системи від цього не зміниться, — каже відомий український соціолог Євген Головаха («День», №177 від 24 вересня 2014 р.). — В іншому разі є загроза охлократії, адже всі питання не можуть вирішуватися подібними акціями. Нам уже не можна жити Середньовіччям. Так, у нас була подібна старовинна традиція, але у ХХІ столітті до неї не можна повертатися. Тому програма реформ від влади — це не лише пакет економічних змін. Вони мають стосуватися і сфери політики — посилення представницької демократії й пошуку засобів подолання охлократичних тенденцій як безперспективних знарядь політичної боротьби, які можуть зруйнувати Україну».

Суть системи дійсно поки не міняється. І це вже почали відчувати постмайданні чиновники. Учора під час прес-конференції колишнього в. о. генерального прокурора і діючого радника Президента України Олега Махніцького невідомі кинули в нього торт. Нагадаємо, громадськість звинувачує свободівця в фінансових зловживаннях під час знаходження на посаді.

Ще один важливий аспект цієї ситуації. Багато хто вгледів у цьому політтехнологію. «Поки тут внутрішньоукраїнські дискусії про гуманізм і відповідальність, за результатами подій в Одесі, Партія Шуфрича поширює професійно підготовлені англомовні заяви про свавілля хунти. Не для нас. І навіть не для Путіна, — пише у себе на сторінці у Фейсбуці Сергій Кошман. — Очевидна ширша задача дискредитувати все, що відбулося в Україні в очах світової спільноти. І тут всі засоби хороші. З одного боку, це називається виносити сміття з хати, з іншого, це черговий виток глобальної цивілізаційної інформаційної війни. Тому, перш ніж дати комусь в табло, треба зайвий раз подумати про те як розрулювати наслідки в англомовному інформаційному полі».

Громадський гнів, який має природну основу, використовують всі, кому це вигідно в певних розкладах: і нападники, і постраждалі, і третя сторона, зокрема, Росія. Хоча в такій ситуації має використовуватися лише одне — закон. «Право завжди тяжіє до справедливості, — коментує «Дню» голова громадської організації «Українське юридичне товариство» Олег БЕРЕЗЮК. — Коли не працюють правоохоронні органи, судова система, люди починають самі втілювати в життя принципи справедливості. Нам терміново треба проводити реформу охоронних і судових органів. Коли вони запрацюють, коли люди будуть бачити, що злочинці покарані, тоді нікому в голову не приходитиме вчиняти самосуд. На жаль, у нас поки немає реформи правоохоронної та судової систем. Всі люди, які брали участь в Революції гідності сподівалися, що коли зміниться влада, прийдуть нові люди, які проводитимуть реформи на користь суспільства, але поки що цього немає. Тому ми і спостерігаємо самосуди з боку громадян».        

От який сьогодні аргумент може навести влада, щоб заспокоїти незадоволених, зокрема, тих, хто кидає чиновників в смітники? У нас чомусь Кучма — миротворець, який підписує сумнівні «мінські домовленості», що консервують хаос і трагедію на Донбасі. А тут, виявляється, ще і Ківалов на посаді. Хіба такі та багато інших речей не є приводами для збурення суспільства?  

«Вся ця гра, позитивне ставлення політиків, а також бездіяльність правоохоронних органів врешті-решт посилює хаотично-анархічні тенденції з дестабілізації в країні під час виборчої кампанії, — підкреслює Володимир Фесенко. — Якщо це не припинити, це закінчиться погано. Звичайно, деякі політики відчувають небезпеку від цього, але поступово цей процес треба нейтралізувати та повертати контроль».