Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Спецслужби. Непроста епоха

Євген МАРЧУК: «Треба цінувати і берегти основу піраміди оперативної роботи — людину»
03 жовтня, 10:17
В ЗАЛІ АКАДЕМІЇ СБУ ПРИСУТНІ МОЛОДІ ЛЮДИ, І, МОЖЛИВО, НЕ ВСІ З НИХ УСВІДОМЛЮЮТЬ, ЩО ПОРАДИ ВУСТАМИ ВИСТУПАЮЧИХ ЇМ ДАЄ ІСТОРІЯ. ПЕРЕД НИМИ СИДЯТЬ ТІ, ХТО СТВОРЮВАВ, А НЕ РУЙНУВАВ. І ЗА ЇХНІМ ДОСВІДОМ ДОВЕДЕТЬСЯ ЗВЕРТАТИСЬ ЩЕ НЕ ОДНОМУ ПОКОЛІННЮ

В Києві 1 жовтня в Національній академії Служби безпеки України відбувся круглий стіл за темою «Роль і місце спецслужб в історії українського державотворення». Для науковців, дослідників історії пласт поживний і дуже цікавий. В обговоренні прийняли участь особистості, які стояли біля ясел нової держави і її спецслужб. Ті хто всі ці роки займались дослідженням глибинних питань історії функціонування служби безпеки та самі творили цю історію. В залі були вчені інституту Національної академії наук України, представники керівництва СБУ, науковці, дослідники, курсанти та студенти НА СБ України, всього майже півтори сотні людей.

Непроста епоха зараз за вікном Академії, недружні передзимові вітри там віють. Історія штовхає в плече кожного із присутніх, натякаючи, нагадуючи, направляючи. Під особливим ракурсом видаються нині думки та спогади присутніх, особливими нотами звучать їх слова. В час, коли в суспільство активно запускаються не до кінця зрозумілі людям ідеї люстрації, цікаво згадати, що відбувалось із СБУ в час зламу епохи. Як змінювалась свідомість працівників цієї служби. Тоді в переломні роки перебудови відкрились шлюзи до справ репресованих за часів тоталітаризму осіб. Абсолютна більшість із працівників тодішнього КДБ, які вивчали ці справи, просто не могли не глянути інакше на те якою була сутність «тої» спецслужби. Це було не просто переосмислення, це було істотне переформатування поглядів, зокрема про що згадав за круглим столом Євген Кирилович Марчук. Що має відбутись із свідомістю цих курсантів, які вдивляються в очі досвідчених персон, які вже самі є живою історією? Які уроки вони винесуть із подій за вікном? Ми ще не розібрались до кінця в пережитих трагедіях наших дідів та батьків, ще не перегорнули всі сторінки колись секретних справ, а вже переживаємо свою біду.

Враховуючи той факт, що, не встигши розвіяти товстий шар викривлень та інтерпретацій радянських часів, ми зіштовхнулись із черговим валом безсоромної пропаганди з боку сусіда, прискіпливе вивчення нюансів нашої історії в тому числі в розрізі спецслужб є питанням нагальним. При чому мова зараз іде не тільки про всебічне висвітлення фактів і історичних процесів, але й про відпрацювання формул по інформаційним контр-атакам.

Не секрет, що наприкінці 80-х років утворений за покоління вакуум правди вибухнув величезним попитом на історію. На книжкових полицях почали з’являтись і збірки розсекречених документів, і заборонені твори дисидентів, і фундаментальні дослідження. Але разом з ними «осідлавши конька» колишні «жовті» журналісти, поверхневі балакуни виплеснули на ці ж полиці і власну полову — псевдоісторичну белетристику із кричущими назвами, спрощеним баченням проблем, а інколи відвертим перекручуванням фактів, спотворенням минулого. Остання література непогано наситила охочих до щось почитати та про щось поговорити. Але нажаль глибинні дослідження так і залишились справою вузьких інтелектуальних кіл. Спрощеність завжди доступніше ніж всебічність, а тому і легше засвоюється. Основна маса підхопила зрештою псевдотеорії, в які була як гачок вмонтована пропаганда проросійських, шовіністичних моментів. Знову почав ідеалізуватись Сталін, розкручуватись ідеї великої Росії або Радянського Союзу. Знову «неутомимый» Дзержинський, якого заново поставили на постамент біля Луб’янки, заговорив зі сторінок книг зрозумілою в тому числі для «совка» мовою. Ми двадцять років не звертали увагу на ці процеси. Розсекречені документи з таємних архівів роками лежать в «Науковій думці» не цікаві загалу. Натомість Петрівка майже усіяна портретами вождів, диктаторів та тиранів на обкладинках пухленьких книжок.

Ми давали і даємо можливість агресору виховувати наш народ, в той час як цей агресор забороняє наші історичні праці, як це, наприклад, сталось із книгою Юрія Шаповала, яка Москвою названа екстремістською. «СБУ — не є наступницею КДБ», — наголошує Юрій Іванович за круглим столом. Але ж ми знаємо, що цього ж не можна сказати про ФСБ. КДБ нікуди не зник із сусідньої держави. Рівно як і його вплив на нас. Навпаки, тепер здійснилась мрія деяких кадебешних апаратників. За радянських часів спецслужби вимушені були бути так би мовити наступною владною ланкою після Партії. Тепер, в часи Путінської Росії, фактично все підкорено волі спецслужб. І ми — українці — зараз воюємо не тільки із російськими танками, гарматами та найманцями. Ми воюємо із цинічною системою російських спецслужб, що взяла із радянської епохи всі нелюдяні принципи. Ми стаємо жертвою їх провокацій та диверсій. Ми потрапляємо в лещата приготовлених в московських кабінетах пасток. І пастки ці перш-за-все ідеологічні, інформаційні. Вони криються в підручниках, виглядають із сторінок псевдоісторичних брошурок, сипляться до нашої свідомості із телеефіру вмонтовуючи в нас саморізи навіювань і хибних переконань.

В нашій історії є унікальна особистість, яка була гетьманом і водночас агентом Козаччини в Москві. Це Іван Мазепа. Захоплює дух, коли читаєш про шифровки якими він спілкувався через своїх агентів по всій Європі. Як в той далекий, покритий темрявою домислів, чуток, інтриг час, наш керманич не тільки водив за ніс тиранів, але й заздалегідь знав і передбачав події. Там і розвідка, і контррозвідка, і служби спеціальних операцій, і диверсійні групи. Але чи багато дійсно вражаючих, цікавих праць про нього і його добу? Виходить так, що ніхто краще за Пушкіна не написав портрет хитрого, проникливого Мазепи. Про нашого героя блискуче, хоч і в темних фарбах, написав ворог! А ми продовжуємо читати в метро про «доблестное, но суровое НКВД».

Слухаючи цікаві, змістовні доклади з екскурсом в історію, нинішня трагічна ситуація, в якій опинилась Україна примушує нас все одно або шукати історичні паралелі, або в думках неминуче перескакувати в день сьогоднішній. Країна, яка навіть завдяки своєму географічному положенню, повинна мати розвинуту систему безпеки в певний час перетворилась на беззахисне дитя, яке шукає по світу захисника. Держава, в якій армію забезпечують бронежилетами та навіть їжею волонтери, витрачає мільйони на передвиборчі перегони. Край, де інформацію про пересування російських військ повідомляють на свій страх і ризик прості громадяни, а очільники АТО відмовляються бачити пересування російських танків по веб-камерам. Ми декларуємо ефемерну люстрацію, але пускаємо балотуватись до Верховної Ради тих хто торгував нашими смертями. Ще зовсім недавно ми мали потужні структури державної безпеки і за якесь десятиліття виявилось, що вони кудись або випарились, або мутували. І фокусу на чотирьохрічний термін правління Януковича, який безумовно став катастрофічним для служб безпеки, замало. Спостереження говорять нам, що причини такої мутації глибші. І вони полягають в комерціалізації Служби Безпеки. Фактично з певного моменту ця величезна конструкція почала переорієнтовуватись на заробіток певних осіб, на участь в політичних розборах в якості інструмента в руках певних осіб, а не на держбезпеку.

Згодом, як неминучий апофеоз такого процесу, служба безпеки просто перетворилась в афілійоване представництво ФСБ. На наших очах служба не просто захиталась. Вона розтанула, вимилась. Пройшовши надскладні етапи перетворень між епохами, напрацював формули регенерації, очищення кадрів, СБУ при цьому згодом наштовхнулась на рифи, притаманні новій ері — ері шаленого збагачення.

Не будемо називати прізвища на вістрі цих рифів, які в свій час розпороли дно державній безпеці. Вони відомі. Більш того, вони нікуди не зникли із горизонту і дехто з них навіть продовжує впливати на ситуацію в країні. Але тепер в критичний момент, в період війни починається нове відродження Служби безпеки. Вона має відродитись разом із державою, на рівні сутності, місії, громадянина. В залі Академії сидять молоді люди і можливо не всі із них усвідомлюють, що поради вустами виступаючих їм дає історія. Перед ними сидять ті хто створював, а не руйнував. І за їхнім досвідом доведеться звертатись ще не одному поколінню нової, чистої, але ще юної крові. А поки що Євген Марчук дає базову пораду для майбутніх працівників Служби безпеки: цінити і берегти основу піраміди оперативної роботи — людину. Все інше — похідне, — говорить Євген Кирилович, людина, яка закладала фундамент Служби безпеки нашої держави. І вже відчутно холодний вітер часу за вікном Академії по-своєму доносить його слова. Ми всі громадяни цієї країни маємо стати базою нашої спільної безпеки.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати