Бій під Полтавою Петрові виграли українські Кочубеї
Юрій Шевельов, славіст-мовознавець, історик української літератури

Від Конституції до... Правил дорожнього руху..

На думку вчених, Україна сьогодні переживає проблеми легітимації влади, властиві країнам раннього капіталізму
15 листопада, 2012 - 00:00

Однією з найбільш обговорюваних тем цьогорічних виборчих перегонів стало визнання легітимності її результатів. Вітчизняні аналітики та міжнародні спостерігачі висловилися, здебільшого, не на користь владної верхівки, яка відповідає за законність та демократичність виборчого процесу. Однак, наукове товариство розглядає проблему легітимації більш глибоко. Вітчизняні експерти під час нещодавнього круглого столу в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ винесли на обговорення тему легітимності влади в Україні як такої.

На думку вчених, Україна переживає проблеми легітимації влади, властиві країнам раннього капіталізму чи посткомунізму. Слід зазначити, що легітимація — це не просто узаконення панівної групи, а ще й визнання та виправдання впровадженого владою примусу народом. Науковці переконані, у зв’язку з цілою низкою подій, котрі розгорнулися на території України після здобуття незалежності, та перманентної дискримінації норм права, за 21 рік державі так і не вдалося легітимізувати у свідомості громадян будь-які формальні інституції, починаючи з Конституції України й закінчуючи правилами дорожнього руху. За визначенням доктора філософських наук, співробітника Інституту філософії НАНУ Анатолія Єрмоленка, сучасна держава повинна не просто монополізувати власне право на насилля (примус), а ще й здобути визнання правомірності цього насилля народом.

За висновками фахівців, більшість таки схильна визнавати насилля держави. На думку доктора філологічних наук, провідного наукового співробітника Інституту філософії Олега Білого, згода людей на примус обумовлена бажанням розширити простір безпеки для індивіда чи суспільства. Водночас, втілення цього бажання відбувається в асиметричному діалозі із владою: остання здебільшого не запрошує до розмови на певну тему, а нав’язує її. Дисонанс у взаємодії влади та народу, за словами Білого, виникає і через максимум волі обох: якщо для влади це — тиранія, то для народу — анархія. У цьому контексті, вчений зазначив, що чинна влада потурає своєму агональному інстинкту, тобто бажанню відігравати керівну роль. Доказом цього є бійки у Верховній Раді, проштовхування законів у парламенті та брутальні фальсифікації на виборах. Науковець відзначає, що більшість зазвичай асоціюється з одностайністю й це призводить до припинення політичного діалогу. Також Олег Білий констатував, що в Україні спостерігається рух до авторитаризму та відновлення інституту президентства у такому вигляді, у якому він існував за часів тотального більшовизму.

У взаємодії влади та народу чималу роль відіграє й символічний порядок на основі якого функціонують державні інституції. Він передбачає довіру людей до державних органів, яким вони делегували права. Утім, на думку доктора філософських наук, провідного співробітника Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАНУ Олексія Шевченка, Україна переживає кризу символічного порядку. Протистояння ідей, зміна форм правління та законів призводять до того, що на зміну символічному порядку приходить абсурд. Чималу роль відіграє й відсутність єдиних підходів до тлумачення історії, зневіра у державі, праві, а після цьогорічних виборів — у демократичних процесах.

Кандидат філософських наук, провідний співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ Олександр Шморгун відзначає, що у зв’язку з тотальною недовірою усім формальним інституціям у суспільстві виникають неформальні авторитети. На думку експерта, таке явище є позитивним, адже організація на місцях може забезпечити розбудову демократії знизу.

Проблеми, що виникають у взаємовідносинах народу й влади, слід розглядати не лише в інституційному вимірі, а й у людському. На потребі у фільтрації людей, котрі претендують на керівні посади, наголосив кандидат філософських наук, доцент Києво-Могилянської академії Віктор Козловський. «Це аксіома, що у політику приходять люди, котрі хочуть задовольнити власні амбіції, — підкреслив фахівець. — Тож головним завданням є мінімізація впливу людської недосконалості на політику через розподіл влади та встановлення правових меж її функціонування». На думку Козловського, українців ще з радянських часів привчили, що політика і мораль є несумісними. Як наслідок, філософ відзначає певну ментальну спорідненість: корупційна політика де-факто підтримується та схвалюється морально індиферентним суспільством. «Замість осуду, зневаги та інформаційної блокади ми надаємо політикам, котрі демонструють зневагу до правових та моральних норм, право репрезентувати власні інтереси», — обурюється вчений. Вирішення цієї проблеми науковець вбачає у виробленні політичної ідентичності не підпорядкованій культурним цінностям. «Культурна мапа України занадто строката: тут є не лише відмінності, а й цивілізаційні розломи», — пояснює Козловський.

Основним завданням співпраці народу та влади Козловський вважає розробку та утвердження єдиних правил гри. Проте втілити це найближчим часом, на думку вченого, не вдасться: дійсна для громадян та політиків ідентичність — прерогатива прийдешніх поколінь.

Доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха зробив акцент на соціальній складовій легітимації. На думку експерта кожен індивідуум зацікавлений у легітимації як засобі обмеження права іншого на стихійне насилля. «Якщо встановлені межі дійсні для всіх — це сприймається позитивно, водночас насилля лише до одного члена суспільства призводить до того, що він перестає вважати його легітимним», — говорить Головаха.

Насилля влади в Україні, на думку фахівця, є обмеженим. Це доводить ситуація на проблемних округах, де більшість не сприймає панівну політичну верхівку й не визнає її діяльність. «Наприклад, у Донецьку, де владу визнають, жодних ексцесів не було», — зазначив Головаха.

На думку науковця, історія усього людства побудована на сакралізації насилля. Так, наприклад, у Франції й досі поважають та звеличують постаті Наполеона та Робесп’єра. В Україні на титул національних героїв претендують Мазепа, Бандера, Петлюра. Утім, така тенденція йде у минуле. Нещодавнє опитування у Великобританії показало, що найвидатнішим діячем ХХ ст. громадяни Об’єднаного королівства вважають не Черчилля, а Ганді.

Анатолій Єрмоленко підсумував засідання тим, що поставив перед суспільством мету: запобігти насиллю шляхом раціональної легітимації влади. На зауваження колег, що така ціль є дещо утопічною, Єрмоленко відповів, що ідея прообразу сучасної західноєвропейської спільноти колись також здавалася не втілюваною. Насамкінець, вчений зауважив, що панацеєю від зневіри у формальних інституціях влади є виконання законів та Конституції, тобто встановлення чітких і однакових для усіх правил гри.

Анна ЧЕРЕВКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів