Як ми використали «перемир’я»?

Новий етап конфлікту можливий. Цього не приховують ні Київ, ні Кремль, ні самі терористи. Останні постійно заявляють про готовність наступати (звичайно, не без повчань і підтримки своїх поводирів з Росії), а українське керівництво висловило впевненість, що Україна готова «до сценарію повномасштабної війни». Президент Петро Порошенко цими вихідними також ввів в дію рішення РНБО від 4 листопада, які покликані посилити боєздатність збройних сил України. А президент Росії Володимир Путін мав дуже холодний прийом лідерами G-20 в Австралії. Все це має свої наслідки. Які? Говоримо з директором Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентином БАДРАКОМ.

***

— Валентине, як ви оцінюєте останні укази Президента, який запровадив рішення РНБО? Наскільки вони своєчасні?

— Кожне рішення, спрямоване на посилення оборонного потенціалу України я вважаю своєчасним і важливим. Останні зусилля Президента в сфері оборони є свідченням певного прозріння його команди, що ставки лише на дипломатію та спроби домовитись були ризиковими та необачливими. Путін є тією стороною, з якою не можна домовлятися, що підтвердили останні спроби переговорів з ним про несилові можливості залагодження кризової ситуації. У державного керівництва з’являється розуміння того, що без адекватного посилення оборонного потенціалу України вийти на рівень нормальних домовленостей буде неможливо. Переговорний процес знаходиться в залежності від здатності силового блоку України організувати протистояння можливій агресії прокремлівських сил, які зосереджені на Донбасі.

Якщо говорити про конкретні рішення РНБО, то відродження повітрянодесантних військ є своєчасним. Мабуть, є розуміння, що підрозділи спецпризначення треба використовувати не в якості піхотних чи механізованих підрозділів, а для виконання спеціальних завдань. Я вже проінформував главу держави, що під час бойових дій станом на 5 вересня загинуло 40 висококваліфікованих фахівців-офіцерів різних загонів спецпризначення. Переважна більшість з них була застосована не за призначенням. Тому треба відроджувати елітні бойові структури, щоб в майбутньому застосовувати їх у відповідності до завдань — рейдових операцій, закидання в тил супротивника на глибину в 100 км і більше. Застосування таких підрозділів може дуже серйозно змінити баланс сил.

Який мінус? Президентська команда не підводить до потенційної можливості введення воєнного стану. А робити це необхідно, і розпочати треба із внесення правок в Закон «Про правовий режим воєнного часу». Військовий стан потрібно буде вводити, якщо ситуація з боку російської сторони виявиться неадекватною, адже зараз вони не дотримуються «мінських домовленостей», а українські військові продовжують гинути.

Загалом, чим більше сьогодні буде знищено ворогів, які прийшли зі зброєю на українську землю, тим скоріше всередині російського суспільства почнеться незворотна реакція і кремлівський режим припинить своє існування. Щоправда, фахівці кажуть, що це мають бути не сотні чи тисячі, а 20—30 тис. загиблих російських солдат. В такому разі може статися припинення Кремлем воєнної кампанії.

Якщо говорити про раніше виданий Указ Президента, який передбачає 3% ВВП на фінансування армії та його обіцянку виділити на ЗСУ не менше 40 млрд. грн. в найближчі 3 роки, то це дві важливі позиції, які дозволяють говорити про суттєве переозброєння. Але я не зовсім погоджуюсь із питанням укладення державного оборонного замовлення, яке стане лакмусовим папірцем на наступний рік — ще подивимось, яка в нього буде якість. Окрім цього, я не почув про проведення переговорів із західними державами щодо закупівлі модернізованих радянських або повністю нових зразків озброєння. Вкрай необхідно не просто говорити про надання Україні зброї, а й про її закупівлю на різних умовах — кредити, відтермінований розрахунок, лізингові схеми. У такий спосіб західні держави можуть стати прямими союзниками України не тільки в політичній площині. Без створення такої антипутінської коаліції буде дуже важко подолати кризу не тільки в Україні, а й в світі. Ізоляція Путіна не вдалася, і єдиний шлях, який може змінити ситуації — посилення української армії за рахунок західних можливостей.

— Після саміту G-20 деякі експерти заговорили про те, що Путіна «сильно образили», і що це матиме наслідки у конфлікті в Україні. Чого варто очікувати від Кремля?

— Позитиву від Путіна та його команди я не очікую. Питання в тому — в який спосіб він використовуватиме свої наступальні можливості. Це не обов’язково буде пряма силова атака. Можуть використовуватися інші важелі, адже вже зараз Путін зондує та тестує західні держави на можливість проведення агресивних громадських акцій. Нещодавно в Польщі у Кракові поліції довелося затримати близько 200 людей під час проведення такої акції. Це також можуть бути і певні терористичні дії на всій території України, держав Балтії, а також східної та центральної Європи. Зрозуміло, що продовжуватимуться порушення кордонів російською авіацією. Я також не виключаю, що Путін орієнтується на можливості використання прокремлівських агентів впливу, які є і в українському політикумі та зараз потрапили до Верховної Ради. Наскільки ці сили будуть активними — залежить від того, в який спосіб діятиме Путін.

Хоча, якщо ми говоримо про пряме вторгнення, то наші розрахунки полягали в 2-х сценаріях. Перший — проведення воєнної операції до зими. Другий — перенесення агресії на 2-у половину зими. На мою думку, найбільш небезпечним є другий сценарій, адже у Путіна збільшуються можливості для дестабілізації суспільства за допомогою енергетичного важеля, певних дій, які сприятимуть падінню гривні, а також завдяки силовим атакам. Зараз на Донбасі відбувається перегрупування прокремлівських сил та структур, які можуть брати участь у майбутніх актах агресії.

До цього були певні інформаційні посили щодо відновлення військової повинності для всіх громадян України. Це була б надзвичайна помилка, адже для нинішньої війни та майбутньої оборони країни потрібна виключно професійна армія на основі професіоналів, спеціалістів те серйозного переозброєння. Єдиний шлях для України — орієнтир на потужні Збройні сили, здатні активно діяти. І важливими є сфера соціального забезпечення військовослужбовців та організація контрактної системи комплектування військ. 6 тис. грн. зарплатні для військовослужбовця в зоні бойових дій не є адекватним рівнем забезпечення у подібній ситуації. Крім того, необхідно втілювати житлову, освітню програму, забезпечувати бійців медичним страхуванням, вирішувати питання пенсії.

— Сьогодні ми чуємо як від Президента, так і від міністра оборони заяви, що Україні слід готуватися до найгіршого. Разом з тим, вони запевняють, що армія готова до повномасштабної війни, до відбиття російської агресії. Що ви думаєте з цього приводу?

— На мою думку, коли Президент і міністр оборони кажуть, що Україна готова до відбиття агресії, перед усім йдеться про морально-бойовий дух армії. Він надзвичайно високий. Це є дуже важливим аспектом, тому раніше одним з найскладніших питань в українських сил оборони було високий рівень пацифізму. Сьогодні цього пацифізму не існує, наша військо і суспільство готові до довготривалої і кровопролитної війни. Це є одним з факторів стримування росіян, тому що вже з’являється інформація про відмову російської молоді підписувати контракти і воювати на території Україні. Все це можу змусити Путіна зробити ставки на інші важелі — на підривну роботу, терористичні акти тощо, а не на пряму військову агресію.

З іншого боку, я припускаю, що є проблеми з оснащенням і переозброєнням окремих підрозділів, що не все ще гаразд в технічному плані. Також одним з викликів є те, що українське військо, знаходячись під постійним обстрілом, несе великі втрати. Це негативний елемент для побудови оборони. Тут треба ретельно аналізувати ситуацію. Я не виключаю, що більш правильним рішенням за умов чіткої підготовки армії до оборони і війни, є введення воєнного стану безпосередньо в зоні бойових дій і в декількох регіонах України. Це дозволить нашій армії належним чином відповідати на постійні атаки і обстріли, також дозволить робити активні рейди в тил ворога тощо.

— Чи припинена наразі військова співпраці з Російською Федерацією?

— Наразі російські фахівці визнають, що контакти припинилися, що Україна нічого не постачає для Росії. Тут можна згадати заяву керівника російської корпорації «Тактичне ракетне озброєння» Бориса Обносова, який сказав, що «Мотор Січ» припинив поставки до Росії двигунів для крилатих ракет. Хоча, насправді, я не виключаю, що деякі підприємства можуть контрабандним шляхом робити певні постачання. Зокрема, настрої керівництва «Мотор Січ» були завжди такими, щоб продовжувати військово-технічне співробітництво з Росією. Одним з аргументів Богуслаєва — третина виробництва підприємства йде на Росію, а отже у нас будуть великі збитки. Мені здається, тут має дуже ретельно діяти митниця, контррозвідка, служба експортного контролю для того, щоб унеможливити будь-які поставки. В тому числі для того, щоб це не стало приводом для західних країни нарікати, що Захід несе збитки, а Україна продовжує виконувати певні контракти з Росією. З іншого боку, в межах державного оборонного замовлення такі підприємства як «Мотор Січ» було б корисно залучити до компенсаційних замовлень.

— Днями Президент заявив, що говорити про вступ України до НАТО поки зарано. Погоджуєтеся?

— На мій погляд, сьогодні дійсно немає логіки піднімати питання про вступ в НАТО. Сам Захід цього поки не дуже бажає. Маючи невирішені проблеми обороноздатності, конфлікт із сусідньою державою, ми будемо в ролі просителя про порятунок, який може закінчитися негативною відповіддю з боку НАТО. Якщо ми будемо казати, що прагнемо вступити в НАТО, тільки щоб виконувався п’ятий пункт про захист країн-членів, то це пагубна логіка. Нам потрібно досягнути посилення власного оборонного потенціалу, щоб створити фактор стримування агресора. Другим етапом може стати робота по вступу в НАТО. Але вже на першому етапі ми можемо активно співпрацювати з Альянсом — закуповувати певні озброєння і технології, створювати спільні оборонно-промислові підприємства, проекти.