Харківські угоди: плацдарм для російської агресії

Рівно п’ять років тому 27 квітня 2010 року відбулась ратифікація так званих Харківських угод, які стали ключовим етапом на шляху до окупації Криму Росією...

В час, коли більша частина «шахтарів за викликом» в Києві гримлять касками по асфальту, по всій лінії фронту на Донбасі триває загострення ситуації. Це загострення ситуації циклічне і очікуване, але, як кажуть самі бойовики в безпосередніх розмовах в соцмережах з автором, вони лише чекають на наказ для вирішального наступу. Захарченко бандитам пообіцяв, що якщо такий наказ не надійде, то дасть команду іти в наступ сам. Бойовик, який переконував мене в тому, що Росія тут не до чого, таким чином сам проговорився, що стратегічні накази дає Росія. Чому ж вона зволікає? Зволікає вона тому, що ще не підігріте тло в нашому тилу, хоч від Широкиного від перманентних обстрілів вже майже нічого не залишилось, як і від Пісок. І саме Росія це тло намагається розігріти.

Гадати, що «шахтарський бунт» покликаний лише захистити бізнес-інтереси Ахмєтова, це означає заздалегідь викреслити цю персону із загальної системи російського впливу на Україну. Статки такого масштабу, які з’явились у багатьох олігархів в час первинного дерибану капіталу, без контролю Москви робились рідко. Тим більше в період кінця 80-х і початку 90-х. Зрозуміло, що «шахтарі» по 200 грн на день — це не армія, але це дестабілізуючий фактор. Налякати Київ вони не можуть, тим більше відкрити другий фронт в тилу. Але вони можуть стати об’єктом для провокацій. Хтось не просто шантажує Київ, а розкачує його. При чому розкачує, як завжди, театралізовано і із залученням обох сторін. Другою стороною, безумовно, можуть бути гарячі голови з патріотичними настроями. В справедливому обуренні їх можуть підвести до необачних кроків.

Уряду ж треба усвідомлювати, що безграмотною політикою в соціальній сфері підривається не лише економіка, але й створюється підґрунтя для потужного протесту.

Взагалі Київ, як театральна Мекка, демонструє різного роду вистави. В тому числі і під відкритим небом. Як не оцінити фарс на Майдані, який покликаний начебто привернути увагу громадськості до процесу над Єфремовим. Плакати виступаючих справедливо нагадують про необхідність засудити «регіонала», колишнього голову Луганщини. Все б нічого, якби в деяких персонах я не помічав колишніх пристюківських (Пристюк — теж колишній «регіональний» губернатор Луганської області) провокаторів. Взагалі, поява в Києві багатьох неоднозначних суб’єктів, які палко борються з Єфремовим і демонстративно кричать на судах, особисто для мене є ознакою відпрацювання ще одного детонатору для певних процесів. Дуже добре пам’ятаю березень минулого року, коли траплялись дивні «напади» на Луганську ОДА «патріотів» з пострілами із травматичної зброї, які дали формальний привід збирати істеричні натовпи по захисту міста від «бандерівців».

1 і 9 травня в Києві будуть відбуватися збіговиська не лише комуністів, але й «регіоналів» на Подолі. Їхня Вальпургієва ніч розтягнеться мінімум на тиждень і досягне свого апогею на День Перемоги. «Регіонали» взагалі облюбували Поділ — саме там їхнє гніздо разом з помешканнями відомих одіозних імен. Приїде багато хто, в тому числі і начебто непомітних чиновників, які є наразі цілим прошарком проросійських одиниць на сході України. Їх ніхто не люстрував, вони нікуди не ділись. І навіть ті з них хто наразі «на пенсії», відверто заявляють, що лише чекають на прихід Хазяїна шабашу. Чекають і відповідно роблять все, щоб цей прихід Люцифера-Путіна наблизити. Всі ці деталі та епізоди можуть вилитись в єдину систему дестабілізації.

Яку роль займають «регіонали» в системі дестабілізації країни і спускових механізмів конфронтації, як на локальному рівні так і на рівні курсу країни, відомо всім. Тут ми повертаємося до Харківських угод. Підписані 21-го і ратифіковані 27-го квітня 2010 року вони продовжили перебування Чорноморського флоту РФ в Криму аж до 2042 року в обмін на знижку газу в 100 доларів. Тоді дехто це сприймав навіть як перемогу — вигнати російський флот все одно не вдасться, а знижка на газ — річ приємна. Насправді саме Харківські угоди між Віктором Януковичем і Дмитром Мєдвєдєвим замість початку планового виведення російського флоту з Криму, навпаки дозволили йому залишитись ще майже на півстоліття за символічну орендну плату. Харківські угоди фактично стали прикладом майбутнього захоплення півострова з бази Чорноморського Флоту РФ. Через чотири роки після їх підписання і анексії Криму, Росія ці угоди денонсувала в односторонньому порядку.

Андрій Парубій в своєму Facebook так згадує ці події: «Саме тоді злочинним, зрадницьким голосуванням руками своїх агентів у парламенті України, Москва запустила механізм війни, у якій бореться Україна сьогодні. Тепер це визнає і Путін — у пропагандистському фільмі «Крым. Путь на Родину», зухвало і цинічно розповідаючи про ключовий момент, який був необхідний Кремлю для анексії Криму. Ці угоди відкривали шлях путінській Росії для подальших кроків, що в результаті мали, як мінімум, привести до окупації величезної української території. А при повній реалізації, мали ліквідувати саму українську незалежність, знищити нашу державу».

Тоді в 2010-му році Євген Марчук в коментарі «Дню» зазначив: «Те, що відбулося зараз, має вигляд підкилимних домовленостей. Навіть те, що Янукович говорить про зменшення ціни на газ, на мій погляд, абсолютно не є адекватним питанню подовження терміну перебування ЧФ в Україні. Це різні речі — проблема оренди територій, перебування військової бази не може стояти в одному ряду з цінами на енергоносії» і додав «чи подумала нинішня влада, до яких наслідків внутрішньополітичного характеру це призведе?».

Час на останнє питання відповів. Тодішня влада думала про ситуативні вигоди для себе і реалізовувала інтереси сусідньої країни, яка поступово готувала тло для окупації України через агентів впливу. З Кремлем тут все зрозуміло, він послідовно реалізовував свій підступний план по знищенню української державності. Є питання до відповідальних з українського боку. Верховна Рада тоді, замість дієвого захисту національних інтересів, продемонструвала шоу з бійками, яйцями, парасольками і цинічним ухваленням згаданих угод. Деякі персони, які брали участь в тому ухваленні фігурують в Раді по цей день. Цих агентів Росія використовує і зараз по ситуації на різних рівнях — від підготовки провокацій до прийняття рішень на державному рівні. Враховуючи факт присутності синьо-білого «Опозиційного блоку» в Раді та цілого пласту нових старих чиновників, наприклад, у вигляді Володимира Литвина з парасолькою, говорити про нівелювання такого впливу зараз ще дуже рано.

«ПЛАН ОКУПАЦІЇ, РОЗЧЛЕНУВАННЯ АБО ЗНИЩЕННЯ УКРАЇНИ ЯК ДЕРЖАВИ У ПУТІНА І ЙОГО КОМАНДИ БУВ ВИПИСАНИЙ ДУЖЕ ДАВНО»

Леонід КРАВЧУК, перший президент України:

— Я думаю, що Харківські угоди відіграли свою негативну роль в плані окупації Криму і України. Але план окупації України або розчленування України і її знищення як держави та поновлення імперії не в межах колишнього Радянського Союзу, а в межах царської Росії, цей план у Путіна і його команди був виписаний дуже давно. Всі ці питання, які потім вирішувались в Україні — це був лакмусовий папірець. Путін перевіряв наскільки Україна буде чинити супротив чи вона буде легко все віддавати. Тузла, Харківські угоди, торгові війни, перекриття газової труби, підвищення ціни на газ — все це один ланцюг. Тобто він Україну випробовував.

Чи Україна розуміє це як широкомасштабний план, чи відноситься до цього як поточних питань, які викликані непорозумінням економічних відносин. Путін побачив, що Україна поступає примітивно, без аналізу і передбачення кроків, які робить Росія. Подивіться на Крим. Навіть Путіну було не очікувано те, як Україна називала героями тих солдат, які не стріляли, а стояли. На них плювали, вибачте на слові, а вони витирались і говорили, що немає команди і не треба обороняти нашу землю. Путін зрозумів, що раз вийшло це з Кримом, то можна спробувати і в Донбасі. Донбас показав зуби, тому Путін починав по-іншому себе вести. Риторика змінилась, Лавров каже, що бачить Україну єдиною, хоча при цьому продовжують диктувати, яку форму правління ми повинні мати, що ми маємо бути нейтральними, які у нас мають бути відносини з Європою, США, світом. Але всі кроки, що були до цього, то було випробуванням.

За час мого президентства був такий випадок. Якось мені телефонує начальник Генштабу Лопатов і доповідає, що російські кораблі підійшли до якогось севастопольського причалу і починають завантажувати майно на нашій території. Що робити? — питає він мене. Я кажу — виганяйте. Так вони ж будуть стріляти? Ну і ви стріляйте. Якби людина добре знала свою роботу, то навіть не питала б мене. Бо це його обов’язок. Злодія треба бити. Так і зараз, ми шукаємо способи як зупинити Путіна, яким способом, який формат перемовин використовувати — Женевський, Нормандський чи Мінський.

Мінський формат в свою чергу шитий білими нитками. Меркель, Олланд і Путін перебуваючи в Мінську не підписали жодного документу. Вони побалакали, побалакали, сіли та й заплакали. Отже нас випробовують — Росія, Європа, світ. Наскільки ми стоїмо за свою землю. Наскільки ми готові захищатись, принципово відстоювати свою позицію. Я з самого початку казав, що єдиний нормальний шлях переговорів — це Будапештський меморандум. На основі нього так і назвати — Будапештські перемовини, де мали б брати участь всі країни, які брали на себе зобов’язання захищати нашу територіальну цілісність, суверенітет і недоторканість.

Щодо Януковича, то вважаю, що він думав, що можна домовитись. Я не думаю, що був план по продажу України Росії. Просто він думав, що з Росією можна домовлятись як зі «старшим братом». А Росія — ворог українського існування.

Безумовно і зараз існують агенти впливу. І Путіну сюди не треба надсилати багато диверсантів. Вони тут живуть. Вони служили на всіх службах, особливо на сході України. Ми ж бачимо скільки людей там перейшло на бік Росії. Засилають сюди зараз кваліфікованих спеціалістів в сфері диверсій. Агенти ж впливу тут працюють давно. Треба дивитись реально. У нас, наприклад, міністр оборони був із Росії. В Криму один на одному сиділи російські і проросійські люди. Звичайно, всі вони діяли в інтересах Кремля. Такі є і в нинішньому парламенті зараз.

«МЕНІ НЕ ЗРОЗУМІЛО, ЧОМУ Й ДОСІ НЕ РОЗСЛІДУВАНО СПРАВУ ПРОТИ ТИХ, ХТО ПРОТЯГНУВ ХАРКІВСЬКІ УГОДИ»

Олесь ДОНІЙ, народний депутат VI і VII скликань:

— Харківські угоди були не лише знаком, що Україна буде рухатися під тодішнім керівництвом в російському фарватері, але й знаком того в який спосіб буде чинитися внутрішня політика. Тобто в спосіб зухвалий, незаконний, силовий. З цього моменту була закладена пружина, яка потім вибухнула на Майдані. Влада, яка готова була в силовий спосіб протягувати свої рішення, рано чи пізно мала отримати не сприйняття з боку українців.

Щодо нинішньої влади і її ставлення до Харківських угод, то мене дивує дещо. По-перше, можна і треба було через суд заборонити ті партії, які брали участь в тому складі Верховної Ради і голосували антиукраїнське рішення. Тоді б закон про люстрацію був набагато більш виважений, тому що можна було б люструвати тих, хто належить до керівництва політичної сили, яка заборонена через суд за антиукраїнську діяльність. А так нинішній закон про люстрацію люструє змовників, які були в певний період при владі. Тобто закладений вивернутий принцип. Він неадекватний.

Ще одна дивовижність. За рік не хочуть розглядати справи щодо нанесення тілесних ушкоджень під час цього псевдоприйняття Харківських угод. Хоча є і моя заява, адже я пробув два місяці в лікарні зі струсом мозку, і є відеосвідчення хто саме наносив удари — мене тримали шість регіоналів і один депутат бив. Мені не зрозуміло чому ця справа не розслідується. Гадаю так як і суспільству не зрозуміло, чому багато справ не ведеться щодо Небесної сотні або ведуться неадекватно. Можна передбачати, що це якісь домовленості на найвищому рівні в тому числі на рівні колишньої Партії регіонів, а тепер «Опозиційного блоку» і нинішньої влади.

«ТОРГІВЛЯ СУВЕРЕНІТЕТОМ НІЧОГО ДОБРОГО НЕ НЕСЕ»

Ігор КАБАНЕНКО, адмірал, експерт із питань оборони та безпеки, політик:

— Ратифікація у Верховній Раді Харківських угод 27 квітня 2010 року, згідно яких перебування ЧФ РФ було продовжено до 2042 року в обмін на знижку за газ, на практиці означала кардинальну зміну геополітичної і стратегічної ситуації: в Кремлі перевели відносини з Україною у площину діяльності із васалом і перестали навіть думати про можливість виводу ЧФ РФ з території України.

Багато експертів навіть в той час визнали, що прив’язування знижки ціни на газ до уступок у сфері національної безпеки і оборони-цинічний спосіб торгівлі суверенітетом України. Але, київська «влада» дивилася на все це по-іншому...

Пролонгація перебування ЧФ РФ стала своєрідним спусковим гачком окупації через активне зомбування населення Севастополя і Криму та діяльність агентів впливу. Згадаємо, наприклад, гасла і фрази того часу, які активно насаджалися громадам Севастополя українськими і російськими політиками на фоні тискання ними рук та «щирих» обійм: «дружба двох флотів», «флотське братерство між ВМС ЗС України та ЧФ РФ», «флоти на стражі миру».

В реальності все це виявилося частиною запущеного РФ гібридного протиборства — під гаслами про «дружбу на віки» вони створювали умови для окупації через потужний потенціал агітпропу ЧФ РФ, захоплення інформаційного середовища Криму російськими ЗМІ, різноманітні проплачені «рухи» і приховані дії спеціальних служб «дружнього» сусіда. Індикаторів цього було багато і в Києві про них знали. Але, нажаль, центральна влада відмахувалася від різноманітних інформаційних повідомлень, як від настирливих мух і не робила адекватних дій. Результат відомий.

Головним уроком з подій того часує підтвердження відомої істини: торгівля суверенітетом нічого доброго не несе. Під будь-якими гаслами чи «обґрунтуваннями» доцільності. Це торгівля майбутнім, суспільними цінностями, свободою людей і способом їхнього життя, перетворення в об’єкт експлуатації чужоземцями.

Треба засвоїти цей урок.