Хто – все ще – не годує свою армію...?

46 бійців 53-ї окремої механізованої бригади, які перебувають на полігоні Широкий Лан, у понеділок вирушили пішки до міста Миколаєва з вимогами поліпшення матеріального забезпечення військових. ЗМІ одразу розповсюдили фото солдат, вигляд яких важко порівняти з, наприклад, екіпірованими «з голки» бійцями Нацгвардії, яких кияни могли спостерігати на патріотичних мітингах, а мешканці Дніпропетровська — під час затримання Геннадія Корбана. Подія, яка є не просто епізодом, а симптомом.

По-перше, давно стоїть питання — чому держава всіляко піклується про Нацгвардію (це правильно), а на ЗСУ дивиться як на додаток. Тут варто згадати й досвід Януковича, який робив акцент саме на формуванні потужного потенціалу різного роду спецпризначенців, що дало привід говорити про творення поліцейської держави. До чого це призвело, українці добре пам’ятають — використання «Беркуту» для кривавого розгону протестувальників та відсутності обороноспроможності щодо зовнішнього ворога.

По-друге, чи не можуть такі протести військових так чи інакше бути використані агресором? Російські та проросійські ЗМІ вже здійняли хвилю дискредитації української армії. Мовляв, мало того, що «карателі», то ще й голодні. Зрештою, головне питання — що робити керівництву Міноборони для того, щоб вирішити проблему, а не знову замилити її формальними коментарями. Нагадаємо, випадок з протестами військових трапився на тлі теми про чергову хвилю мобілізації.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Юрій Бутусов відверто назвав ставлення до військових ЗСУ «скотським», хоч замість конкретних пунктів пропозицій і, відповідно, вимог експерт розмалював загальну картину того, як має ставитися керівництво держави та армії до солдатів. Інші експерти так само навели факти, м’яко кажучи, не досить комфортних умов, в яких перебувають військові. Реакції на вищих владних шаблях на прецедент виступу військових 53-ї бригади не було взагалі. Варто зауважити, що цей випадок не можна порівнювати, наприклад, з провокацією колишнього комбата «Айдару» Сергія Мельничука, який колись палив покришки напроти Міноборони. Цього разу це був не демарш, а виступ, вимога, крик. Крик щодо проблеми, яка вже два роки відсувається на другий план та яка потребує ясного алгоритму розв’язання.

«ВІЙСЬКОВІ ЗСУ ТЕХНІКУ НАЦГВАРДІЇ БАЧИЛИ ЛИШЕ ПО ТЕЛЕВІЗОРУ»

Сергій, М., офіцер ЗСУ:

— У Нацгвардії дійсно найкраща техніка та обладнання, автомобілі, автоматична зброя. Все у них нове і все дорого коштує. Ми, військові ЗСУ, бачили її лише на картинках і по телебаченню. Чому так? Ну, можливо, у керівництва держави є якісь особливі плани щодо Нацгвардії, зокрема щодо зачистки територій. Про це мені невідомо. Що ж до можливого використання Внутрішніх військ проти народу, то я не думаю, що після Майдану таке можливе. Влада на це не наважиться, адже народ довів, що силою українців не зламати.

Більшість офіцерів, які, зокрема, перебувають у штабах — це мобілізовані. Багато з них мали тільки поверхове уявлення про бойові дії. А вже в безпосередніх зіткненнях вони набиралися досвіду, якого не навчать навіть в академіях. І це теж проблема — треба розвивати систему підготовки офіцерського складу. Ми потребуємо саме професійних бойових офіцерів. А не так, як військові кафедри у нас «для галочки» з юристів робили авіаційних техніків. Друге — тилове забезпечення. Продукти, вода, дрова, білизна, одяг тощо. Звичайно за два останніх роки в цьому плані є відчутний прогрес, але питання не знято. Крім того, потрібна серйозна техніка. Нехай не «Кугуари», але щоб ми могли оперативно реагувати на ситуацію. І третє — треба поважати солдата. Він є основою нашої армії, і він має відчувати турботу держави і за себе, і за свою сім’ю. З кадровим питанням є великі проблеми, коли підполковники міліції, які мають великий досвід роботи з особовим складом, служать рядовими. Накопиченні ж проблеми виливаються в ось такі виплески протесту.

«КОЛИ ГОВОРИТИ ПРО БАЗОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ТО ПРИНЦИПОВОЇ РІЗНИЦІ МІЖ НАЦГВАРДІЄЮ І ЗСУ Я НЕ БАЧУ»

Сергій ГАЛУШКО, заступник керівника АТО, полковник:

— Що ж до випадку в Миколаївській області, то це приклад того, як конкретний командир низової ланки, батальйону не створив відповідних умов на полігоні або навчальному центрі. І питання треба ставити йому, а не узагальнювати на всі Збройні сили. Є багато прикладів, коли створення умов для військових наявне на багато кращому рівні, і це залежить від конкретних відповідальних осіб низового командування. Із власного досвіду скажу, що в багатьох командирів навіть на передовій створені умови аж до лазні, які солдати роблять своїми руками. Не завжди треба чекати на закордонну чи волонтерську допомогу.

На попередній 2015 рік стояло завдання створити з нуля 15 нових бригад і полків, а також кілька десятків батальйонів. За обсягом це не можна порівняти з жодною іншою силовою структурою країни. Важко знайти іншу країну світу, яка на рік ставила б собі настільки амбіційне завдання при не дуже багатому фінансуванні. Обсяг подібних завдань у Нацгвардії дещо скромніший, аніж в ЗСУ. Тому порівнювати ці структури між собою не можна — у них різні завдання, норми забезпечення, вимоги до екіпіровки. Коли ж говорити про базове забезпечення, то принципової різниці між ними я не бачу.