Погоня з летальним кінцем

У ЗМІ і соцмережах триває активне обговорення трагічного випадку, який стався в ніч на неділю 7 лютого. Наче в американських фільмах на вулицях нічної столиці близько двадцяти екіпажів патрульної поліції переслідували BMW п’ятої моделі, яка на величезній швидкості, виїжджаючи на зустрічну смугу, намагалася втекти від переслідування правоохоронців. Поліціянти відкрили вогонь по автівці порушників, внаслідок чого загинув 17-річний хлопець.

Начальник управління Патрульної поліції Києва Юрій Зозуля на брифінгу повідомив, що патрульні керувалися виключно нормами закону: «Неодноразово грубо порушувалися ПДР, піддавалися небезпеці пішоходи та водії інших машин. Водій машини були в стані сильного алкогольного сп’яніння. Погоня тривала близько 40 хвилин. Патрульні, згідно зі статтею 46 закону «Про Нацполіцію», відкрили вогонь, аби зупинити автомобіль шляхом пошкодження».

Думки з приводу того, що сталося, розділилися. Одні вважають, що час вже карати мажорів, які за спинами своїх батьків коять що хочуть. Інші ж засуджують поліціянтів за непрофесіональне затримання порушників, а частина суспільства — за надмірну агресію. Ситуацію коментує директор Центру досліджень правоохоронної діяльності Олег МАРТИНЕНКО:

— Ситуація досить зрозуміла, навіть за відсутності відео з відеореєстратора. Хоча поліція могла розмістити цей запис в Інтернеті, аби ми могли оцінити подію, оскільки жодні дані про злочинність, згідно із законом, не можуть бути таємними.

Поліція справді мала право застосовувати зброю. Припустімо, вона навіть мала потребу це зробити. Але спосіб, у який вона скористалася своїм правом, був незакономірним, протиправним і непрофесіональним. Як наслідок, було вбито безневинну людину. Те, як було застосовано зброю, є аналогічним ситуації, якби поліцейський відвів руку і випадково вистрілив у перехожого чи у вікно житлового будинку. Зброю, яку поліціянт має право і зобов’язаний використовувати, якщо інші способи не допомагають, було застосовано таким чином, що створилася реальна загроза життю і здоров’ю навколишніх. Якщо покласти на чашу терезів потребу затримання і потребу зберегти життя і здоров’я, можна оцінити, наскільки правильно поліціянти вчинили.

Внаслідок цієї пригоди на лаві підсудних мають сидіти щонайменше дві особи — водій BMW і той поліціянт, який убив пасажира. Поліціянтові загрожує реальніше кримінальне покарання, ніж водієві. Тому закон має бути справедливо застосований до обох сторін пригоди. Закон також передбачає покарання тих, хто давав команди, керуючи цією операцією, якщо це була не просто хаотична погоня патрульних машин.

Але насправді, боюся, і Аваков, і Деконаїдзе зроблять усе, аби не зганьбити поліцію, «не розгойдувати човен» і «не підводити Гаранта». У результаті поліціянта проберуть, можливо, виженуть з поліції, а водія BMW — по ситуації.

Те, що в суспільстві з цього приводу зчинилося обговорення щодо жорстокого покарання винних, передусім «мажора», то слід зауважити, що завжди існує агресія щодо правопорушників. Але хоч би що вимагав натовп, слід дотримуватись закону.

Перевага закону в тому, що він не перебирає, хто злочинець і жертва — з погляду соціального становища, раси — це чітко закріплено в Конституції. Закон дивиться лише на те, хто й ким був під час скоєння злочину. В даному разі злочинцем виявився представник поліції, який мав за спиною повну силу держави, зокрема й право застосовувати зброю, а жертвою — звичайний громадянин України, який не має переваг перед законом. У цій ситуації однозначно винна державна машина. Саме так це трактує Європейський суд з прав людини. Тому, якщо поліцейського виправдають, родичі загиблого можуть звернутися до ЄСПЛ, і це буде чергове рішення не на користь України.