Протекціонізм проти професіоналізму

В умовах воєнної агресії Росії проти України, в військово-політичному блоці України відбуваються важливі зміни. Вони торкаються як системних перетворень в силових структурах та Збройних силах України, так і кадрових призначень, які часто викликають здивування та занепокоєння. Останнє із них — резонансне звільнення з посади голови СБУ Валентина Наливайченка, та призначення на цю посаду тимчасово виконуючого обов’язки керівника спецслужби Василя Грицака.

Всі ці події та зміни потребують детального аналізу, осмислення та обговорення експертами та спеціалісти із великим практичним досвідом. І для цього «День» звернувся до Ігоря Смешка, екс-очільника СБУ (2003—2005), який обіймав посади начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони, військового аташе в Швейцарії та заступника Секретаря РНБО:

— Після ліквідації Комітету з питань розвідки при Президентові України було створено Об’єднаний комітет з питань розвідувальної діяльності. Що вам відомо про його функціонування? Як змінилась розвідувальна діяльність України?

— Ліквідації Комітету з питань розвідки при президентові України не було, тому що сам Комітет так і не був утворений. Указ Президента України №760 від 7 жовтня 2014 року був лише декларацією про наміри, щодо його створення.

Упродовж наступних трьох місяців Президент так і не підписав три різних варіанти, підготовлених мною проектів його Указів про: склад Комітету, формування постійно діючого апарату для забезпечення його роботи, визначення джерел для його фінансування, а також про Положення про його діяльність, яке повинно було визначити правові повноваження та завдання Комітету.

Усі три варіанти Указів базувалися на моєму попередньому досвіді та вже попередньо напрацьованій нормативно-правовій базі, під час дворазової розбудови та керування мною подібними Комітетами, у 1995 — 1998 та 2004— 2005 роках, керівництва воєнною розвідкою із 1997 по 2000 роки, та Службою безпеки України — з 2002 по 2005 роки. Будь-який із цих трьох варіантів давав можливість протягом одного-двох місяців розпочати практичну роботу Комітету. Але рішення приймає Президент України і воно відоме.

 Про діяльність новоутвореного Об’єднаного Комітету мені нічого невідомо. Я не приймаю участі в його роботі і мене не залучали до будь-яких питань, пов’язаних, як із його утворенням, так і з його діяльністю. Окрім цього, як відомо, я звернувся до Президента із проханням звільнити мене з посади штатного радника Президента, а отже, у якості позаштатного радника, не маю можливості відслідковувати розвідувальну діяльність України та давати їй оцінку.

— Як ви оціните зміни в СБУ за останній рік? Чи вдалося спецслужбам розпочати оновлення та реформування після деструктивних впливів часів Януковича?

— Я не побачив будь-яких системних змін, а тем більше оновлення чи реформування в СБУ за останній рік. Практика критерій істини, а не декларації про наміри.

Якщо жодна із резонансних справ про анонсовані самою же СБУ масштабні корупційні злочини і державну зраду на вищих щаблях влади часів Януковича та розстріл учасників протестних акцій на Майдані не доведена до суду — це головна оцінка змін і якості роботи СБУ за останній рік. Не кажучи вже про стан справ у боротьбі із уже сучасною корупцією на вищих щаблях влади та фантастичних розмірів контрабандою по всій країні.

— Наскільки ефективною стала контррозвідувальна діяльність Служби безпеки?

— Це єдиний напрям в роботі СБУ, на мою думку, який може заслуговувати на позитивну оцінку. Беручи до уваги стан неоголошеної війни і агресію проти України на сході, українські контррозвідники, в цілому, справляються із завданням у зоні бойових дій.

Але це не повинно заспокоювати, тому що, наприклад, не доведення до суду та простий обмін на полонених затриманої СБУ пані Кулигіної, близького спільника Стрєлкова-Гіркіна, а також державна зрада та втеча закордон разом із родиною капітана СБУ Шляпкіна — це ознаки системних проблем у керівництві контррозвідувальною діяльністю в країні в цілому.

— Як ви оцінюєте звільнення голови СБУ Валентина Наливайченка минулого четверга? Чи були для цього реальні причини та чи не замішане в цьому бажання Президента створити власну вертикаль із повністю підлеглим керівником спецслужби?

— Це звільнення було запрограмоване, ще до його призначення на цю посаду. Це було друге, суто політичне, а не професійне призначення молодого політика, але старшого лейтенанта запасу Наливайченка на посаду, яка відповідає професіональному вищому офіцерському званню у цій організації — генерала армії України.

Мені уже десять років доводиться повторювати, що Україна ще не готова до суто політичних призначень на керівні посади у силових органах та спецслужбах України. Спочатку потрібно внести відповідні зміни у діюче законодавство України для забезпечення захисту кар’єрних професіоналів в цих органах, обмежити права політпризначенців в них, а вже потім обережно застосовувати цей принцип, притаманний лише сталим європейським демократіям. Без цього політичний протекціонізм і тотальна корупція, остаточно винищують в ній професіоналізм і порядність та добивають цю організацію.

В умовах, коли ми тільки починаємо будувати в Україні справжню демократію і багато хто із наших можновладців лише носять на собі її європейські шати із метою розбудови під їх прикриттям справжньої автократії, ця практика руйнує не тільки професіоналізм в силових структурах, але й Україну у цілому.

Політики завжди будуть прагнути до такої комбінації влади, коли особиста лояльність до них є найважливішою рисою кандидата на посаду. Причина проста, адже головна мета будь-якого сучасного політика — влада та її найдовше утримання у своїх руках. При першій можливості, особливо при зміні балансу сил у політичній коаліції при владі, найсильніша її частина завжди буде прагнути більш лояльного, контрольованого та передбачуваного власного політика на подібних посадах, аніж квотованого іншими партнерами по коаліції.

— Враховуючи форму звільнення Наливайченка Верховною Радою, коли його не викликали і не надали слово, як би ви охарактеризували стан парламентаризму в країні?

— У нас немає справжнього демократичного парламентаризму в Україні, який є притаманний розвинутим країнам світу. Верховна Рада контролюється політичною коаліцією, а сама коаліція — з Банкової.

Поки не будуть введені відкриті партійні списки при виборах депутатів усіх рівнів та держава не візьме на себе фінансування політичних партій, чи принаймні створить прозорі умови їх зовнішнього фінансування, а також не буде проведена децентралізація влади із передачею максимально можливих повноважень на місця — в Україні навіть немає об’єктивних умов для його створення.

Саме тому і не створенні відповідні цивілізовані і демократичні процедури в парламенті при призначенні та при звільнені керівників у силові структури. Як не створено і умов для їх відповідного контролю з боку парламентської опозиції, як необхідний елемент такої системи у розвинутих демократіях.

Наші політичні сили при владі вважають, що вони вічні, тому і не створюють ці демократичні процедури. А, коли самі знову втрачають владу, то голосно скаржаться на їх відсутність та неможливість контролю і впливу уже над новими політичними призначенцями із протилежного табору.

До речі, відповідний контроль над керівниками силових органів — професійними військовослужбовцями є визначений законодавством про проходження воєнної служби. Для військовослужбовців участь у політичній діяльності — це кримінальне правопорушення.

— Що ви можете сказати про нинішнього в.о. голови СБУ Василя Грицака? Наскільки відповідає дійсності інформація про те, що раніше він був охоронцем Петра Порошенка ще до президентства останнього?

— У той час, коли я очолював СБУ із 2003 по 2005 роки, полковник, на той час, Василь Грицак проходив службу у підрозділах захисту національної державності. Очевидно, що безкровний Майдан 2004 року є заслугою, у тому числі, і цього напряму роботи СБУ тих років. Безпосередньо мені він не підпорядковувався. Оцінки його діяльності двома моїми заступниками, що безпосередньо керували тоді його оперативною діяльністю, були позитивними. Після 2005 року я не мав можливості оцінювати його професійну діяльність.

Враховуючі, що, наскільки мені відомо, він не переривав службу в СБУ, мені не зрозуміло у якій якості він міг би бути охоронцем майбутнього Президента України.

— Як ви оцінюєте процес відбудови українських Збройних сил та реформування армії? Президент позитивно говорив про «волонтерський десант» в МОУ, про збільшення армії і т.д. Проте представник НАТО Джеймс Аппатурай ще 1 травня зазначав, що Україні потрібно проводити швидше та більше реформ в ЗСУ.

— Нажаль, я не бачу, ані жодних системних реформ, ані стратегічного бачення їх проведення і в наших Збройних Силах.

Мені уже доводилось приводити приклад моєї розмови із одним із колишніх керівників Пентагону, нині впливовим політиком і симпатиком України в США, із яким я особисто знайомий із 1993 року, ще із часів моєї служби аташе з питань оборони України в США. Нещодавно він запитав мене, із ким би він зміг зустрітися у вищому воєнному керівництві держави, хто, із урахуванням того факту, що Захід не збирається воювати за Україну і відомо, хто є у цей час головною загрозою для України, а також відомі компонент і склад його збройних сил, міг би повідомити йому про наше стратегічне бачення, із урахуванням цієї конкретної загрози, якими повинні бути наші Військово-повітряні, Сухопутні, Воєнно-морські та Спеціальних операцій сили, щоб адекватно забезпечити нашу оборону. А також, про наше стратегічне бачення їх переозброєння, комплектування та вишколу, що б наші друзі на Заході зрозуміли, чим можна конкретно нам допомагати на перспективу. Після проведення відповідних консультацій, я, на жаль, не знайшов відповіді на його запитання та не зумів порадити йому особу для відповідної зустрічі в Міністерстві оборони.