Тупик комунізму

Верховна Рада заборонила комуністичну і нацистську символіку. Комуністичний тоталітарний режим визнається злочинним, що проводив політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних і масових вбивств, страт, депортацій, тортур, використанням примусової праці, інших форм масового терору.

Відповідно до закону, символіка комуністичного тоталітарного режиму включає будь-яке зображення державних прапорів, гербів, інших символів СРСР, УРСР, інших республік у складі СРСР, гімн СРСР, УРСР, інших союзних республік або їхні фрагменти; атрибутику, в якій використовується поєднання серпа і молота, серпа, молота і п'ятикутної зірки, плуга, молота і п'ятикутної зірки. Символіка Комуністичної партії або її елементи, зображення, пам'ятники особам, які займали керівні посади в Комуністичній партії, починаючи з посади секретаря районного комітету і вище.

Також до символіки комуністичного тоталітарного режиму належать зображення, пам'ятники, присвячені подіям, пов'язаним із діяльністю Компартії, встановленням радянської влади на території України; зображення гасел Компартії, цитати її керівників.

Комуністичне минуле не відпускає. Здавалося б, померлий комуністичний режим на пострадянському просторі утворив чорні діри, які досі призводять до вибухів і несподіваних з'єднань.

Покинути цей мертвий простір непросто. Навіть такі більш благополучні країни, як Чехія, відчувають певні складності. А що вже казати про Україну та інші країни колишнього СРСР, які прожили значно довше в тоталітарній державі?

Розпад СРСР став точкою відліку, і кожна республіка визначала ступінь своєї причетності до колишніх перемог і поразок. Прибалтійські країни першими заявили про свою протилежність комуністичному режиму. Інші почали будувати держави, що нагадують обриси колишньої системи з ознаками монархії. Треті оголосили себе спадкоємцями всіх перемог з усіма наслідками. Чим більше держава перебувала в соціалістичному таборі, тим складніше їй було звідти вибратися.

Слід сказати, що Україна довго поєднувала протиставлення радянському режиму, оскільки це було відправною точкою самоідентифікації українців зі спробами вхопитися за радянське минуле. Тому побудувати державу без радянських коренів одразу не вийшло. Рішення про відторгнення символіки тоталітарних режимів і їхніх символів прийшло запізно. Це треба було робити ще на початку 1990-х. Як, наприклад, це зробили країни Балтії. Але, як відомо, краще пізно, ніж ніколи.

Дата 24 серпня 1991 року залишилася в історії не тільки як дата формального проголошення незалежності України, але і як символ остаточної поразки комунізму, вузловий фактор розпаду радянської тоталітарної системи.

Спроби переконати українців у тому, що незалежність на Україну «звалилася з неба», впала до ніг незрілим плодом і була справою випадку не що інше, як дії, спрямовані на применшення історичної значимості, легітимності та закономірності відновлення незалежності нашої держави.

Формування, становлення і розвиток багатопартійності в Україні були обов'язковою умовою функціонування демократичного суспільства. Комуністична партія України не відокремила себе від злочинів радянського режиму і практично стала ідейним наступником КПРС.

Якщо націонал-соціалізм (нацизм) був приведений міжнародним співтовариством до відповідальності за свої жахливі злочини, то падіння тоталітарних режимів у Центральній та Східній Європі не призвело до правових наслідків - Нюрнберга-2 не було, що створило тепличні умови для реставрації цих режимів у тому чи іншому вигляді.

Окремі та колективні вбивства, голод, депортації, загибель у концентраційних таборах, тортури, рабську працю, інші форми масового терору - всі ці злочини не отримали належної правової та моральної оцінки світової спільноти, що може створити сприятливі умови для комуністичного реваншу, в які шати він би не вбирався.

КПРС і її «авангард» КДБ здійснили безліч злочинів проти людяності. Останні події в Україні наочно показали, що КПУ є реальною загрозою для національної безпеки країни. Відсутність оцінки, що відповідає діянням цієї партії (сподіваємося, поки що), може поставити під сумнів бажання і вміння чинної влади захищати свою державу. Суспільство, яке не отримало щеплення від фашизму, тоталітаризму і комунізму, ризикує більше за інших опинитися в зоні абсурду, маразму і мракобісся.

«Україна піднімає вітрила» - писала чудова Валерія Новодворська. Ми дійсно повертаємося до Європи, у всякому разі за це боровся Майдан, відгороджуємося ровом від «хворої» геополітики і пов'язуємо своє майбутнє з континентом, центром якого є.

КПУ завжди була якорем, який зачепився за Україну і не відпускав її з недалекого радянського минулого. Політичний та економічний популізм, спекуляції на темі мови, відсутність ідей та оновлення всередині партії, результат російської агресії - отримали оцінку виборця і не дали комуністам пройти в парламент на останніх виборах. Що ж стосується відкритих виступів на боці сепаратистів, участі в анексії Криму, то тут крапку має поставити суд.

Діяльність та історія партії комуністів була нерозривно пов'язана з радянським періодом. Вкотре по колу ганялася заїжджена радянська конячка, яка пережовувала продукти розпаду віджилої системи. Партія, що кличе нас в темне минуле, назад в СРСР, яка не пов'язує себе з долею свого народу, - приречена.

Комуністичну партію України треба було заборонити назавжди ще на етапі становлення незалежної держави Україна. Свобода слова і совісті, гарантовані Конституцією України, від цього жодним чином не постраждають, оскільки ця партія нічого спільного з цими високими поняттями не має.

КПУ практично завжди працювала на розвал української державності, нав'язувала українцям російські імперські стереотипи, культивувала в українському середовищі комплекс неповноцінності, ставилася до незалежної України як до аномалії і парадоксу.

Пришестя «русского мира» наочно показало, що КПУ, в її нинішньому вигляді, - хвороблива пухлина, яка заважає Україні відштовхнутися від радянського берега.

Вибратися з комуністичного радянського минулого можна тільки після остаточного розриву з тоталітаризмом, з тоталітарною традицією. У цьому випадку Україна перестане бути випробувальним полігоном для сумнівних геополітичних ігрищ.

Нинішня війна - це війна старої тоталітарної системи за своє право існувати. Ця система хоче позбавити нас майбутнього і нав'язати свою перекручену картинку світу, де немає і не може бути України.

Партія комуністів України помирає від внутрішньої хвороби. Ця хвороба смертельна, і справа навіть не у вигнанні ростовського гастролера, який потягнув за собою в політичне небуття ПР і КПУ. Протиставлення себе державі Україна має отримати належну правову оцінку.

Україна зробила лише перший крок. Україні треба остаточно вирвати комуністичне жало зі свого зраненого тіла. Це не тільки питання пам'яті жертв тоталітарного режиму, а й необхідність для виживання самої держави в умовах зовнішньої агресії.

З комуністичного тупика вихід є. Це шлях до свободи, світла, правди, реформ, змінюваності і відповідальності влади, де людина не залишиться «за кадром».

Валерія Новодворська була послідовним противником комунізму і фашизму. Валерія Іллівна мріяла, щоб українська бригантина підняла вітрила і пішла в далеке синє море.

У комунізму немає людського обличчя. Будь-яка його модифікація завжди призводить до пожирання свобод і самої людини. Парк соціалістичного періоду зараз реально існує на території Донбасу, захопленого Росією і проросійськими бойовиками.

Бригантина від комуністичного причалу відчалила. Попутного вітру і сім футів під кілем!

КОМЕНТАРІ

«ЦІ ІСТОРИЧНІ ДОКУМЕНТИ КОШТУВАЛИ ВЕЛИКИХ СИЛ, НЕРВІВ ТА ВЕЛИЧЕЗНОЇ НЕТРИБУННОЇ РОБОТИ»

Марія МАТІОС, народний депутат, «Блок Петра Порошенка»:

- З цими законами ми запізнилися мінімум на 20 років. І ці історичні документи коштували великих сил, нервів та величезної нетрибунної роботи. Перед цим доводилося переконувати колег всіма приступними словами та аргументами, що ці закони є своєчасними, навіть більш ніж своєчасними. Це доводилося робити в тому числі між членами коаліції. Але в результаті голосування мені радісно, адже я знаю тих людей, які не мали наміру голосувати за закони з цього «декомунізаційного пакету», але вони все одно проголосували. Ми бачили повну одностайність серед депутатів.

Парламентом були прийняті історичні рішення про визнання борців за незалежність – це фактичне визнання ОУН і УПА. Це те, чого Україна не спромоглася зробити протягом попередніх 23 років.

Декомунізація українського суспільства є дуже важливою, адже цей «совок», глухий комунізм, який повсюдно чинить опір, сьогодні отримав удар піддих. Це матиме наслідки, бо Україна діятиме у правовому полі, приймаючи ті чи інші рішення у подальшому. Поки ми не звільнимося від цього комуністичного вантажу у найгірших його проявах, він тягнутиме Україну у минуле, гальмуватиме розвиток та закриватиме дорогу в майбутнє.

Зараз відчувається напруга воєнного часу, про який ми чомусь соромимось говорити вголос. І та інформаційна та військова агресія Росії має знаходити спротив у законах і рішеннях, які свідчать, що ми остаточно відриваємося від того, що тяжіє над нами.

«ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК. ТЕПЕР ГОЛОВНЕ ДОВЕСТИ ВСЕ ЦЕ ДО КІНЦЯ»

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, народний депутат, голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, «Народний фронт»:

- Ми живемо в унікальний час. Зараз ми відірвали країну від пуповини комуністичного минулого. Очевидно, що це лише початок. Наприклад, законопроект про створення архіву тоталітарних режимів в Інституті національної пам’яті дозволить не лише відцифрувати ці документи, а зібрати їх та почати з ними працювати. Цьому насправді був великий неофіційний опір. Очевидно, хтось має родичів, які колись співпрацювали в КДБ. Але ми маємо знати історичну правду. І зал визначився, чому я надзвичайно радий. Тепер головне довести все це до кінця. Мені здається ми зробили цей надзвичайно важливий крок до пізнання власної історичної правди.

Декомунізація країни є дуже важливою, бо ми бачимо, що вся пропаганда агресора-Росії веде свою тяглість з комуністичних часів. А це не просто минуле – це часи, коли людське життя не було варте нічого, коли заради химерної ідеології тоталітарної влади, утримання і збереження імперії можна було нищити сотні життів. Я думаю, ми зробили гуманітарний крок, визнавши, що людське життя важливіше за будь-яку ідеологію та бажання будь-якого агресора. Росія ж цього не зробила, і це ще раз підтверджує, що базис, на якому ми будуємо країну, є абсолютно протилежним до того, на якому будують ідеологію в агресивній Росії.

Від Голодомору постраждали люди на півдні і на сході України більше, ніж на заході, про що вже давно пише газета «День». І тому українці на сході та на заході підтримують наш курс на гуманізацію і на те, що життя кожного українця вартує більше, ніж забаганки якогось колонізатора. Український політикум завжди ділив український електорат на схід та захід, але останні вибори показали, що за українські партії та президента голосували люди на сході та на заході набагато рівномірніше, ніж раніше. Зараз ми маємо ефективну постмайданну більшість, післямайданний уряд. Так, по суті, ми маємо владу – недосконалу, слабку, але насправді українську – вперше за всі роки незалежності. Очевидно, є розбіжності та межі між регіонами, але вони створені штучно, а тому чим далі, тим сильніше вони стиратимуться.

«У ЦЬОМУ ГОЛОСУВАННІ НЕМАЄ НІЯКОГО ГЕРОЇЗМУ. ЦЕ ГОЛОСУВАННЯ ТРЕБА БУЛО ПРОВЕСТИ 24 РОКИ НАЗАД»

Олег БЕРЕЗЮК, голова парламентської фракції «Самопоміч»:

- Я пропоную всім журналістам і депутатам забути про те, що ми прийняли ці закони, адже тепер треба думати про те, як будувати управлінський процес в державі. Це голосування треба було провести 24 роки назад. І якби ми це зробили ще тоді, можливо, ми б почали думати про розбудову держави швидше та раніше. Але історичний процес пішов такий, що лише зараз ми з легкістю змогли проголосувати за ці законопроекти. Змінилася кон’юнктура розуміння процесів, тому сьогодні у цьому голосуванні немає ніякого героїзму.

Проте тягар комунізму висітиме на нас ще протягом років. Коли я ще вчився на першому курсі університету, у Львові демонтували пам’ятник Леніну. Це була надзвичайно цікава подія, і тільки тепер я розумію, яка вона була глибока і як ми їй тішилися. І знадобилося 25 років, щоб на іншій території України зрозуміли, в наскільки обманутому світі вони жили та захищали ті ідеали, які їх знищували. Жахлива машина комунізму була вкручена в голови людей. І коли минулого року на сході України почали падати пам’ятники Леніну, я зрозумів, що наша країна почала ідентифікувати себе як єдину та незалежну державу. Ми бачимо, що різниця в баченні історії між регіонами України складає в 25 років. Але ці частини Україна сьогодні мають спільну мету і вона будується на спільній історичній базі.

Підготував Дмитро КРИВЦУН, «День»