Їхня батьківщина відмовилася від своїх військових

Як відомо, у травні двох російських розвідників узяли в полон в Луганській області. Олександр Александров і Євгеній Єрофєєв одразу заявили, що вони перебувають на службі в російській армії. І тут почалися чудеса політичної і бюрократичної еквілібристики. Спочатку усно, а тепер і письмово рідна країна і її міністерство оборони від своїх солдатів і офіцерів відмовилися. Начебто вони були на службі, але звільнилися, що було украй неприємним сюрпризом для них, і потім поїхали на Донбас воювати як добровольці. Ось чому рідне міністерство і батьки-командири за них не відповідають, звідки у них зброя російського спецназу, теж незрозуміло. Напевно, купили в магазинчику на узбіччі траси в Ростовській області.

Кремль задля підтримки своєї легенди, що російських військ на Донбасі немає, нагромаджує гори брехні. І сам не помічає, як попадається на цьому. Причому з внутрішньополітичними наслідками.

По-перше, жодних добровольців і відпускників, які виїхали воювати в чужу країну, російський кримінальний кодекс не визнає. За його статтями Александрову і Єрофєєву світить солідний термін ув’язнення за участь у незаконних озброєних формуваннях в іншій країні. Те, що це не відбувається зараз, не означає відсутності відповідальності в майбутньому. Судячи з усього, майкопські контрактники, які відмовилися їхати до України, це добре зрозуміли. Така батьківщина зрадить своїх синів ні за понюшку тютюну.

По-друге. Якщо Александров і Єрофєєв не служать в російській армії, то вони терористи і жодному обміну не підлягають. Навпаки, за українським законом їм світить вельми серйозне покарання. У будь-якій країні терористів по голівці не гладять. І Росія тому перший приклад. Рамзан Кадиров задля знищення бойовиків не зважає навіть на мирних жителів. Та й Путін обіцяв їх мочити скрізь, особливо в певних місцях.

Цікаво, як почуваються ті так звані відпускники, які воюють на Донбасі, навіть неважливо, за гроші чи за ідею. Виявляється, що у них батьківщини немає, вона вже фактично від них відмовилася, і де взагалі знаходиться той «русский мир», задля якого вони були готові покласти своє життя і здоров’я.

Нещодавно один сербський доброволець гірко скаржився на те, що йому дорогу на батьківщину закрито. Власті в Белграді серйозно займаються припиненням потоку добровольців на Донбас. Деякі після повернення вже отримали строки. При цьому покарання весь час посилюється. І ось такий собі борець за «русский мир» опинився в складному становищі. На батьківщину не повернешся, в Росії виявилось, що він теж не дуже потрібен. Якщо Москва від своїх відмовляється, то навіщо їй ще православні серби. Тільки проблеми від них.

По-третє. Статус двох російських розвідників разюче відрізняється від Надії Савченко. Від неї Україна не лише не відмовилася, але робить усе можливе для звільнення. І це в Росії всі бачать, і до багатьох гарячих голів починає доходити, в яку авантюру їх залучають і чим це може закінчитися.

Це проблеми російські. Звернімося до проблем українських. Поранених російських розвідників лікували, наші хірурги рятували їм руки і ноги. Так прийнято у цивілізованому світі. До речі, і це використовують проти України. Катували їх, ось і сказали, що на службі. Цікава система тортур, коли ноги і руки рятують. За логікою подібних пропагандистів, повинні були вчинити зовсім навпаки. Або приміряють на собі, як діятимуть в аналогічній ситуації.

Проте не дуже зрозуміло, що буде надалі. Суд продовжив їхній арешт, але далі нічого не відбувається. На запити української сторони слідує горде мовчання. То, може, треба перестати Москву про що-небудь запитувати і почати діяти за українськими законами. Скільки іще їх годувати й оберігати, підлікували і час судити. Аби розумів гордовитий сусід, що жарти давно кінчилися і почалися тривожні будні.

Є ще один вельми важливий чинник. У Росії багато хто як папуга повторює мантру, що немає доказів наявності російських військ на Донбасі. Нехай на відкритому процесі з міжнародними спостерігачами розвідники розкажуть, як рідна країна послала їх воювати в чужу державу, а потім від них же відмовилася.

При правильному підході і виконанні всіх юридичних процедур чим не новий Лейпцігський процес. Москві варто нагадати, чим він закінчився.

«ПУТІН — НІЯКИЙ НЕ ОФІЦЕР, БО СВОЇХ НІХТО НІКОЛИ НЕ КИДАЄ»

Павло КИШКАР, народний депутат, фракція «Самопоміч»:

— Очевидно, що ці військовослужбовці були звільнені Міністерством оборони Росії «заднім числом». Але, за їх свідченням, до того часу на Донбасі вони здійснювали накази ГРУ Російської Федерації. Зараз про місце їх знаходження знає СБУ, але після затримання та проходження лікування їм надається комплексна реабілітація. Після цього вони будуть притягнуті до слідства та судового процесу.

Те, що Росія зараз відмовилася від цих військових, говорить, що Путін — ніякий не офіцер, бо своїх ніхто ніколи не кидає. Це проти будь-яких людських і тим паче офіцерських правил. По-друге, Росія боїться подальшого інформаційного розголосу в зв’язку з судовими подіями та виголошенням вироку цим людям. Багато в чому це врівноважує медійні посили Росії до свого суспільства, що нібито Україна здійснює якусь агресію та підтверджує інформацію, яку надає Україна щодо війни з РФ.

Взагалі, інциденти із затриманням російських військовослужбовців непоодинокі і траплялися раніше. Це відбувалося і під час моєї служби, коли були затримані 8 чоловік із Кантемирівської дивізії. Всі ці люди задокументовані СБУ, але подальша їх доля не може бути розголошена. Їх російські документи із зазначеною військовою приналежністю та процес притягнення до відповідальності знаходиться під контролем Служби безпеки. Загалом же, Єрофєєв, Александров та всі інші затримані на Донбасі російські військовослужбовці — це лише маленькі елементи великої справи, пов’язаної із притягненням РФ до відповідальності за агресію.

Проте, чому Україна широко не висвітлює всі ці випадки затримання російських солдат — не знаю. Мабуть, це якийсь глибинний задум наших керівників, якому я не вірю. Звичайно, навіть Президент виходив із документами військових з РФ, але це лише фрагментарне та неправильне медійне висвітлення ситуації. На мою думку, потрібне системна робота, щоб кожного дня по декілька разів показувати цих російських полонених.