Заявка на «інший» приклад

Син Президента, який тривалий час уникав публічності, дав перше ґрунтовне інтерв’ю. Олексій Порошенко, як і всі діти ТОП-політиків — президентів, прем’єрів, міністрів,  оточений посиленою увагою ЗМІ... Утім, переважно цей інтерес стосується світських моментів життя. Ми ж зустрілися, щоб з’ясувати його погляди. Почути його позицію, щодо ключових питань української політики.

«ДЕРЖАВНА ВЛАДА НАБАГАТО ЯКІСНІША, НІЖ РАНІШЕ»

— Це запитання ми ставили багатьом гостям «Дня», але цікаво почути вашу думку як члена парламентського комітету з питань податкової та митної політики. Як перетворити Україну, де панує олігархічна система, на країну цивілізованого бізнесу?

— За останні півтора року Україна дуже змінилася. Громадянське суспільство почало контролювати не тільки владу та роботу державних інституцій, а й олігархів. Окрім цього, якщо порівнювати нинішній склад Верховної Ради із попереднім, то зараз він якісно новий. Взагалі, державна влада є набагато якіснішою, ніж раніше. Я вважаю це витоком Революції Гідності — люди стали вимогливішими та здатними до контролю. І саме через залучення активного суспільства задля контролю влади ми й будемо вирішувати цю проблему та налагоджувати баланс між різними верствами населення — між «слугами народу» та самим народом, між власниками великих статків та звичайними громадянами.

— Чи стежили ви за конфліктною ситуацією, яка склалася довкола «Укртранснафти»?

— За конфліктом я спостерігав із медіа. І, на мою думку, деякі речі є неприпустимими.

Я можу назвати певні кроки, які точно не можна було робити. Ситуації, яка склалася із журналістом Андрушком, не мало бути в природі. Розвинуте громадянське суспільство повинно тиснути і не дозволяти державним діячам та політикам спілкуватися з журналістами в тій манері, в якій це відбулося. Наприклад, у США існує практика, що політики мають показувати приклад суспільству, як себе варто поводити. Так от, біля офісу «Укртранснафти» ми побачили негативний приклад. Якщо на такі речі не реагувати, ми ніколи не досягнемо стандартів ЄС та того рівня відносин між владою та суспільством, якого б ми хотіли.

Треба визнати, Коломойський на своїй посаді провів велику роботу. Дніпропетровська область стала оплотом українськості та української державності. Але неприпустимо було те, що неідентифіковані люди зі зброєю, які не могли пояснити, до яких структур вони належали, заблокували вхід у держпідприємство та побили народного депутата... Коли країна перебуває у стані війни, є єдиний фронт, не треба створювати додаткові фактори дестабілізації у столиці.

— А чи не вважаєте ви, що були зроблені неправильні кроки і з іншого боку, коли заміна керівництва «Укртранснафти» відбулася під покровом ночі за допомогою людей з охоронної фірми. Якщо це держава, то чому вона діє методами олігархів?

— Я не знаю всіх подробиць цієї події, але абсолютно погоджуюся, що не можна робити правильні речі неправильними кроками. Держава завжди має давати приклад.

«У РАДІ ВСЕ ЩЕ ЗАБАГАТО ПОПУЛІЗМУ»

— Ви вперше стали народним депутатом. Які ваші враження від роботи у Верховній Раді?

— Незважаючи на те, що я бачив попередню Раду з телеекранів та зі ЗМІ, мені здається, що нинішнє скликання є якісно кращим. Ключовим здобутком Революції Гідності є те, що у нас — проєвропейська коаліція, яка налічує більше 300 депутатів. Якби щось схоже було до цього, нам, можливо, вдалось би уникнути загибелі людей із Небесної Сотні та багатьох лих, які нас спіткали пізніше.

Напевно, буде неправильно говорити, що в цьому парламенті все добре. Як на мене, в нинішній Раді все ще забагато популізму. Інколи складається враження, що люди, перебуваючи в коаліції, не завжди усвідомлюють, що вони разом з іншими представниками влади несуть відповідальність за стан країни. І не завжди є розуміння того, що влада в цій ситуації є тягарем відповідальності, а не засобом задля отримання більшої влади чи певних ресурсів. В умовах шторму — війни та економічної кризи — важливо утримати човен нашої країни, щоб він не перекинувся та не потонув. Кожна фракція, як від коаліції, так від опозиції, має це усвідомлювати. Тому потрібно менше популізму та загравання з виборцями, а більше відповідальної позиції задля проведення необхідних реформ, коли треба виходити до людей та пояснювати непопулярні рішення.

Взагалі, про непопулярні рішення говориться дуже багато, але коли доводиться голосувати за той чи інший «непопулярний» законопроект, не всі на це здатні. Дуже показовою є ситуація, коли, наприклад, розглядалося питання щодо іпотечних кредитів: багато депутатів говорять, що цим людям необхідно допомогти, знайшовши гроші в іншому місці. Так, але якщо ми знайдемо гроші в іншому місці, це означатиме, що ми їх вилучимо з сектору відновлення економіки, а у нас є багато питань, які потрібно вирішувати.

Взагалі, зараз суспільство бачить, що триває війна і надворі економічна криза, тому на погіршення ситуації впливають об’єктивні чинники. Вони усвідомлюють, що, можливо, поки що буде погано, але пізніше стане краще. Якщо ж ми зараз упустимо цей момент і будемо керуватися популізмом, то далі нам буде дуже складно пояснювати, чому краще не стало.

— Ви є членом коаліції в складі фракції «Блоку Петра Порошенка». Нещодавно зі складу БПП вийшли чотири народні депутати. Як ви вважаєте, наскільки це вплине на її міцність?

Взагалі, в питанні коаліції важливішою є не кількість, а якість. Наша фракція складається приблизно з 150 депутатів — це потужний організм, де у кожного є своя думка. Дуже часто у нас на засіданні відбуваються жваві дискусії. Але я не бачу проблеми для збереження міцності ні коаліції, ні фракції через те, що чотири депутати вийшли з БПП. Я не вважаю, що через це щось суттєво може змінитися.

— Можете розповісти про внутрішню кухню в БПП у контексті роботи з молодими депутатами? Чи дослухаються до вас у фракції?

— Мені здається, молоді депутати з самого початку проявляли найбільш активну позицію. І дуже важливо, що у фракції є поєднання ентузіазму, нового бачення з досвідом і професіоналізмом. У нас є багато депутатів, які можуть підказати. Ми обмінюємося думками — як правильно зробити так, щоб ми стали ближчими до Європи. Я вважаю, що наша фракція досить демократична     — у нас регулярно відбуваються засідання фракції, де кожен із депутатів може висловити свою думку. Демократичність проявляється в тому, що немає такого, щоб усі одноголосно приймали рішення       — деякі депутати висловлюють своє бачення щодо того чи іншого питання. Знаходиться певний компроміс, з яким ми потім приходимо до сесійної зали.

— У цьому парламенті багато молодих людей, які вперше стали депутатами. Багато з них об’єдналися в групи. Вас залучають до цього кола. Як ви співпрацюєте з ними?

— Ви маєте на увазі групу «Єврооптимісти»?

— Зокрема.

— Я багато спілкуюся з різними депутатами, починаючи від тих, хто обирався зі мною на сусідніх округах від Вінниччині та закінчуючи справді молодими парламентарями. Ми з усіма, на мою думку, в добрих стосунках. Обговорюємо різні питання. Моїми «сусідами» в сесійній залі є два члени групи «Єврооптимістів» — це Іванна Клімпуш-Цинцадзе і Владислав Голуб. У нас з ними відбуваються досить жваві дискусії щодо багатьох законопроектів. Я спілкуюся з депутатом від «Батьківщини» Олексієм Рябчиним від «Народного Фронту» — з Наталією Кацер-Бучковською... 

Спілкування відбувається. І не лише в рамках депутатських груп. Ми співпрацюємо в рамках програми Professional Government, яка об’єднує випускників багатьох західних вишів і допомагає державі кадрами. 

— Зі слів вашого батька — Президента Петра Порошенка, ви самостійно ухвалили рішення балотуватися в народні депутати. Зрештою, стали парламентарем. Чи думали ви про те, як буде сприйнятий такий крок у суспільстві, знаючи про негативний приклад Януковичів?   

— Я сприймаю роботу депутата як служіння державі. Я не ховався у виборчому списку, а пішов виборювати довіру людей на мажоритарний округ. Звичайно, в цій ситуації не вагатися було б, м’яко кажучи, не розумно. Завжди потрібно зважувати всі «за» і «проти». У мене, скільки себе пам’ятаю, був такий підхід до справ: якщо ти вважаєш щось правильним, то роби це. Я маю західну освіту. У мене є досвід роботи в західних компаніях. Є ступінь МВА. І я мав досвід роботи в державній структурі на дипломатичній службі — працював у генеральному консульстві України в Шанхаї (Китай). Бачив, якою ефективною держава може і має бути: коли ти можеш прийти в державну установу, отримати за 15 хвилин послугу, водночас держава не дивиться на тебе як «наглядач» і не думає як здерти побільше «податків»... Одне слово, оце поєднання унікального досвіду і бачення як працює наша держава зсередини: без ілюзій щодо того як важко чи легко робляться якісь зміни, як на мене, треба було застосувати на практиці. Бо якщо ти маєш таке в голові, і нічого не робиш, то ти теж є безвідповідальним...

Чесно зізнаюсь, я не вважаю себе політиком. Я мав досвід політичної діяльності в обласній раді до того як пішов у парламент, і мені було гидко від кулуарних переговорів, домовленостей, що там мали місце... Але я розумію, якщо якісно не змінювати склад ВРУ, то ми не досягнемо змін, яких ми хочемо. Тому роботу в парламенті для себе я сприймаю як певний виклик: трохи віддати борг країні, в якій я народився, яка мене виховала і дала ті можливості, які в мене були для роботи і освіти. Виключно з цієї позиції я поставився до рішення стати народним депутатом, яке насправді було для мене дуже важким. І мені прикро, коли хтось сприймає це як жагу влади, чи порівнює з попереднім Президентом і його сім’єю. Я дуже сподіваюсь, що коли закінчиться моя парламентська робота, то країна побачить приклад протилежний тому, який ми мали. І можливо, комусь із дітей наступних президентів, які матимуть сили, хист і бажання попрацювати на державу, буде легше, ніж мені.

«ТЕ, ЩО БУЛО ПРОГОЛОСОВАНО В ГРУДНІ МИНУЛОГО РОКУ, НЕ Є ПОДАТКОВОЮ РЕФОРМОЮ»

— Незважаючи на те, що ви не вважаєте себе політиком, — ви вже в політиці. Зазвичай, якщо люди йдуть у парламент, вони це роблять для того, щоб вирішувати якусь проблему. Що конкретно ви хочете показати за результатами вашої роботи у Верховній Раді?

— Я є народним депутатом уперше в житті, і мої очікування, незважаючи на те що я мав певний досвід, постійно змінюються. Зокрема, це стосується і того, що реально можна досягти. Маючи економічну освіту і досвід роботи в корпорації, я вважаю, що економічний і податковий напрям для мене ближчий. Тому я сьогодні і працюю в парламентському комітеті з питань податкової та митної політики. Я подав вже чотири законопроекти — всі вони на податкову тематику. Один з них уже ухвалено. Хочу наголосити, що у мене немає мети якомога більше зареєструвати законопроектів або бути депутатом з найбільшою кількістю виступів чи надісланих запитів. Для мене головне, щоб була не кількісна, а якісна робота. З одного боку, це робота в законодавчому полі, яка стосується податкової політики — тут мене приваблюють питання дерегуляції і підприємництва. З іншого боку, я вважаю, що депутат, особливо мажоритарник, має працювати насамперед з виборцями. Це можливість допомагати громадському сектору. Наприклад, наразі мною ведеться робота над проектом, де ми співпрацюємо з громадськими активістами, щодо створення системи з розвитку підприємництва не тільки на законотворчому, а й на реальному рівні.

— Ви себе позиціонуєте як економіст і людина, яка цікавиться бізнесом. Як ви оцінюєте політику уряду? Якщо, наприклад, говорити про досвід боротьби з економічними проблемами, які сьогодні є в Україні, в таких країнах, як Словаччина, Литва, Грузія, то Словаччина вийшла з кризи за рахунок того, що вона швидко підготувала комфортне середовище для іноземних інвестицій, Литва скоротила державні видатки, а Грузія це зробила за рахунок боротьби з корупцією і легалізації капіталів. Наш же Кабмін закриває бюджетні «дірки» за рахунок друкування гривні, запозичень і податків. Наскільки це правильно? Чому уряд не скористався іншими механізмами? І чи готові парламентарі запропонувати свої пропозиції?

— Кожна країна шукає свій шлях до реформ. У чому особливість ситуації в Україні? У тому, що початок реформ співпав з агресією Кремля проти України. Не хочу казати, що в усьому винна війна — реформи потрібно проводити. Але такий простий приклад: якщо в звичайних умовах, відбулася б сильна девальвація гривні, то це мало б стимулювати експорт і надходження іноземних інвестицій, відповідно мав би стабілізуватися валютний ринок і збільшитися ВВП. І Японія, і ЄС, і США використовують девальвацію власної національної валюти для пожвавлення економіки. В нашій ситуації, маючи додатковий фактор війни, дестабілізовану соціальну сферу, дуже короткий горизонт планування, ніхто вкладати в економіку не хоче. Тому і не відбувається збільшення експорту і зростання ВВП. В таких умовах доводиться застосовувати класичні методи — збільшення мита, щоб через цей механізм отримувати додаткові валютні надходження і захищати свій внутрішній ринок.

Що ж до  боротьби з корупцією, то тут складно коментувати — чому досі все відбувалося повільно. Але дуже добре, що з призначенням нового Генерального прокурора у нас цей процес відчутно пожвавився. Починаються, зокрема, перші кроки з притягнення суддів і чиновників до відповідальності...

Влада, як мені відомо, дослухається до іноземного досвіду. Колишній міністр фінансів Словаччини Іван Міклош, який є автором тих реформ, про які ви згадали, є радником  у пані Яресько та пана Абромовічуса.

Я багато читав про обурення податковою «реформою» уряду, і розумію ваше запитання. Але я особисто вважаю, що те, що було проголосовано в грудні минулого року, насправді не є податковою реформою. Це були певні ізольовані кроки, направлені на те, щоб вирішити конкретну проблему — наповнення бюджету на 2015 рік. І, як на мене, зараз зарано робити висновки по тих речах, які були проголосовані.

Сьогодні підхід до податкової реформи робиться більш комплексно. Це питання вже є у порядку денному Національної ради з питань реформ при Президентові України. Наприклад, на четвер (26 березня) запланований круглий стіл з цього питання з депутатами, громадськістю, представниками уряду та Адміністрації Президента.

Податки — це така тема, яка зачіпає усі верстви населення. Основна функція податку, щоб держава могла ефективно виконувати свої функції через отримання доходної частини і забезпечити її справедливе розподілення між усіма верствами населення. І для того це населення слід залучити, щоб всі вважали, що цей розподіл є чесним.

Зараз ми вже бачимо, що децентралізацію обов’язково слід проводити в податковій сфері, що органам місцевого самоврядування потрібно залишати більше зібраних податків, аби вони самі визначали, куди, як їх ефективніше використати.

З акцизами, які планували залишати місцевим бюджетам, вже є певні проблеми. Цей механізм не так ефективно працює, як хотілося б. І мабуть, було б правильно зробити так, як записано в коаліційній угоді, визначити, яку частину ПДФО і як залишати в місцевих бюджетах.

Було прийнято зміни щодо ЄСВ. Але всі ми пам’ятаємо, як це відбувалося. Умовно в останній момент була оголошена з голосу досить серйозна реформа. І досі багато підприємств розбираються, як правильно імплементувати те, що наприймали в парламенті, і що воно дасть їм у майбутньому. Звичайно, це питання теж слід більш детально викласти, розробити програму зниження ЄСВ і виведення заробітних плат з тіні на більш довгий період, а не лише на один рік. І тим самим надавати бізнесу можливість виходити з тіні.

Ще одне важливе питання, яке теж прописане в коаліційні угоді, — це відшкодування ПДВ. Воно напряму пов’язане з питанням стимулювання експорту. І раніше, і зараз багато людей не розглядають експорт як привабливу річ, власне, тому, що відшкодування ПДВ було досить проблемною складовою...

— Коли у Європі вводили ПДВ, то мали на меті обмежити виробництво, аби не допустити перевиробництва. У нас же цієї проблеми немає. Навпаки. Нам потрібно стимулювати нашого виробника, а ПДВ йому заважає, він «виймає» обігові кошти... Не хочете ви ініціювати скасування ПДВ? Можливо, ви можете підказати уряду інші варіанти наповнення бюджету?

— До цих питань потрібно підходити комплексно. Я не думаю, що скасування ПДВ чи заміна його податком на дохід, як це дехто пропонує, — це добре. Важливо, коли ми робимо такі реформи, потім їх правильно адмініструвати. Ми вже пройшли шлях в адмініструванні того ж самого ПДВ. І зараз зупинитися на півдорозі й сказати «Все, відкидаємо те, що ми напрацювали, розвертаємося в інший бік: скасовуємо ті податки, з якими ми пропрацювали, і вводимо нові», було б нерозумно. Тут дуже важливо не дестабілізувати ситуацію. Повертаючись до вашого питання про мої враження від атмосфери у парламенті, скажу: іноді в мене виникає враження, що в гонитві за законопроектами (або через те, що одні налаштовані на одну ідею, а другі — на іншу) ми можемо втрачати хороші напрацювання. Як на мене, в нинішній ситуації важливий компромісний та консенсусний підхід, щоб врешті-решт усі зацікавлені сторони були задоволені або принаймні сприймали остаточну версію податкової, митної чи будь-якої реформи...

«НАМ ЩЕ ПОТРІБНО ПІДГОТУВАТИ ПРОЗОРУ БАЗУ ДЛЯ НОВОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ»

— Яка за нинішніх умов ваша думка щодо питання приватизації решти державного майна? І уряд, і Президент говорять про це як невідворотний і нагальний крок для держави. Утім, в експертному середовищі думки розділилися. Наскільки мені відомо, у двох найбільших груп іноземних радників, які залучені до роботи з урядом, різні позиції. Грузинська група переконує, що слід продавати все і негайно, навіть за одну гривню, так держава позбудеться тягаря і дірок, через які викачують гроші. Литовська група навпаки каже, що продавати нерозумно, потрібно провести якісну реформу менеджменту на держкомпаніях. До якої позиції схиляєтесь ви? Якщо на розгляд ВРУ найближчим часом буде винесено законопроект про визнання того чи іншого держпідприємства таким, що підпадає під приватизацію, яку кнопку ви натисне: «за» чи «проти»?

— До питання приватизації потрібно підходити виважено. З макроекономічної точки зору, зараз не найкращий час для продажу підприємства. З другого боку, у нас не завжди швидко та вдало відбуваються кадрові перестановки. І якщо зараз залишати неефективні підприємства у державній власності, ми ризикуємо лише поглибити проблему. Адже в такий спосіб ми, практично, відкладемо на потім їх реформування і заморозимо розвиток. Тому я розумію тих, хто каже, що, можливо, краще продати це підприємство за невисоку ціну, але мати гарантії, що воно матиме ефективний менеджмент, почне зростати, давати більше робочих місць, податків...

Звичайно, в першу чергу нам ще потрібно підготувати прозору базу для цієї приватизації.

І я вважаю, що більшість людей в країні згодна з тим, що державні підприємства врешті-решт потрібно було б приватизовувати. Питання лише — коли і як.  Я теж такої думки. І що швидше ми будемо готові до цього кроку, то краще. У цілому питання приватизації я підтримую.

— Щодо кадрової політики, яка, як ви сказали, у нас далеко не завжди ефективна, як оцінюєте відставку голови Державної фіскальної служби України Ігоря Білоуса і його двох заступників? Правильно, на вашу думку, вчинив уряд?

— На жаль,  питань до роботи і Податкової, і митниці є багато і у багатьох людей. Це — не секрет. Буквально вчора була історія з тим, що на кордон прийшла гуманітарна допомога, а митниця її не пропускала, повертала назад... Тому я думаю, що підстави для такого кадрового рішення були.

Це правильно — давати людям шанс щось змінити. Білоус прийшов на державну роботу, маючи «західний» досвід, розуміння правильних підходів. Він отримав шанс.

Я вважаю, що правильно ставити людині завдання, озвучувати критерії оцінки її роботи і у підсумку, умовно кажучи, півроку роботи давати оцінку: впоралась людина чи ні. Тоді вже вирішувати: звільняти чи продовжувати з нею «контракт»... Це був би правильний підхід. На жаль, мені здається, що в Україні до такого ідеального стану ми ще не дійшли, але рухаємося.

— А ви спілкувалися з Білоусом як депутат профільного комітету? Він приходив на засідання? Дослухався до порад, відповідав на запитання?

— Так. Звичайно. Практично на кожному засіданні комітету у нас є представник або Міністерства фінансів, або фіскальної служби... І сам Ігор Білоус був у нас.

Діалог триває. Не завжди вдавалося досягти певного компромісу або остаточно погодити позиції. Утім, принаймні діалог був.

«НА ДИПЛОМАТИЧНОМУ ФРОНТІ У НАС ВІДБУВАЄТЬСЯ ЧИ НЕ НАЙЕФЕКТИВНІША РОБОТА»

— У продовження теми кадрової політики як член групи з міжпарламентських зв’язків зі Сполученим Королівством Великобританії як оцінюєте те, що Україна досі не призначила посла в цій країні? Чи знаєте ви, чому Президент зволікає з цим кадровим рішенням?

— Це питання краще поставити Президенту або ж принаймні міністру закордонних справ. Мені складно коментувати, які можуть бути причини. Звичайно, посада важлива. Великобританія є одним із головних союзників України в Європі...

— Не втрачаємо ми його, зволікаючи з призначенням посла?

— Якщо оцінювати усі фронти, на яких сьогодні «воює» Україна (військовий, економічний, антикорупційний, дипломатичний), саме на останньому робота одна з найбільш ефективних. Тому я абсолютно переконаний, що міністр закордонних справ і Президент добре знають, що вони роблять у цьому напрямку, та зважують всі «за» і «проти» тих чи інших рішень щодо призначень. Те, що я бачу з британської преси або ж заяв Кемерона (Девід Кемерон — прем’єр-міністр Великобританії), — позиція Сполученого Королівства щодо України хороша, лояльна.

— Ви сказали, що на дипломатичному фронті у нас чи не найкраща ситуація. А як ви оцінюєте ефективність дипломатії в розв’язанні конфлікту з Росією на Донбасі? Чи не було помилкою України відмовитися від Женевського формату, на якому були присутні США, що для нас є важливо, і перейти до Мінського, а тепер Нормандсько-Мінського формату?

— Дипломатія — то є певне мистецтво досягнення компромісів. Присутність за столом переговорів таких антагоністів світової арени, як США та РФ, не додавала шансів знайти цей компроміс у Женевському форматі.

Звичайно, Росія має бути на переговорах. Вона є стороною конфлікту. Мені здається, що і канцлер Німеччини Ангела Меркель, і президент Франції Франсуа Олланд показали свою ефективність, принаймні в ролі комунікаторів з Росією. Те, що стосується Мінського формату або ефективності в цілому дипломатичного напрямку, я вважаю, якщо ми маємо хоча б найменшу можливість дипломатично вирішити це питання і врятувати людські життя — її потрібно використовувати. А по-друге, я переконаний, що без цих домовленостей неможливо було б запровадження антикремлівських санкцій. Зараз ми маємо абсолютно чітку консолідовану позицію навколо України. Ми маємо заяви Меркель, Оланда, Обами про те, що коли військові дії буде відновлено на Донбасі, то санкції будуть розширюватися, а Україні надаватиметься більше допомоги.

Ми не можемо показати, що хочемо воювати... Українці — миролюбна нація. У цій ситуації ми обороняємо нашу країну всіма доступними нам шляхами. Можливо, бачачи, як Росія використовує пропаганду у своїх ЗМІ і західних, як вона фінансує опозиційні рухи й партії, щоб дестабілізувати ситуацію в самій Європі і не дати змоги європейцям підтримувати Україну.

«ПЕРШЕ ВРАЖЕННЯ ЗІ СЛУЖБИ В АТО БУЛО ГНІТЮЧИМ»

— Ви були на сході, бачили, як все це сприймається там безпосередньо на місці бойових дій. Наша оборона там уже на такому рівні, що зможе зупинити наступну агресію з боку Росії?

— Росія має одну з найсильніших армій у світі. Гадаю, що коли вона відкрито вступить у війну і спрямує на нас всю міць своїх збройних сил, попри те, що наші ЗС за останній рік суттєво покращились, нам було б неможливо втримати ті позиції, які ми маємо.

З другого боку, поєднання здобутків, які ми маємо на військовому фронті й на дипломатичному, і маючи підтримку інших країн, ми можемо досягти певних успіхів на сході й убезпечитись від подальшого просунення вглиб територією України.

— А чому ви пішли на фронт? Розуміли ж, що цей крок, так само як і вашу участь у парламентських виборах, сприймуть неоднозначно?

— Причин, чому я прийняв для себе таке рішення, було багато. Передусім  — це сумління. Хочеться, щоб через 10 — 15 років, коли син підросте і запитає, як правильно вчинити в тій чи іншій ситуації, я мав моральне право радити. Тому я прийняв це рішення передусім для того, щоб бути чесним перед своїм сумлінням та своєю дитиною.

— З якими враженнями ви повернулись із фронту?

— Я був в артилерійському підрозділі. Ми з самого початку зіткнулися зі справді дуже поганим матеріальним забезпеченням: був лише міномет і міни до нього, жодних «ЗІПів» чи «бусолі» не було взагалі. Прицільно стріляти було неможливо. Навіть дальномірів не було, щоб виміряти відстань. Із часом ситуація трохи поліпшилася. Але перше враження було гнітючим: ми за 20 років так сильно розвалили власні збройні сили, що тепер, в умовах війни, буквально «на ходу» нам доводиться їх відновлювати.

— Ви спілкуєтеся з хлопцями, з якими служили? Всі живі-здорові?

— На жаль, не з усіма. Але спілкуюся.

«ВІДТОДІ ЯК БАТЬКО СТАВ ПРЕЗИДЕНТОМ, МИ ПЕРЕТИНАЄМОСЯ ЩОНАЙБІЛЬШЕ ДВІЧІ НА МІСЯЦЬ»

— Ваш батько — досвідчений політик, Президент. Чи обговорюєте ви з ним політичні теми? Радитесь, як вчинити в тому чи іншому питанні?

— На жаль, відтоді як батько став Президентом, я його майже не бачу. Ми перетинаємося з ним щонайбільше двічі на місяць. Тому, на жаль, чи, може, на щастя, більшість рішень доводиться приймати самостійно. Хоча, звичайно, інколи хочеться почути якусь додаткову пораду. Але коли ти маєш змогу раз чи два на місяць побачитися з батьком, то не хочеться говорити про політику. Тому говоримо більше на побутові теми. Тим паче, що в нього є онук, якого він не так часто бачить.

— Цікавий Олексій Порошенко як особистість. Чим ви захоплюєтеся? Які книжки читаєте? Як проводите дозвілля?

— Мабуть, можна поділити відповідь на ваше запитання на те, як було раніше і як стало рік тому.

Я любив подорожувати. Цікаво було завжди вивчати щось нове. З якогось певного періоду я почав читати професійну літературу про особисте зростання, менеджмент, управління компаніями...

Зараз моє найбільше «хобі» — це побути з сином. Бо справді залишається обмаль часу на сім’ю. А на якесь хобі й поготів. Я вже забув, коли востаннє був у кіно. Мене дружина на мій день народження запросила на концерт Макаревича...

— Ваш улюблений предмет у школі?

— Хімія. І чесно кажучи, чи не найбільший вибір у мене був, чи йти на економічний напрямок, чи обрати хімію. І мені досі цікаво: як би склалося моє життя, зроби я інший вибір.

ДОВІДКА     «Дня»

2008 року Олексій Порошенко закінчив Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка (спеціальність «міжнародний бізнес»), Лондонську школу економіки і політичних наук, Міжнародну бізнес-школу у Франції.

Перш ніж стати народним депутатом, Олексій Порошенко працював у компанії батька «Рошен» (2009 року), був на дипломатичній службі — із січня до серпня 2010 року — заступником керівника торговельно-економічної місії Генерального консульства України в Китаї. А у вересні 2010 року його було призначено віце-консулом відділу з економічних питань у Генеральному консульстві в Шанхаї. Звільнився з посади у червні 2011 року.

До парламенту Олексій Порошенко балотувався з позиції заступника генерального директора із зовнішньоекономічних зв’язків компанії дідуся — Олексія Порошенка — ПрАТ «Продовольча компанія «Поділля», будучи депутатом Вінницької обласної ради.