Про довгостроковий вплив

Коли мені довелось писати про синхронний наступ Путіна, я окремо наголошував, що наступ цей не обов’язково має відбуватися танками чи літаками. Більш того – це не означає, що до мінометів долучаться відкриті провокації з ходами і маршами. Все це елементи єдиного системного плану, який як живий організм адаптується до ситуації і відповідно впливає на ситуацію. За згаданими елементами наступу – папки із свідченням здачі позицій, із поясненням інтересів конкретних осіб, які начебто займають державницьку сторону, але при цьому вступають в дивні перемовини, заговорюють ключові події.

«Договорняк» - слово, яке вже давно використовується поза журналістських статей і репортажів. Небезпечне слово в своїй неоднозначності. Адже зрозуміло, що в надскладних ситуаціях, якою стала війна на Донбасі та анексія Криму, не можливо було не використовувати певні дипломатичні прийоми, поступки, тощо. Але за цими прийомами і поступками потенційно можуть критись зовсім неоднозначні кроки. Рік, що минув після початку окупації наших територій, не просто натякає, а кричить про те, що низка ганебних подій мають єдиний стрижень і стрижень цей впирається в дуже підозрілі інтереси. Білі силуети на Майдані мовчазно натякають нам, що смерті на цих місцях залишаться жирними знаками питання з окликом.

У Відні відбулась дуже показова подія – суд над олігархом Дмитром Фірташем. Тим самим Фірташем, якого Ігор Коломойський назвав «бізнес-підрозділом Льовочкіна». І ця роль «підрозділу» так само натякає на дещо. А саме – на можливість ситуативного використання. Суд над Фірташем відбувається у Відні. Нагадаю прикрі слова представника ТПП Австрії, які були адресовані Путіну, про те, що частина України була колись Австрією. А тоді в черговий раз вдягнувши на себе нову роль Путін попрохав не заглиблюватись бізнес-чиновника вищого рангу в це питання, адже він боїться що той скаже далі. Подібні речі натякають на те, що австрійці (як і німці) часто працюють в фарватері російської політики. І всі суди на тих територіях мають особливий присмак. З одного боку – це Європа, а отже арбітр і окремий гравець. А з другого – слухняний виконавець.

Фірташ заговорив про своє життя. Судячи з усього, ми маємо «злиття» деяких персон вищого українського ешелону влади, які наразі знаходяться в ситуації Януковича. Чому Януковича? Тому що Віктор Федорович в певний момент не просто загрався. Він став нецікавим всім. І народу, і колишнім соратникам, і навіть Кремлю. Кому наразі цікава наша верхівка, яка грається в «перемир’я» і сама жертовно підготовлює ґрунт для здачі не лише Донбасу? Підписуючи угоди з Дияволом, граючись в Мінські угоди і «нормандські формати», рано чи пізно хитруни мали прийти до логічного етапу – вони стали непотрібні. З ними спочатку «таємно» домовляються, а потім дискретидують. В тому числі через згадані «підрозділи».

Що ж зрештою трапилось? Нічого дивного. Український олігарх почав офіційно підтверджувати те, про раніше багато хто знав, тобто про свої таємні зустрічі з Порошенком і Кличком. Кличко взагалі з притаманною йому прямотою удару попрохав суд це питання розглядати закрито. Мерська безпосередність. Про що це говорить? Це говорить про те, що «договорняки» - річ реальна і не лише стосується фейсбуківських теревенів.

Насправді ж, газета «День» ще під час і після Євромайдану неодноразово писала, більш того, проводила круглі столи, куди запрошувала представників громадського сектору, активних учасників тих подій, які згодом стали народними депутатами, і наполегливо рекомендувала організуватися в єдину політичну форму. Це було потрібно для того, щоб інтереси Майдану не вивітрилися, а мали конкретний результат і представлення. Але цього не сталося, і олігархи, як це ми зараз відкрито бачимо і чуємо, використали Майдан заради власних цілей.

Фірташ своїми словами не просто девальвував політичний потенціал команди Порошенка, а підписав їм вирок сказавши: «Я був ініціатором цієї зустрічі. Я радий, що ті побажання, які я хотів, виконані. Головне, ми отримали результат – Порошенко став Президентом, Клично – мером». Більш того, Фірташ підкреслив, що ці домовленості були окремо скріплені «обов’язками про конфіденційність».  Впевнений, що цими словами команду Президента будуть ганяти ще довго. Тепер Петро Олексійович має остаточно визначитись – чи він продає залишок національних інтересів ворогу в обмін на припинення биття (що не гарантує залишення позицій), чи він відрікається від цієї прокремлівської групи і нарешті робить остаточну ставку на свій народ, свою армію і своїх добровольців. Які б вони не були, але вони свої – українські. Це не останні позиції, які треба скріплювати нарешті відмовившись від ганебних і явно не ефективних принципів «договорняків».

Валентин ТОРБА, «День»

КОМЕНТАР

«ДОКИ СИСТЕМА ОЛІГАРХІЧНОГО ВПЛИВУ НА ПОЛІТИКУ НЕ БУДЕ ДЕМОНТОВАНА, УКРАЇНА НІКОЛИ НЕ БУДЕ НЕЗАЛЕЖНОЮ»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

- Те, що відбулося у Відні, показово. Думаю, це матиме довгостроковий вплив не тільки на українську політику, а й на геополітику. Фірташ фактично зробив крок по делегітимації нинішньої влади в особі Президента Порошенка та мера Києва Кличка. Звичайно, це було зроблено невипадково і не для системи свого захисту. Це доводить, що Фірташ знаходиться в системі гри Кремля. Тому що це вигідно перш за все Путіну – він показав слабкі місця нинішнього українського керівництва і завдати удар по США. Путін показує, що якщо Фірташ на такому рівні впливав на політичні процеси в Україні, перш за все, на обрання президента, то я фактично впливаю на процеси в цій країні. Безумовно, це неприємний хід для Сполучених Штатів, які хотіли екстрадиції Фірташа, тобто намагалися отримати інформацію стосовно політики Путіна в енергетичній сфері. Думаю, відповідь США, зокрема, вже з’явилася апеляція на рішення Віденського суду, ми точно ще побачимо.     

Другий момент стосується внутрішніх процесів, які відбуваються в Україні. Не дивлячись на те, що Фірташ казав, що не хотів, щоб до влади прийшла Тимошенко, насправді, він підняв її статус як незалежної політичної фігури, альтернативи діючому Президенту. І це вкладається в стратегічну лінію Кремля, яку вони проводять не так відверто, але послідовно. Також я очікую вплив цієї ситуації на дестабілізацію в країні, тим більше, що через відсутність реформ підтримка нинішньої влади суттєво падає. Протесті настрої підсилюються. Ситуація із судом офіційно підтвердила, що олігархи по-старому обирають президентів в цій країні. Це може призвести до суттєвої дестабілізації, можливо навіть до розпуску парламенту і дострокових виборів.

Питання полягає в тому, що доки система олігархічного впливу на політику, взагалі існування олігархів, не буде демонтована, Україна ніколи не буде незалежною. Я давно вже говорю, що абсолютна більшість нинішніх олігархів так чи інакше пов’язані з російським капіталом – вони є перехідним, посткомуністичним бізнесом. Цю систему треба ламати. Всі партії, які є сьогодні в парламенті так чи інакше пов’язані з олігархічним капіталом. Система має демонтовуватися через створення нових політичних інститутів – не революціями і розстрілами. Звичайно, стара система робить все, щоб не допустити ці процеси. Але вихід із ситуації – в інституційних формах, які повинні пропонувати нові політичні еліти, які формуються в середині громадянського суспільства.