Цінна несподіванка для дослідників
Про Спасо-Нередицькі ікони XVI століття з Новгорода в Овручі
Значна кількість відкриттів мистецьких творів відбувалася випадково і була несподіванкою для дослідників цього напряму людської діяльності.
Історія Василівської церкви жіночого монастиря довкола Овруча сягає, за переказом, 997 року і пов’язана з іменем Святого князя Володимира. Василівську золотоверху палацеву церкву князя Рюрика Ростиславича (в хрещені Василія) споруджено на місці дерев’яної. Церкву ХІІ ст., вірогідно, зводив Петро Милонег, придворний зодчий Рюрика Ростиславича.
Храм неодноразово руйнувався і відбудовувався на тому ж місці. Остаточно був зруйнований 1321 року під час облоги міста литовським князем Гедиміном.
У XVI ст. серед руїн давньої споруди знову було побудовано дерев’яну церкву, яка невдовзі згоріла. Наступну церкву, побудовану на тому ж місці 1734 року, було розібрано «по ветхості». Руйнувався Рюриків давній храм і 1842 року, від нього залишилося лише три апсиди та частина північної стіни з аркою.
Відновлення цього храму на підставі дослідження П. Покришкіна (1907—1909) за проектом архітектора О. Щусєва виконали архітектори О. Веснін та В. Максимов. Споруда чотиристопна, триапсидна, хрестово купольна, однобанна. До західного фасаду прибудовано дві сходові вежі — унікальне явище для XII ст., на думку істориків архітектури. У інтер’єрі пам’ятки збереглися фрагменти фрескового розпису XII ст., які у 1950—1960 рр. реставровано київськими реставраторами Л. Калениченком, О. Плющ, Є. Мамолатом.
Художнє вирішення з відновлення споруди на початку ХХ ст. здійснили О. Блазнов, К. Савенок, К. Петров-Водкін та інші. Розпис було здійснено не за давньою технікою фрески, а із застосуванням новітньої технології «кеім» (живопис силікатними фарбами, винахід кінця ХІХ ст.). Отже, за проектом архітектора О. Щусєва в 1907 — 1910 роках уперше на наших теренах було виконано реставраційну реконструкцію, відновлення пам’ятки ХІІ ст. До речі, цей досвід майже через сто років було успішно використано фахівцями корпорації «Укрреставрація» при відновленні головних святинь Києва — церкви Богородиці Пирогощі на Подолі, Михайлівського Золотоверхого собору та Успенського собору Києво-Печерської лаври, зруйнованих в 30 — 40-х роках ХХ ст.
На початку 70-х років, коли розпочалися роботи з реставрації споруд Василівського жіночого монастиря, побудованого під час щусєвської реставрації (архітектор-реставратор І.Малакова), та інтер’єру Василівського храму (керівник робіт художник-реставратор І.Дорофієнко) в процесі підготовки реставраційної документації з’явилися нові відомості про реконструкцію церкви О. Щусєвим. Відомий вчений, мистецтвознавець і архітектор Ю. Асєєв, повідомив, що під час роботи з архівом Щусєва йому трапилась записка, в якій повідомлялося, що архітектор купив іконостас у Спасо-Нередицькій церкві в Новгороді й передав його на реставрацію до Москви, після чого ікони мали бути встановлені в Овруцькому храмі. За попередніми обстеженнями іконопису було встановлено, що ікони мають двошаровий запис, міцне олійне покриття. Обстеження ікон показало, що великих втрат фарбового шару автентичного письма немає, і тому небезпеки втрат ікон при розкритті не існує. Науково-реставраційною радою корпорації «Укрреставрація» було прийнято рішення про зняття суцільних записів фарбового шару на іконах, зробленого під час поновлення майстрами так званої «благолєпної» реставрації початку ХХ ст.
Роботу з розкриття пізніших поновлень виконали високопрофесійні художники-реставратори Валентина та Станіслав Подкопаєви, Роман Юсим та інші. У процесі розкриття виявилось, що ікони були тричі поновлені олією — у XVII, XVIII та XIX стст. Для атрибуції (визначення місця, часу і автора твору. — Ред.) розкритого темперного живопису, придбаного у Спасо-Нередицькій церкві Новгорода для Овруча, запросили доктора мистецтвознавства Е. Смирнову з Інституту мистецтвознавства в Москві, яка підтвердила припущення українських реставраторів про належність новгородських ікон до XVI ст.
Так серед інтер’єру середньовічного храму ХІІ ст., відновленого О. Щусєвим, з’явився іконостас з іконами XVI ст., але до нашого часу збереглося лише кілька його зразків.
Розпис в інтер’єрі на період реконструкції храму на початку ХХ ст. виконав художник О. Блазнов за зразком розпису Спасо-Нередицької церкви, який на той час не був замальований, за свідченням дослідників.
Відомо, що Спасо-Нередицька церква загинула під час Другої світової війни, а кілька ікон одного з періодів існування пам’ятки XVI ст. збереглися й були розкриті українськими реставраторами на початку 80-х років ХХ ст. за традиційними методиками, і нині лишаються в іконостасі поряд з іконами XVIІ, XVIІІ та XIХ стст. Розкриті ікони потребують більш докладного вивчення фахівцями-мистецтвознавцями та введення в науковий обіг.
На жаль, подальша історія існування інтер’єру Овруцької церкви виявилася трагічною, бо несприйняття деякими функціонерами в реставраційній сфері діяльності з елементами відновлення споруди призвели до повного перемалювання парусів у техніці сучасної казеїнової темпери, і пошуків композицій Петрова-Водкіна в центральній наві, де їх не було ані за архівними свідченнями, ані в натурі. Знайдені композиції цього художника в одній з веж було підтверджено реставраторами під час подальшої роботи і висновками відомого архітектора О. Комеча, мистецтвознавця Е. Смирнової та сина В. Максимова — одного з архітекторів, який працював під час відтворення храму.
Час і наукове осмислення повернення до життя десятків пам’яток в Україні довели, що людську пам’ять можна зберігати і такими способами, лишаючи недоторканними фрагменти розписів і розкритих від перемалювань ікон одного з періодів існування споруди часів Київської Русі та священного місця, пов’язаного з іменем Святого Володимира Великого, князя Київського.
