Кочубеївщина без варіантів

У «Дні» №41—42 від 7—8 березня 2012 року надруковано лист пенсіонера з Хмельницького А. Іщенка «Кочубеївщина в новому варіанті». У рамках дискусії, запропонованої автором листа, надсилаю свої міркування щодо порушеної теми.

Існує думка, що однією з головних причин невиконання планів помаранчевої революції стала ворожнеча між Ющенком і Тимошенко, тож, мабуть, винні вони обоє. Давайте проаналізуємо події тих років у хронологічному порядку і спробуємо визначити, хто ж був ініціатором цього протистояння.

1. Вересень 2005 р. Президент Ющенко відправляє уряд Тимошенко у відставку. Як наслідок — єдність помаранчевої команди, що є запорукою успіху, зруйновано.

2. Січень 2006 р. Початок «ери» парламентсько-президентської республіки. Ціною меморандуму з Партією регіонів і, звичайно, без участі БЮТ прем’єр-міністром призначають Єханурова. Із цієї миті починається зростання рейтингу ПР, який після виборів 2004 року знизився до 15—20%.

3. Березень 2006 р. Вибори до ВР уже за новим законом. Перемога на виборах блоку трьох партій — БЮТ, НУ, СПУ. Тримісячна тяганина з коаліційною угодою (Ющенко весь час ставив якісь умови). Майбутнє нове прем’єрствування Тимошенко. Урешті-решт — інша коаліція, і Янукович — прем’єр-міністр.

4. Вересень 2007 р. Дострокові вибори парламенту, викликані переходом частини депутатів БЮТ і НУ до провладної коаліції, внаслідок чого було порушено порядок формування коаліції, визначений Конституцією. Більшість у парламенті здобула коаліція БЮТ і НУ — НС, яка була неміцною, хисткою і, можна сказати, неробочою (227 мандатів). Прем’єрствування Ю. Тимошенко.

5. Січень 2008-го — січень 2010 р. Початок відвертої війни Ющенка проти Тимошенко:

— відмова Ющенка від особистих контактів і телефонних розмов із Тимошенко;

— перетворення Секретаріату Президента на справжній штаб у війні з Тимошенко;

— розпад коаліції й нездатність тих, хто залишився, проводити через парламент необхідні уряду закони;

— заборона губернаторам брати участь у засіданнях уряду;

— створення нестерпних умов роботи уряду. По-перше, Президент зі своїм Секретаріатом (протягом 2008—2009 рр. Президент наклав вето на понад 800 постанов уряду, по дві-три на день), по-друге, опозиція в парламенті, по-третє, половина її ж уряду — представники НУ — НС, по-четверте, розвалена зусиллями Ющенка коаліція. Дивно, як у цих умовах Тимошенко своєчасно виплачувала пенсії, зарплату бюджетникам, розраховувалася за газ із Росією.

Тепер дайте відповідь на запитання: хто ж був ініціатором у цьому протистоянні? Висновок очевидний: усі ці п’ять років (2005—2009 рр.) Ющенко витратив на боротьбу з Тимошенко, діяв в унісон із Януковичем і як результат — привів останнього до влади.

Слід також пригадати, що Тимошенко як віце-прем’єр в уряді Ющенка зробила дуже багато для того, щоб своєчасно виплачувати пенсії й зарплати, які до того не виплачували місяцями або виплачували товарами, поклала край бартерним відносинам в економіці, припинила віялові відключення електроенергії, завдала відчутного удару тіньовій економіці, тобто сильно прищемила хвіст олігархам. На початку 2008 року (після виборів, а не до) Тимошенко провела пенсійну реформу, в результаті якої — півтора- і двократне зростання пенсії для більшості пенсіонерів.