«Вивчати рідну мову так, щоб розмовляти нею вишукано»

Писані українськими поетами вірші мовної тематики у нас не рідкість — мабуть, читач пам’ятає, як просто і разом із тим зворушливо писав Тарас Шевченко про наймилішу й найдорожчу для людини — її рідну мову. Тут можна згадати і повчальний творчий приклад Олександра Олеся (вірш «Рідна мова в рідній школі») — його й сьогодні можна знайти в хрестоматіях української літератури, і поезії Дмитра Павличка, і пройнятий щирою любов’ю до своєї мови вірш Максима Рильського «Рідна мова», де автор прагне наблизити до свідомості читача факти витіснення української мови з публічного вжитку, яка, попри всі перепони, «свій дух велично-гідний як житнє зерно берегла». Рідну мову як голос свого народу й чарівний інструмент високо цінували в своїх віршах поети Тамара Коломієць («Моя мово»), Юрій Рибчинський («Мово, наша мова...»), Дмитро Білоус («Здрастуй, Слово, Українська Мово»), Володимир Слєпцов («Найдорожчий скарб») та чимало інших. Культурою повсякденного мовлення українців багато переймався Павло Глазовий («Кухлик, «Мова і язик», «Двомовний кум» тощо). Мовна тематика простежується і в поезіях Ліни Костенко. Відмітна риса її таланту — високий рівень думання. Хіба не звучать вражаюче рядки, що ними починається один із віршів видатної поетеси: «Страшні слова, коли вони мовчать»?..

Ставлення до рідної мови для всіх згаданих поетів — то найвищий критерій моральності, взагалі вартості людини. Цікавим продовжувачем їх національно-ідейної лінії виявила себе Надія Григорівна Красоткіна, талановитий, самобутній і невтомний співець української мови, що своєю поетичною творчістю прагне заронити в душах дітей зерна любові й поваги до рідного слова.

За фахом Надія Красоткіна — учителька початкових класів з багаторічним досвідом, мешкає в Луцьку на Волині. Відома серед освітян як  неординарний педагог, письменник і музикант, що плідно й творчо працює на поетичній мовно-просвітницькій ниві. Саме так! Вивчивши її поезію, я виявив багату колекцію віршів мовної тематики в її авторських книжках «Живи, моя мово, у серці народу», «Ми діти твої, Україно», «Свято в школі «Мова рідна моя, не мовчи!», «Виховні бесіди у початкових класах», «Тепло своїх долонь і розуму, і серця я Україні милій віддаю», «Виховні заходи», «Учись у дружбі жити», «Вчимося писати твори: Нестандартні уроки розвитку мовлення у 3(2) — 3(4) класах» та інших. Ознайомлення з ними дає підстави стверджувати: їх авторка надзвичайно чутлива до питання культури української мови, що потребує постійного дбайливого догляду, культивування. Сам факт цих видань свідчить про те, що вона — не лише вправний носій української мови, а й неабиякий її шанувальник, просвітник і захисник, чи не єдиний в Україні за своїм вагомим віршованим доробком мовної тематики.

Цінність надбання вчителя-патріота Красоткіної проглядається в кількох ракурсах.

 Перше. Поет-лірик допомагає вчителям цікаво й дохідливо формувати в учнів основи знань про українську мову (поезії «Мова українська», «Можна без мови прожити?», «Весь Всесвіт у мові», «У світі дитині не можна без слова» та інші). У своїх ліричних творах, присвячених мові, Н. Красоткіна вчить школярів розуміти, що мова є засобом спілкування між людьми. У вірші Н. Красоткіної «Люби свій край»  особливо красномовно  говорять наступні рядки: «Люби свій край, моя дитино, /  Тут з-під верби джерельце б’є / А рідна мова й Україна — / Це найдорожче, що в нас є!» Ще виразніше ці мотиви  виступають в іншій  поезії: «Не цурайтесь, люди, мови,/ Не цурайтесь роду... / Як зачахне рідне слово, /  Не буде народу».

 Друге. Деякі вірші Надії Красоткіної, як, наприклад, «Державна мова»,  мають у собі очевидний історичний контент: «Я мислю мовою цією, / Я нею змалку говорю / І рідною зову, своєю — / Це де завгодно повторю. // Моя чарівна, дивна мова. / Хто перелічить в ній слова? / Вона прекрасна і казкова, / Весела, щира і жива. // Вона державною вже стала, / Але до волі довго йшла. / Щоразу з попелу вставала... / А скільки спалена була! // На ноги б інша не сп’ялася,  / А українська знов жива! / Нарешті стала, відбулася! / Говорить, думає, співа!» Останнє робить цей поетичний твір не просто цінним, а цінним надзвичайно, адже юний читач усвідомлює, що українська мова дійшла до нас з предковічних глибин як незнищенний духовний скарб, без якого немислиме існування нації.

 Третє. Українська мова ввійшла в коло найрозвиненіших мов світу. Багатство її, про що педагог-лірик не один раз пише у своїх поезіях, визначається передусім виражальними можливостями слова,  щедрістю лексики й фразеології. Яскравою ілюстрацією до цього може бути вірш «Яка наша мова», що закінчується такими рядками: «І тому невипадково / Є в тобі потрібне СЛОВО / На всі випадки життя / І на кожне  ПОЧУТТЯ». У низці творів Красоткіна наголошує на важливості бути активним носієм української мови, сприяти її нормальному суспільному функціонуванню.

 Четверте. Цікаво, як Надія Красоткіна в своїх поетичних творах вчить дітей оцінювати свою рідну мову, пишатися нею. Наша українська мова, за  визнанням автора, «свята, рідна, древня, поетична, велика, рясна, гарна, приємна, найкраща, світла, прекрасна, мелодійна, наймиліша,  дзвінка, найдорожча, весела, дивна, чарівна, ніжна, неповторна, крилата...» Ці дорогі нам слова ваблять дітвору щирістю, красою художнього слова та простотою, за якою ховаються зовсім не прості думки.

 П’яте. А ще в української мови унікальна милозвучність — вона евфонічна, тобто приємна на слух. В поетичних текстах Красоткіної про це так сказано:  вона «для слуху наймиліша», «мелодійна, ніжна», «мила душі українця». Милозвучність вимагає свідомого уникнення незграбності в поєднанні звуків, послідовного й неухильного дотримання вимовних норм. А тому в одному з віршів-повчалочок Надія Красоткіна слушно зауважує: «...Слово — це вам не полова, / А язик — не помело. / Думай, як казати слово, / Щоб не соромно було!» 

 Шосте. Серед особливих надбань Н. Красоткіної назвемо також пісні мовної тематики. Крім поезій, вона, будучи од природи музично обдарованою,  писала й музику до них. Шість зафіксованих мною пісенних творів цього тематичного напряму, створених нею, органічно поєднуються за змістом та стилем виконання і складають своєрідний  мікроцикл мовних пісень («Мово, чарівна моя, не мовчи!»,  «Прекрасні звертання», «Мова у серці народу». «Вчимо рідну мову», «Чарівні слова»,  «Не цурайтесь мови»).  Дітям вони подобаються. Зауважимо, що три з них увійшли до книжки Валерія Федоренка «Ігровий університет: Інтелектуально-пізнавальні ігри  україністичної тематики», де узагальнено досвід столичного педагогічного колективу Українського коледжу імені Василя Сухомлинського. Пісні волинської вчительки легко співаються, бо мають  виразну, красиву мелодію, що одразу запам’ятовується.

І врешті, сьоме, останнє. Її творчий здобуток  можна оцінити й за порадами вчителю щодо проведення  нестандартних уроків розвитку мовлення у початковій ланці загальноосвітніх шкіл, гімназій та шкіл з поглибленим вивченням української мови. Чимало корисного знайде вчитель також у надрукованих текстах виховних бесід у молодших класах. Культурними цінностями стали й розроблені сценарії проведення мовних свят у школах, ліцеях, гімназіях, позашкільних закладах.

«Діти мають вивчати рідну мову так, — стверджує Красоткіна, — щоб розмовляти нею правильно, красиво, вишукано». Можливо, не всі її поезії, розробки, поради будуть сприйняті з однаковою готовністю. Але той надзвичайно широкий діапазон можливостей, мовної практики, який представлений у книжках, на сайті Надії Григорівни Красоткіної, уже сам собою відіграє очевидну позитивну роль і прислужиться наближенню до головної мети —  повноцінного, масштабами і якістю, функціонування  української мови.