25 травня – День Африки

52 роки тому (25 травня 1963 року) було утворено Організацію Африканської Єдності для консолідації зусиль африканських народів у боротьбі проти колоніалізму, за національну незалежність. Виконавши свою роль, 2002 року її було перетворено в Африканський Союз, який об’єднує на сьогодні 55 країн. За радянських часів Україна не мала власної зовнішньої політики, яка була зосереджена в Москві.

«МИ ДУЖЕ МАЛО ЗНАЛИ ПРО АФРИКУ»

Це стосується і відносин з країнами Африки, хоча українці брали активну участь у допомозі африканським народам у боротьбі за незалежність. А після її досягнення — в становленні та розвитку їхнього народного господарства. Коли Україна також стала  незалежною, Африка не посідала належного місця в її зовнішній політиці, не було фахівців, відповідних наукових інститутів і не було економічної зацікавленості.  Ми дуже мало знали про Африку. В основному, що там є крокодили і бегемоти, часто відбуваються всілякі перевороти, падають літаки і все таке інше. Коли ж після агресії Росії відпали її ринки, на які йшло до 30% нашого експорту, постало питання про нагальні пошуки нових.

Багато було невиправданих надій на ринки Європейського Союзу. Особливо після підписання договору про Асоціацію. Але ці ринки  перенасичені товарами власного виробництва. Якщо і допускають когось зовні, то дуже обмеженими порціями — квотами. На Міжнародній конференції в Дипломатичній академії 12 квітня ц. р. заступник міністра економічного розвитку і торгівлі пані Н. Микольська повідомила, що за чотири місяці цього року українські виробники аграрної продукції вже  використали річні квоти. А що робити в останні вісім місяців? Куди дівати продукцію?

На ринках Азії панують місцеві «тигри» — Китай, Індія, Японія, Іран, Сінгапур тощо. Вони жорстко контролюють цей регіон.  Із України їх цікавить хіба що продукція ВПК, дещо із зернових.

Ринки Близького Сходу занадто політизовані. Це — нафта, газ і все, що навколо них діється. Україна тут і в економічному плані, й у політичному не є впливовим гравцем.

Ринки Латинської Америки для нас малодоступні як географічно, так і політично. Зрештою, торгувати й мати якійсь прибуток потрібно з будь-якою країною. Хоча б з Папуа — Новою Гвінеєю. Але нам потрібен ринок не для окремих українських товарів, а для всього їхнього розмаїття і послуг, які може надавати  Україна.

Цим вимогам відповідає в повній мірі лише один регіон у світі  —  Африка. 55 країн, в яких проживає 1,3 млрд населення. Ми дуже мало знаємо про ті реальні процеси, які відбуваються в цих країнах на початку XXI століття, і ще менше — про те, які перспективи їх очікують. Вони стабільно демонструють 5 — 6 %  зростання ВВП в рік. По цьому показникові вони вже обганяють країни Південно-Східної Азії.

«ЗА АФРИКАНСЬКІ ПРИРОДНІ РЕСУРСИ ТРИВАЄ ЖОРСТОКА БОРОТЬБА»

У 2001 — 2012 роках ВВП Екваторіальної Гвінеї зростав на 20% в рік, в Анголі — на 12%, в Сьєрра-Леоне — на 10%, в Нігерії — на 9%, в Ефіопії — на 8%.  Усе більше будується заводів, фабрик, шахт, аеропортів, морських портів, залізничних і автомобільних доріг. Зростає кількість розвіданих родовищ нафти і газу, покладів численних руд. У найближчі роки  найбагатшою країною буде Мозамбік, з огляду на розвідані поклади газу.  Мабуть, ніхто з тих, хто користується мобільними телефонами, не знає, що їхнє виробництво є можливим тільки завдячуючи колтану зі східних областей Демократичної Республіки Конго. 90% меблів у Китаї виробляють із африканської деревини. Атомні електростанції Франції працюють на урані з Нігеру. ВПК США на 50% залежить від імпорту необхідних матеріалів із Африки. За африканські природні ресурси йде  жорстока боротьба передусім між Китаєм, США та ЄС. Повертається в Африку і Росія.  Але на перший план на сьогодні виступають інші тенденції, не пов’язані з природними ресурсами.

За прогнозами ООН, до середини століття в Африці проживатимуть понад 2 млрд населення, 50% з них житимуть у містах. Середній, медіанний, вік населення — 20 ( ! ) років.  Більш ніж 40% населення представлятимуть середній клас, за африканськими  мірками.  За прогнозами МВФ, й 30 — 40-і роки 80% світового приросту середнього класу даватиме Підсахарська Африка. Уже зараз в Африці майже 3 тисячі мільйонерів (ПАР — 835, Нігерія — 645, Єгипет — 595, Кенія — 170, Ангола — 115) і 55 офіційних мільярдерів (Нігерія — 20, ПАР — 9 ). До речі,  в Латинській Америці їх 51.  І свої статки вони заробили не за рахунок «розпилу» бюджету. Вони їх справді заробили. Найбагатша людина Африки Аліко Данготе (Нігерія, 20,2 млрд доларів, 56 років ) починав із звичайної торгівлі. А зараз має цементні заводи в 14 країнах. Ці люди хочуть тепер добре їсти, мати пристойне окреме житло, добре одягатися, мати престижні офіси, місця для відпочинку.  І все це потрібно створювати, будувати. В Африку потекли гроші. Швейцарський концерн Nestle вже вклав у місцеві підприємства 1,4 млрд доларів. Соса-Соlа до 2020 року планує вкласти 12 млрд, 29 пивоварень із Великобританії випускають тут Guinness і Serengeti. Але не пивом єдиним. У лютому цього року Китай підписав з Африканським Союзом меморандум, розрахований на 15 років, про будівництво залізниць, які з’єднають усі африканські столиці. «Росатом» домовився з попереднім урядом Нігерії про будівництво чотирьох АЕС. Кенія розпочинає будівництво аналога Силиконової долини. Не випадково на перше місце у світі з інвестиційної привабливості  вийшла саме африканська країна — Ботсвана (2,1 млн населення). До десятки ввійшли Руанда й Гана. На другому й третьому місцях — Гонконг і Тайвань. Часто згадуваний Сінгапур — лише на шостому місці. Африканські країни, зрозумівши своє становище у світі, стали в позицію багатої вередливої нареченої. Її прихильність треба завоювати.

«ДЛЯ ВПЕВНЕНОГО ВИХОДУ НА АФРИКАНСЬКІ РИНКИ УКРАЇНА МАЄ ВСІ ПІДСТАВИ»

Такий перспективний ринок є надважливим для України в її нинішньому становищі. Для стабільного, впевненого, виходу на африканські ринки в України є всі підстави. 

1. Ще за часів Радянського Союзу більшість африканських студентів навчались у вишах України. На сьогодні десятки тисяч наших випускників працюють у всіх країнах Африки. Багато хто з них обіймає впливові посади в державних органах, у різноманітних бізнес-структурах. Багато українських військових готували кадри для національних армій безпосередньо в цих країнах і залишили по собі добрі спогади. Об’єднані в «Союз ангольців України», «Союз мозамбікців України», вони й зараз підтримують дружні стосунки зі своїми «учнями». Ці африканці можуть бути ефективними лобістами наших інтересів. Тільки з ними потрібно підтримувати постійні контакти, організувати їх в певні асоціації. Це — завдання для наших посольств.

2. У сфері торговельно-економічних відносин з державами  Африки Україна має унікальне становище в зв’язку з тим, що економічні системи обох сторін, їхні експортні пропозиції та імпортні запити є абсолютно взаємодоповнюючими. Україна виготовляє широкий асортимент промислової продукції, котра здатна, якщо не за якістю, то за призначенням, замінити відповідні аналоги з розвинутих світових держав і в якій відчувають велику потребу африканські споживачі. Якщо врахувати при цьому занижену вимогливість Африканського континенту до якості товарів і відсутність у них доступу до якісної продукції з розвинутих країн через низьку купівельну спроможність африканських ринків, то можна вважати, що торгові операції між Україною та Африкою знайдуть міцний грунт і набудуть стабільності. Тобто українські товари й послуги, в цілому, є абсолютно конкурентоспроможними на ринках Африки.  У будь-якому разі ці перспективи  здаються набагато реальнішими, ніж  повноцінний товарообіг з країнами ЄС. І  немає жодних квот, відсутні забюрократизовані процедури.  

3. Найбільш ефективними сферами співробітництва можуть бути: вже згадувана підготовка національних кадрів, де Україна має великий досвід; поставка продовольчих товарів, зокрема відкриття власних супермаркетів, у яких, як мінімум, половина товарів має бути українського походження; активна участь у промисловому, комерційному та житловому будівництві, для чого також  варто відкривати будівельні супермаркети; співробітництво в розвитку енергетичного сектору (будівництво та модернізація електростанцій, ліній електропередач, устаткування тощо); військово-технічне співробітництво.

4. Треба мати на увазі, що ніхто з Африки не приїде в Україну, щоб когось запрошувати. Потрібно самим їхати туди, шукати партнерів, встановлювати контакти, завойовувати довіру. Для цього, звісно, потрібні власні кошти. Африканська ж сторона надасть вам багато пільг —  виділення землі, юридичний супровід, нескладна система реєстрації СП і, мабуть, головне — мінімум на п’ять років звільнення від податків. Безперечно, в кожній країні є свої нюанси. Обов’язкова умова: кожен проект повинен очолювати український (підкреслюю — український) фахівець.

5. Україна не зможе ефективно освоїти ринки всіх  країн  Африки. Необхідно виділити п’ять-шість країн, в яких у нас є певні «зачіпки», й зосередити наші можливості та зусилля  на освоєні їхніх ринків.  Це можуть бути:  Нігерія (майже 200 млн населення, є наше посольство), Гана (є наші фірми),Танзанія (є наші компанії), Кенія (є наше посольство), Мозамбік (зачіпок немає, але є великі перспективи), Сенегал (є наше посольство). А вже потім освоювати ринки й інших країн. Це не заперечує існуючим можливостям українських компаній  в будь-яких країнах Африки.

6.  Багато українських компаній, які не бояться ризиків, вже давно й, у цілому, успішно працюють в Африці. У Нігерії прибутково працює металургійний комбінат в м. Джос, у Єгипті  «Нафтогаз» вже давно добуває нафту. В Гані видобувають марганець. У Конго побудували ЛЕП. У Сенегалі будують фабрику з виробництва майонезу. ПАР закуповує великі партії пшениці. У Ефіопії добре зарекомендували себе наші будівельники.  Багато лікарів і медсестер  працювали в Лівії. У Африці літає багато «АНів» із українськими екіпажами. У Руанду продали велику партію КРАЗів. Ну й, звісно, багато африканських країн купляють нашу бронетехніку. Є багато цікавих проектів від українських фірм на цей рік. І це — тільки окремі приклади, які свідчать про те, що африканські ринки підвладні нашим бізнесменам. Тільки не треба боятися. І потрібно мати достовірну інформацію.

«ЦІЛЕСПРЯМОВАНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО АФРИКИ  НЕМАЄ»

Але це все справи окремих ентузіастів. Цілеспрямованої державної політики щодо Африки поки що немає. На 49 країн Підсахарської Африки є тільки п’ять посольств — у Сенегалі, Нігерії, ПАР, Кенії, Ефіопії. До речі, саме в столиці Ефіопії штаб-квартира Африканського Союзу (побудована китайцями в подарунок). А нашого посла там немає вже давно.  При попередній владі  в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі було ліквідовано африканський відділ як неперспективний. Але життя змушує звернути увагу на далеку Африку. Є надія, що останні, поки що спорадичні, хаотичні заходи в цьому напрямі приведуть, зрештою, до формування саме державної політики щодо Африки.

У серпні минулого року в Національному інституті стратегічних досліджень відбувся круглий стіл на тему «Україна і Африка» (без наслідків). Цього ж місяця такий же круглий стіл відбувся в Торгово-промисловій палаті України. За його результатами було сформовано Українсько-африканську ділову раду. Такий самий захід було проведено в рамках Першого національного форуму з підтримці експорту. Призначено нових послів України в Єгипет, ПАР, Кенію, Нігерію.  Симптоматичною є запланована на 22 травня  у Верховній Раді зустріч із послами країн Африки, присвячена  Дню Африки. Це буде перший такий захід в історії українського парламенту.

За Африку воюють могутні транснаціональні компанії за підтримки своїх урядів. Щоб Україна, при її обмежених ресурсах, при значному відволіканню їх на війну з Росією, могла надійно освоїти перспективні для наших виробників африканські ринки, необхідна продумана, цілеспрямована консолідація зусиль держави та бізнесу. Час грає проти нас: через два-три роки всі перспективні для нас сектори економіки можуть бути зайняті західними та східними компаніями. Фахівці кажуть: «Друга половина XXI століття буде часом Африки». Здається, цей час  вже настає. День Африки — хороша дата щоб іще раз привернути увагу до континенту, який називають «континентом надії».