Правда перемагає
До 600-річчя страти чеського реформатора Яна Гуса
Минулого тижня минуло 600 років від дня страти Яна Гуса. Посеред майдану на Старому місті в Празі його статуя, а за нею похилені в безнадії постаті, поруч інші люди, які вже почули проповідь магістра і почали підводитись. Обійшовши пам’ятник навколо, можна бачити зброю в руках повстанців і рішучість опору. На заході Європи тоді ще палахкотіла Сторічна війна, на Балкани насувались османи. Велике князівство Литовське з Польщею билося проти Тевтонського Ордену і зміцнювало Смоленськ у складному маневруванні між Великим Новгородом і Золотою Ордою з її улусами Кримом і Москвою. На цьому тлі точилися суперечки між християн у болісних пошуках істини і злагоди.
Студент, а згодом бакалавр і магістр, Ян Гус здобув сан священика, проповідував у костелі св. Михаїла і Віфлеємській каплиці, був обраний деканом факультету Вільних Мистецтв і врешті ректором Карлова університету. Шанувальник ідей англійського теолога Джона Вікліфа, він картав стягування платні за обряди і продаж посад Церкви, вимагав її скромного життя коштом заможних християн, заперечив право грішних кліриків надавати таїнства і прощати гріхи, закликав всіх самостійно мислити замість сліпої покори догмам, засудив порушення владою божих заповідей, обстоював майнову справедливість, вимагав засадниче дошукуватись істини навіть з ризиком для добробуту і життя.
Гус реформував чеську абетку і перекладав Біблію з латини. За підтримки колег з Чехії, Моравії, Угорщини і Семиграддя він домігся Кутногорського декрету від короля Вацлава IV, що в керуванні університетом надалі три голоси належатимуть чехам, а один — саксонцям, баварцям і полякам. Невдоволені німці пішли з Праги й заснували університет у Лейпцигу. Архієпископ Збинєк Газенбурґ, який виїхав з Праги, назвав Гуса єретиком, відлучив від Церкви, наказав спалити його твори. Рим обіцяв відпущення гріхів учасникам Хрестового походу проти Неаполю, Гус за цю буллу назвав папу антихристом. Той марно наказував судити неслуха і наклав інтердикт на міста, що прихистять Гуса.
Собор у Констанці на південному заході Німеччини було скликано на подолання розколу Церкви, яка мала тоді трьох пап-конкурентів. Принагідно було викликано Гуса. Цісар Жигмунт Люксембурґ надав йому охоронну грамоту, але виявилося, що безпека приїзду не гарантує недоторканості. Гус сподівався на дискусію, натомість його було звинувачено і ув’язнено в монастирі. Чехи обурилися. Цісар домігся не визволення, але прилюдного суду. Бранець писав «Про покаяння», «Про любов до Бога», «Про трьох ворогів людини», «Про смертний гріх», «Про шлюб» та інші твори. Прихильники надали його трактати De ecclesia, Contra Stanislaum, Contra Palecz і Contra occultum adversarium.
Довгі промови дратували, і суд марно вимагав беззастережного зречення, а Гус був ладен радо відмовитися від поглядів, якщо хибність їх доведено за Біблією. Звинувачення з питань віри позбавляло апеляції й адвоката. Врешті 6 липня 1415 року магістра передано міській раді для покарання. На шляху він співав про Діву Марію Christi virgo dilectissima, а востаннє почувши пропозицію врятуватися каяттям, заперечив, що не чинив помилок, а відвертав від гріха, закликає Бога в свідки і помирає в правді Євангелія. Яна Гуса спалено живцем біля брами. За переказом, якась бабця співчутливо докинула хмизу в багаття, аби менше потерпав, і мученик мовив «О свята простота» («Sancta simplicitas»).
Попіл кинуто в Рейн, аби запобігти прощі до місця страти. В Констанці страчено і Єронима Празького, друга Гуса. Давно померлого Вікліфа визнано єретиком, його останки спалено. Чехи збирались на горах, невдовзі повстанці викинули урядовців з ратуші Нового міста в Празі на списи натовпу. Гусити малювали келих на щитах-павезах, знак рівності пастви з кліром у причасті всіх під обома видами: тілом і кров’ю Христа. На півдні Чехії вони збудували місто Табор, назва від Фавор у Галілеї, гори Преображення Господнього. Ян Жижка, Прокіп Голий та інші гетьмани звитяжно чинили опір Хрестовим походам, водили переможні армії через Німеччину і Польщу аж до Балтики.
Лицарі Європи тікали світ за очі, почувши за хмарою куряви рипіння бойових возів і хорал божих воїнів-гуситів Ktoћ jsъ boћн bojovnнci a zбkona jeho. (Цей спів досі лунає на військових урочистостях чехів.) Син чернігово-сіверського князя Жиґмунт Корибутович очолив гуситів після смерті Жижки. Помірковані келишники і радикали-таборити не мали поразок до братовбивчої битви при Липанах 1434 року. Згодом король-гусит Їржі (Юрій) з Подєбрад висунув першу ідею колективної безпеки в Європі. Мартін Лютер шанобливо вважав Яна Гуса попередником протестантизму. Попри розгром на Білій Горі 1620 р. і Контрреформацію, спільнота Чеських Братів плекає вчення Гуса.
Українські козаки завдячують гуситам застосуванням возової оборони (Wagenburg) і гармат у польових битвах, словом табір і привнесеним через Польщу титулом гетьман. Тарас Шевченко звав любомудром просвітника слов’янського відродження Павла Йозефа Шафарика, присвятив йому поему «Єретик» про Яна Гуса і закликав слов’ян стати «добрими братами і синами сонця правди». Папа Іван Павло ІІ вболівав зі страти реформатора, хоча теологи вважають неприйнятними деякі погляди Яна Гуса.
Гасло «Правда перемагає» (pravda v t z ) з його листів є девізом штандарту президентів Чехословаччини і Чеської республіки. Свобода думки і чину справді варта самовідданої боротьби.
