Євразійська ілюзія

Першого дня 2015 року Білорусь, Казахстан і Росія офіційно оголосили про початок роботи Євразійського економічного союзу — торговельного блоку, який, як сподівалася Москва, із часом знов об’єднає колишні радянські республіки. Проте схоже, що ця ініціатива виявилася невдалою. ЕАЕС — не більше ніж ілюзія, причому вельми непереконлива.

Росія уже двадцять років закликає колишні радянські республіки до інтеграції на основі рівноправного партнерства, як в Євросоюзі. Раніше було зроблено декілька безуспішних спроб для досягнення цієї мети, однією з якої стало створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Цей конгломерат, який сьогодні відмирає, об’єднав у своєму складі Вірменію, Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Україну й Узбекистан. 2010 року Росія зробила нову спробу, створивши, нарешті, Митний союз із Білоруссю та Казахстаном, який заклав основу для ЕАЕС. Із самого початку Москва сподівалася на те, що економічна повістка організації зрештою отримає розвиток і сприятиме політичній інтеграції.

Але ідея про вигідну для всіх інтеграцію на рівноправній основі завжди була лише прикриттям. Ще задовго до утворення ЕАЕС було зрозуміло, що величезні економічні диспропорції між членами цього об’єднання вигідні Росії, а решта країн гратимуть там другорядну роль. До краху рубля у грудні місяці на частку Росії припадало 87% сукупного ВВП ЕАЕС і 83% його населення. Для порівняння: на частку найбільшої серед економік ЄС Німеччини припадає близько 21% ВВП Євросоюзу і всього 6% його населення. Навіть якщо 2015 року збудуться найгірші для російської економіки прогнози, і її ВВП скоротиться на 8%, інфляція виросте на 20%, а відплив капіталу складе 150 млрд. доларів, Росія все одно домінуватиме в ЕАЕС, і на її частку припадатиме приблизно три чверті його загальної економічної ваги.

До Союзу миттєво приєдналася Вірменія, зробивши це 2 січня. Але це майже ніяк не виправило існуючий дисбаланс, оскільки ВВП країни складає усього 10 млрд. доларів (менше 1% від сукупного ВВП ЕАЕС), а населення — 3 млн. осіб, або приблизно 2% від загальної кількості населення об’єднання. А очікуваний у травні вступ Киргизстану, який має слабку економіку, засновану переважно на реекспорті китайських товарів до Казахстану та Росії, призведе лише до збільшення колективних витрат, а вигод не принесе. Єдиний спосіб перетворити ЕАЕС на рентабельне об’єднання — вступ до нього України. Проте Росія безповоротно втратила таку можливість, анексувавши Крим.

Що стосується безпосередніх перспектив ЕАЕС, то у нього немає інститутів, які допомагають йому реалізувати той невеликий економічний потенціал, який у нього є. Якщо не рахувати широко рекламовані зустрічі лідерів країн-членів, то реальні механізми подальшої інтеграції майже не спрацьовують. У жодній із структур ЕАЕС, включаючи Євразійську економічну комісію (регулюючий орган Союзу) та Євразійський економічний суд, немає достатніх повноважень, щоб формувати його політику або впливати на рішення, які приймаються. На відміну від керівних органів ЄС, чиї рішення зобов’язані виконувати всі члени, інститути ЕАЕС мають лише рекомендаційні повноваження і у них немає політичного мандата на проведення в життя рішень, які приймаються.

Більш того, жодна з держав-членів ЕАЕС не виявляє бажання делегувати владу наднаціональним органам, які обмежать їхній суверенітет. У будь-якому разі президент Володимир Путін, який бачить у ЕАЕС інструмент зміцнення влади і впливу Росії, навряд чи допустить, щоб такі органи очолили маленькі країни. Схоже, що інститути ЕАЕС і далі створюватимуть видимість поглиблення інтеграції, а реальні дії в його складі матимуть обмежений характер. Важко собі уявити, щоб Білорусь або Казахстан схвалили дії, які істотно змінюють їхні національні економічні системи. У перспективі ЕАЕС, скоріше за все, стане схожий на СНД, у якого є формальні контролюючі органи, але вони не діють.

ПРОТИРІЧЧЯ

Та видимість економічної та політичної єдності, яку члени ЕАЕС підтримували останні три роки, була зруйнована кризою в Україні. Росія сподівалася, що партнери по ЕАЕС підтримають її дії в Україні, а згодом і її саму в ході війни санкцій із Заходом, або принаймні, відведуть погляди убік. Проте криза за межами кордонів Союзу спровокувала потужну кризу всередині нього, показавши, що країни-члени насправді думають одна про одну.

Парадокс, але причина сьогоднішніх розбіжностей між партнерами ЕАЕС полягає якраз у їхньому поступовому русі до економічної інтеграції. Білорусь і Казахстан на початку конфлікту прагнули дотримуватися нейтралітету. Вони виявили певну стурбованість, коли Росія приєднала Крим і почала підтримувати сепаратистське повстання на сході України, але побоювалися ставати на чиюсь сторону, підозрюючи, що Москва не має наміру дотримуватися суверенних кордонів і норм міжнародного права. Більш того, протистояння Росії із Заходом показало, що вона, на відміну від Білорусі та Казахстану, готова пожертвувати своїм економічним благополуччям і внутрішньою стабільністю в ім’я досягнення геополітичних цілей.

Але війна санкцій між Росією і Заходом нарешті змусила Білорусь і Казахстан зайняти певну позицію. У відповідь на економічні заходи, вжиті проти неї США та ЄС, Росія ввела ембарго на цілий ряд західних продовольчих товарів, не порадившись із партнерами по Митному союзу, хоча в цій структурі торговельна політика однієї країни відбивається на всіх інших.

Білорусь і Казахстан відмовилися у відповідь приєднатися до санкцій Росії проти Заходу. Замість цього вони скористалися перевагами свого режиму відкритої торгівлі з Росією і почали в обхід санкцій завозити на її територію польські яблука, французький сир і німецьку яловичину, отримуючи при цьому чималий прибуток. Вони застосували одну із загальних практик, яку нещодавно заборонила Москва, поставляючи продукцію ЄС до Казахстану через Білорусь і через територію Росії. Значна частина цієї продукції взагалі не доходила до Казахстану, загубившись десь на російських просторах.

Минулого місяця Росія зробила у відповідь постріл, відновивши прикордонний контроль і обмеживши транзит вантажів. Тим самим, вона підірвала головну основу Митного союзу: вільне переміщення товарів. Вона також заборонила ряду білоруських виробників поставляти продукцію на російський ринок, покаравши їх за контрабандні постачання товарів із ЄС. Ці виробники вдавали, що переробляють дану продукцію, і продавали її як товари білоруського виробництва. У відповідь президент Білорусі Олександр Лукашенко різко розкритикував російську політику, назвавши її безглуздою і безмозкою, а також висловив прагнення «нормалізувати відносини із Заходом», включаючи послаблення візового режиму.

Усе свідчить про те, що Митний союз розпадається. Через послаблення рубля російська продукція подешевшала, і тому підвищилася її привабливість для білоруського і казахстанського ринків. А це завдає збитків місцевим виробникам. Щоб захистити свої підприємства і компанії, Білорусі та Казахстану доведеться вдатися до заходів протекціонізму, що завдасть ще одного удару інтеграції.

Ситуацію погіршує і те, що напрямок руху російської економіки змушує дуже сильно нервувати нових партнерів Росії по ЕАЕС. Виступаючи минулого місяця з президентським посланням, Путін заявив, що Москва не змінить своєї політики щодо Заходу. Але жоден із членів ЕАЕС не хоче потонути в болоті проблем разом зі своїм сусідом. Чим більше Росія опускається в економічну рецесію, тим частіше її союзники звертатимуть свої погляди на Захід.

І справді, Мінськ і Астана вже почали опрацьовувати такі варіанти. Минулого місяця Лукашенко і президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв побували в Києві та продемонстрували свою готовність до діалогу з новим українським урядом і в цілому із Заходом. Казахстан дав згоду на постачання вугілля з Екібастуза в Україну і на відновлення військової співпраці між двома країнами. А Білорусь заявила про свою готовність «виконати будь-яке прохання Києва протягом одного дня».

Ці події не означають, що євразійська інтеграція найближчим часом припинить своє існування. Поки Лукашенко, Назарбаєв і Путін залишаються при владі, вони будуть нещиро заявляти про свою відданість справі інтеграції. Але не володіючи реальними інститутами та можливостями для налагодження рівноправного партнерства, Союз припинить своє існування, як тільки вони підуть із влади. Якщо говорити конкретніше і відвертіше, ЕАЕС нагадує демократію в Росії: всі покладають надії на її появу, і інколи вона навіть виявляє ознаки життя, але насправді залишається ілюзією.

Foreign Affairs, США, 16 січня 2015, переклад ІНОСМІ.Ru