...Так Василеве слово у Вінниці ще не звучало!

«Поверненням Орфея» охрестили вінничани стусфест «Палімпсести», який на вихідних охопив Вінницю. Ентузіасти з руху «Простір свободи», громадського центру «Форум», книгарні «Є», видавництва «Смолоскип» та інших організацій і установ влаштували у місті над Бугом справжнє воскресіння стусівського слова і духу.

Не cкажу, що в нашому місті не шанують легендарного земляка Василя Стуса. Упродовж 20 років щозими проводять «Стусівські читання», час від часу організовують вечори пам’яті та реквієми біля підніжжя пам’ятника. Але так Василеве слово у Вінниці ще не звучало. Він був скрізь: у бібліотеках, книгарнях, музеях, на площах. Його вірші перевтілювалися з лірики у стріт-арт, музику, сценічне мистецтво. «Палімпсести» дозволили вінничанам поспілкуватися з письменниками-сучасниками, громадськими діячами, митцями з Києва, Вінниці та Донбасу. Мав фестиваль і соціальну ноту — на всіх заходах збирали українські книжки, які організатори обіцяли передати дітям-переселенцям з Донеччини й Луганщини.

ПЕРЕЧИТАТИ СТУСА ПО-НОВОМУ

Фестиваль приурочили до 30-річчя від дня смерті Василя Стуса. Чому для проведення обрали Вінницю? Бо на Вінниччині поет народився. Бо до Вінниці переїхав Донецький університет, який свого часу закінчив Василь Стус. Та актуальність фесту була пов’язана не лише із круглою датою. Василь Стус, вінничанин за походженням, сформувався як особистість у Сталіно (нинішньому Донецьку). Саме на Донбасі він вперше пізнав антигуманну радянську дійсність та протиставив їй образ України, яку належало сотворити. Зараз Донецьк окуповано, тому актуалізація стусового слова є особливо нагальною, вважають організатори фестивалю.

«У рамках фестивалю відбулося кілька цікавих дискусій про український схід, — розповів співорганізатор фесту Дмитро Штофель. — Для мене, зокрема, було знахідкою, що Стус і Рінат Ахметов росли в одному мікрорайоні. Але зазначу, що фест — не реквієм з плачевним поетичним читанням чи схлипуванням. Це дуже позитивний захід, який увіковічує його для наступних поколінь».

Головна мета фестивалю, принаймні на думку відвідувачів, полягала не в тому, щоб банально згадати про Стуса, а перечитати його по-новому: відчитати нові й відчути питомі сенси стусівського слова. Звідси, напевно, й назва «Палімпсест» — це пергамент, на якому стерли давній текст і нанесли новий, сильніший і позитивніший.

УВІКОВІЧИЛИ СЛОВОМ, МУЗИКОЮ І ПЕНЗЛЕМ

Під час фестивалю легендарну постать Василя Стуса увіковічили словом, музикою і навіть пензлем. Фестиваль розпочався своєрідною мистецькою провокацією, яка розгорнулася на Європейській площі міста. Під час акції письменники і активісти на якусь хвилину застигли із книжками Василя Стуса у читанні. Застиг портрет веселого і молода поета-земляка і на паркані бібліотеки віддаленого мікрорайону Старе місто. Тут місцевий художник Олександр Нікітюк під «акомпаніатор» поетів Олега Коцарева та Дмитра Штофеля та за допомоги юних вінничан створив розкішне мистецьке панно.

ФОТО ІГОРЯ КАРЛИЦЬКОГО

«Довелося наново перечитати твори нашого легендарного поета, — зізнається Олександр Нікітюк. — І хоч як би це дивно звучало, я відкрив для себе нового Стуса — веселого, життєрадісного, повного спраги до життя. Саме до реалізації цього інтерактивного проекту в мене почали виникати певні ідеї. Головна з них — мало бути спільне малювання митців і вінничан. Ми створили контурне зображення, а всі учасники мали можливість долучитися до творчості. І все це відбувалося під вірші Стуса. Було надзвичайно круто! Дякую активним маленьким вінничанам, жителям Старого міста, бібліотекаркам, організаторам фесту».

Надвечір першого дня відбулося одразу кілька грандіозних мистецьких подій у рамках фестивалю. В обласному художньому музеї вірші Василя Стуса лунали під музику Людвига ван Бетховена (це улюблений композитор поета). Вірші читала Таня-Марія Литвинюк, їй акомпанував студент консерваторії Павло Лисий. Тим часом в музеї імені Коцюбинського розгорнувся вертеп двох акторів із театру «Жуки», які поставили для вінничан та гостей міста виставу «Щасливий Йорик». «Це прем’єрний показ. Вистава «Щасливий Йорик» створена за поезією Стуса, — зазначила олова оргкомітету фестивалю «Палімпсести» Наталія Климюк. — Подружжя акторів Євгена та Ольги Чистоклетових все життя прожили у Донецьку, але у зв’язку з подіями змушені були переїхати до Львова. Хоча вони і далеко від дому та не перестають вважати себе донеччанами».

АКТУАЛІЗУВАТИ ПРОБЛЕМУ УКРАЇНСЬКОГО ДОНБАСУ

Одна з головних ідей фестивалю полягала в тому, щоб актуалізувати проблему українського Донбасу та поставити питання про засади його української ідентичності. Для цього в рамках фестивалю були заплановані історико-літературні дискусії за участі Олени Стяжкіної, Дмитра Стуса, Любові Якимчук та Станіслава Федоручка, а також зустрічі з політв’язнем Василем Овсієнком та істориком Вахтангом Кіпіані. Згадували і говорили багато — про рідну чужину, запрограмоване самозречення українців, політичні ігри і, звичайно, постать Василя Стуса.

Справжня причина його смерті в одиночній камері Кучина досі залишається таємницею. За версією, яку висловив один із КДБістів — «серце не витримало, з ким не буває». На думку багатьох дисидентів, зокрема, і Василя Овсієнка, це було вбивство. Він каже, що це не випадковість, бо Кремлю було вигідно вмертвити українського поета. Незадовго до смерті Нобелівський лауреат Генріх Бьолль висунув Стуса на здобуття найбільш престижної літературної премії. Її присуджують наприкінці року і тільки живим. Якби Стус отримав премію — це дало б поштовх до створення нової проукраїнської хвилі, піднесення патріотичного духу і прагнення до свободи.

Вахтан Кіпіані погоджується з цією думкою, зазначаючи, що підстав для відзначення українця було чимало, і про це знала радянська влада, тому й вирішила це питання швидко і звично для себе. Але історик заперечує той факт, що висунення Василя Стуса на вручення Нобелівської премії було 1985 року. Він каже, що факту висунення ніде не зафіксовано, а тому стверджувати, що він був, не можна.

У свою чергу молода українська поетеса і постійний автор «Дня» Любов Якимчук, родом із Первомайська Луганської області, представила власну збірку «Абрикоси Донбасу». Дівчина пише вірші про тих людей, які бачать війну не з екранів телевізорів, про тих, в чиє життя вона увірвалася вихром і не дає можливості заспокоїтися.

У роковини своєї смерті Василь Стус озвався болючим і правдивим словом у серці кожного з нас. Він повернувся. Повернувся не лише до Вінниці, а й до Донецька. Повернувся, щоб об’єднати нашу Україну.