Недоступний Дніпро

Дослідити берегову зону водної артерії столиці учасники проекту «Відкритий Дніпро» спочатку спробували пішки. Потім пересіли на велосипеди. Але зрозуміли, що ні на ногах, ні на колесах усієї картини не побачиш, бо до деяких місць неможливо підступитися. І це був перший сигнал, наскільки доступні береги Дніпра для киян чи навпаки — абсолютно закриті. Отож проаналізувати ситуацію та зрозуміти, що являє собою берегова смуга річки та наскільки доступна для громадян, спробували іншим способом — на моторному човні. Два дні намотували кола Дніпром, зробили тисячі фотографій, зняли десятки годин відео, потім співставляли це з картами, аналізували, узагальнювали і дійшли висновку, що лише 15% берегової смуги вільні, доступні та комфортні для киян. Решта — забарикадовані, захаращені або приховані за табличками «Приватна власність».

ОБОЛОНЬ — У ЛІДЕРАХ ІЗ ДОСТУПНОСТІ

Провести такий круїз Дніпром учасники проекту задумали ще кілька років тому, коли до Києва приїздив Енріке Пеньялоса, відомий урбаніст, колишній мер столиці Колумбії Боготи. Під час свого візиту до нашої столиці він зауважував, що маємо перлину у центрі міста, тобто Дніпро. Але абсолютно недбало її використовуємо, перетворюючи на хайвеї. Набережна має бути окрасою міста, передусім місцем для прогулянок та відпочинку і аж ніяк не автотрасою. У нас же все навпаки.

«Справді, берегом Дніпра немає змоги прогулятися родиною, вся берегова лінія річки відрізана промзонами, дорогами. У своєму дослідженні ми не аналізували острови та пляжі, лише акваторію Дніпра, що тече безпосередньо у місті, — розповідає про результати дослідження головний редактор «Теxty.org.ua» Роман Кульчинський (саме ця організація зініціювала проект «Відкритий Дніпро»). — Ми визначили, що до тих 15% комфортної території належить Оболонська набережна, це ідеальне місце, такою має бути вся берегова лінія. Далі у рейтингу — Русанівська та Березняківська набережні, але у цих зонах є теж проблеми, вони відрізані від міста дорогами. Тому на Оболоні у 10 разів більше гуляє людей, ніж на Русанівці та Березняках — це ми рахували в один суботній літній вечір».

БЕРЕГ «УКРАЛИ» ЧАГАРНИКИ

Ще 55% берегів Дніпра активісти зарахували до проблемної зони, назвали їх псевдонабарежними. У цьому списку — Набережне шосе, від Поштової площі до Наводницького парку, Набережно-Рибальска дорога та Дніпровська набережна (від Березняків до Осокорків).

Керівник проекту «Вкрадений Дніпро» Олександр Оксимець додає, що до ділянок з проблемним доступом зарахували й такі місця, де чагарники ускладнюють або унеможливлюють доступ до води, або ж берег досить захаращений: «Частина набережної взагалі недоступна, бо там зарослі та чагарники,  при тому, що там багато житлових масивів, наприклад, Райдужний, Троєщина. На лівому березі чагарники починаються на півночі та тягнуться від Троєщини майже до метро «Лівобережна», а також на південь від метро «Славутич». На правому березі до цієї категорії потрапив практично увесь берег від промзони на Видубичах вниз по течії Дніпра. Ці місця також втрачені для киян».

150 ПАРКАНІВ НЕСМАКУ

Третя категорія прибережної зони (30%) — це береги із закритим доступом. Найпроблемнішими експерти вважають Рибальський острів, затоки Гавань та Теличку на Видубичах, додають порти та причали, яхт-клуби та ресторани. «Це закинуті промзони, коли заводи вже не працюють, але напівзруйновані будівлі стоять. Це безкінечні паркани, котрими огороджують нові будівництва, що більше для лівого берега характерно, та найбільше парканів на півдні Києва, у районі Осокорки-дачі та Жуків острів. Під час дослідження ми нарахували 150 парканів, — розповідає Роман Кульчинський. — Мене вразив несмак людей, які забудовують Дніпро. Я побачив лише один будинок, зроблений зі смаком на березі Дніпра, зроблено незаконно, але красиво: з газоном, дубами. А все інше — це нагромадження бетону. Є ресторани, де люди мають проводити час і отримувати естетичну насолоду, а навколо них все захаращено, лежать купи каміння, бетону».

І більшість цих парканів та будинків з’явилася з порушенням закону, адже будувати можна на відстані від 100 метрів від води. Однак будують, і значно ближче. Як пояснює Олександр Оксимець, законодавчу норму про обмеження будівництва у прибережній смузі кожен трактує так, як йому вигідно. Наприклад, забудова, яка існувала до прийняття цих норм у Водному та Земельному кодексах (1994 рік), може продовжувати існувати, але нове будівництво має враховувати стометрове обмеження. Проте забудовники сприймають цю фразу як дозвіл розпоряджатися берегами Дніпра на власний розсуд. Принаймні у межах Києва.

ПОТРІБНА РЕНОВАЦІЯ ПРИБЕРЕЖНИХ ТЕРИТОРІЙ

На думку Григорія Мельничука, співкоординатора міської Ради з питань урбаністики, столиці треба відмовлятися від промислового використання Дніпра і йти шляхом європейських міст, коли запроваджуються проекти реновації територій біля річок. «У Сеулі у мільярд доларів обійшовся демонтаж дороги над однією з річок. А в Парижі були цікаві експерименти, як привчити людей до того, що набережна Сени має бути вільною. Спочатку перекривали дорогу на кілька днів, потім на літо, потім перетворили проїжджу частину на пляж, і врешті парижани вирішили, що хочуть мати не дорогу біля води, а вільну територію, — розповідає Мельничук. — А у нас всі розв’язки у місті будували біля річки, на набережних, та ж Поштова площа, міст Патона, Корчувате. Сподіваюся, що з часом змінимо цю тенденцію».

Аби дочекатися змін, треба доносити свої ідеї до представників влади. Саме це і збираються робити учасники проекту: провести дискусію з залученням економістів, екологів та урбаністів, а напрацьовані рекомендації потім розіслати чиновникам. На думку Романа Кульчинського, вже зараз міська влада може робити перші кроки: знайти кошти у бюджеті та позбутися усіх парканів, що обмежують доступ до води, а на їхньому місці облаштувати пішохідні доріжки. І якщо у цей крок хоч трохи віриться, за умови, що громада справді сильно натисне на владу, то нікуди ж не подінуться зведені на березі Дніпра котеджі та дачі, навряд чи знайдуться кошти на демонтаж закинутих заводів. І чи відмовляться забудовники від своїх помислів, розпочавши чи завершуючи будівництво висоток впритул до Дніпра, заманюючи покупців саме близькістю до води, що річка буде лише їхньою? Однозначно про цю проблему варто говорити. Може, почують.