«Стратегічна мета Росії — створити на східній території України палаючий анклав»

Скоро виповниться рік після підписання «Комплексу заходів із виконання Мінських угод», відомого більше як Мінськ-2. Темою розмови Євгена Марчука, який очолює підгрупу з безпеки у тристоронній контактній групі, якраз був стан виконання цієї угоди і те, що може послідувати в разі його невиконання вже цього року, чи готуватиметься новий документ.

Пропонуємо читачам основні моменти з інтерв’ю, яке відбулося
23 січня в програмі ЛЮДИ Hard Talk на каналі «112 Україна».

Про нову якість реагування Росії на Мінськ-2

— У переговорному процесі й у реагуванні протилежної сторони, насамперед Росії, проглядається нова якість реагування на Мінські домовленості. Починаючи з кінця грудня і до сьогоднішнього дня ми спостерігаємо ескалацію напруженості з боку Росії і з боку її найманців. Ескалація полягає і в збільшенні кількості обстрілів наших позицій,  і у включенні в обстріли важкої зброї, яку повинні були відвести. В останньому моєму виступі мені доводилося наголошувати російській стороні, що обстріли почалися з танків з великокаліберних мінометів.

Сказати, що йдуть справжні бої, на разі не можна, але вже були бойові зіткнення. Щобільше, все це відбувається на тлі існування угоди Мінськ-1, підписаної у вересні 2014 року, в якій було багато домовлено й підписано, лютневої угоди Мінськ-2. В обох домовленостях йшлося про відведення зброї, припинення стрільби, включаючи вирішення політичних питань. Але також існує угода від 29 серпня щодо відведення озброєнь вже дрібніших типів, якої було у великих муках досягнуто й підписано. Зокрема, щодо відведення артилерії менше ста міліметрів, танків й мінометів. Інакше кажучи, існує три види узгоджених й підписаних домовленостей, які порушувалися найпримітивнішим, диким чином. Я був змушений на своєму виступі 20 січня на тристоронній контактній групі заявити російській стороні про блюзнірські обстріли. 22 грудня ми домовилися про те, щоб призупинити стрілянину на новорічні та різдвяні свята. І що вийшло: найбільш пікові за кількістю обстріли були в ніч з 31 грудня на 1 січня, а також з 6-го на 7-ме січня.

Хочу наголосити, що на останньому засіданні мені довелося розпочати виступ на своїй робочій підгрупі з питань безпеки з постановки питання; я звернувся до координатора з ОБСЄ пана Абакана і російського колеги: якщо ми домовляємося в деталях, міліметрах, телефонуємо до своїх штабів, і в нас виходять грубі порушення, можливо, тоді давайте розпустимо нашу групу. Я розумію, що рішення про стрілянину не ухвалюють самі бойовики, Москва дає їм ці імпульси. А там далі природно виникає питання: чому це так відбувається. Адже у нас був режим тиші. Коли 29 серпня ми підписали угоду, майже два місяці у нас зберігався режим тиші.

Крім того, що з жовтня практично припинився обмін полоненими. Також змінилася поведінка російського представництва в СЦКК — Спільній центрі контролю та координації.

Чому Москва зацікавлена ​​в порушенні тиші

— Прямих відповідей немає. Але у нас є кілька варіантів, чому так відбувається. Я вважаю, що це своєрідна демонстрація наступного: поки не дійде до вирішення політичних питань у нас, тобто до голосування в парламенті щодо внесення змін до Конституції та інших політичних компонентів, обстріли не припиняться.

Мені навіть один із учасників неофіційно, коли в перерві я йому з обуренням зауважив, що ми ж дорослі люди, скільки це може тривати, сказав мені: «Допоки політичні питання не буде вирішено, так воно й буде».

Про суб’єкти Мінських угод і міжнародний статус цього документа

Ці документи не є міжнародними державними договорами. Тому вони називаються домовленостями, підписаними за дорученням глав держав та уряду. У Мінську ці підписи скріпили особи, яким було доручено це зробити. Причому підписання відбулося після усного затвердження декларації (Меркель, Олландом, Порошенком та Путіним), яка підтримує угоду Мінськ-2. Пізніше цю домовленість було схвалено Радою Безпеки ООН. І таким чином ці лютневі домовленості в Мінську мають статус міжнародного документа. Звичайно, якби він ішов через парламент, ніхто б цього не підписав. Думаю, що для Путіна і для Росії це було б найкращим виходом, бо для них краще не мати жодних угод. Абсолютна свобода: що хочу те й роблю.
Російська сторона фігурує у цих домовленостях, як підписант. А їхні заяви, що вони спостерігачі — це цинізм.

Коли я у своїй підгрупі розповідав своєму візаві: ваші війська ось такою чисельністю перебувають в Україні, той робив демарш, підводився, йшов, переривалися переговори. Наш координатор з ОБСЄ Абакан ходив за ним, домовлявся, щоб вони повернулися на перемовини. Вони хочуть нас вивести на прямі переговори з цими так званими представниками від «ДНР» та «ЛНР», окремих районів Луганської та Донецької областей, щоб потім самоусунутися і сказати, що це внутрішній конфлікт, а ми тут — третя сторона. І це триває досі. Причому на найрізноманітніших рівнях і в найрізноманітніших технологіях переговорного процесу.

Про стратегічну мету Путіна на Донбасі

— Головна стратегічна мета Росії артикульована, і я про неї неодноразово говорив і пояснював, що таке війна на Донбасі, чому Росія воює з Україною спочатку руками так званих найманців, а потім і ввела свої регулярні війська. Стратегічна мета Росії в моєму розумінні є простою: створити на східній території України палаючий анклав, незалежно від того, якою буде його трансформація. Причому з таким розрахунком, щоб через нього стримувати Україну від руху в європейському та євроатлантичному напрямку. Тобто ніякого Євросоюзу, тим паче ніякого НАТО. Це стратегічна мета. Я знаю, що на одному засіданні було використано тим самим Путіним така аргументація, що у вас є свої зони регіональної зацікавленості, а в Росії — свої. Для нас Україна — історично великий ареал наших стратегічних інтересів. Навіть була така спроба заявити, що ми можемо домовитися. Якби в будь-якій формі Україна відмовилася від Криму, то Росія б поступово пішла з Донбасу. Вірити цьому не можна, але версія така є. Будь-які зміни Конституції, що б ми не робили, тим паче під тиском ззовні, якщо росіяни будуть не лише заморожувати, а й значною мірою консервувати — а це може бути не заморожений, а палаючий конфлікт — це буде стратегічна поразка України.
Мені говорили, ті самі американці, що треба проводити вибори, які є демократичною формою життєдіяльності в регіоні. Як може український уряд забезпечувати проведення виборів на Донбасі, який він не контролює ні у військовому, ні в адміністративному сенсі, коли контролюється межа, коли люди, які керують в цьому регіоні, воюють зі зброєю в руках проти цієї держави. І ніхто не може дати відповідь на це питання.

«Тому перш ніж перейти до питання Конституції, потрібно спочатку дуже чітко розібратися з усіма функціональними обов’язками уряду»

Я супроводжую Росію давно, кожен день заходжу на президентський, урядовий сайт й інші. І вчора бачу, що Путін провів засідання Ради Безпеки. Там були всі, зокрема Гризлов. І яке питання обговорювалося: ситуація в Молдові. Заходжу на сайт Козака, який відповідальний за інтеграцію та розвиток Криму, там через день засідання, контроль над виконанням доручення. А чи можете ви пригадати, хто в уряді України займається питаннями Криму?

Тому перш ніж перейти до питання Конституції, глобального перегляду нашого базового устрою, я впевнений в тому, що потрібно спочатку дуже чітко розібратися з усіма функціональними обов’язками і уряду, і президента.

Що зробила Росія до анексії Криму та вторгнення на Донбас — створила «телевізійні війська» й почала обробку цих територій, яка була дуже цілеспрямованою, агресивною.

Минуло два роки. Що у нас зроблено? Які телевізійні програми, газети, радіо зараз на окупованій території. Там України й близько немає. Там Україна є лише в агресивному обвинувальному ключі. Сьогодні на окуповані території на Донбасі, не кажучи про Крим, жодного інформаційного впливу з боку України немає.

Там під управлінням Росії відбувається наведення ладу, ведеться серйозна боротьба з наркотиками.

На цих територіях створюються політичні партії, вони готуються до виборів, хоча проти того, щоб будь-які українські партії брали участь у виборах, якщо вони там відбудуться. Я ставлю питання: а що з нашого боку в політичному, інформаційному, ідеологічному сенсі робиться і щодо окупованих територій Донбасу і щодо Криму. А нічого.

«Я не можу собі уявити, що Україна може забезпечити вибори на тій території, яку вона не контролює»

— У Моєму розумінні ні. Хоча, чесно кажучи, мене насторожили останні заяви міністра закордонних справ Німеччини Штайнмайєра. Ми знаємо, що Німеччина стала головувати в ОБСЄ з 1 січня. І його акцент полягає в тому, що без виборів не можна нормалізувати ситуацію. Це так, але за умови яких виборів і за яких обставин. Не думаю, що вибори відбудуться. Я не можу собі уявити, що Україна може забезпечити вибори на тій території, яку вона не контролює.

Якщо вони самі проведуть вибори, ми їх не визнаємо. Ці ватажки зараз заявляють, що вони все одно проведуть вибори, незалежно від того, що робитиме Україна.

Я не великий оптиміст. Хотілося, щоб нормалізація пройшла швидше, я не бачу підстав проведення виборів на окупованій території без участі українського політичного і медійного сектора. Можливо, ми недостатньо пояснюємо і пану Штайнмайєру, і пані Меркель чи американцям. Не можна ігнорувати невиконання Росією і бандитами всіх попередніх умов, закривати очі, що цього немає, а робити акцент і тиснути на нас, що рішення тільки цієї проблеми є ключовим.

Про наслідки провалу голосування щодо змін до Конституції

— Можу сказати, що Путін і вся його команда і, зрозуміло, їхні посіпаки відразу ж оголосять, що Україна порушила Мінські угоди. І можу припустити, що надалі немає сенсу з Мінськими угодами мати справу. Тому що Україна не виконала ключового в їхньому розумінні фактора політичного врегулювання. Це пастка, яка так склалася.

Тут не треба драматизувати або робити із цього трагедію. Тоді нам потрібно не просто добре готуватися до голосування й робити вигляд, що у нас головне завдання — лише голосування.

Нам не треба плекати ілюзій, що Путін втручається в сирійський конфлікт, і через це для нас буде легше. Для того, щоб законсервовану ситуацію тримати в постійному стані обстрілу й тероризувати практично всю лінію фронту, потрібні невеликі витрати. Це все одно, що сподіватися, що Україна буде набагато краще жити, ніж Росія, тоді самі кримчани схаменуться і прийдуть до нас. Це ілюзія дитячого садку.

Про початок розслідування американською розвідкою впливу Росії на європейські політичні партії

— На щастя, американці схаменулися, щоправда, запізно. Тому що були очевидні знаки, які досить легко читаються, як, наприклад, той факт, що трудова книжка Шредера зараз знаходиться в «Газпроме». Були очевидні знаки, як Росія працює з політичною елітою в Європі. Ми пам’ятаємо, які були стосунки між Путіним та Берлусконі і як тоді поводилася Італія щодо українських проблем. З іншого боку, чому зараз Конгрес доручив, мабуть тому, що ЦРУ надало таку інформацію. Тут навіть не стільки йдеться про рівень корумпованості, а створення умов залежності. Цю технологію дуже добре опанував ще Радянський Союз, а Росія її дуже кваліфіковано удосконалила. Для розуміння того, які сьогодні є в Росії механізми впливу на політичні верхи Європи, не треба бути великим аналітиком або мати доступ до секретних матеріалів. Це видно з дуже багатьох речей. Якщо подивитися на ситуацію в Голландії щодо референдуму про Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Бачите, раптово виникає питання щодо голландських картин. Ми розуміємо, хто це зробив. Це не відбулося саме по собі. Чому напередодні референдуму щодо України в Голландії виникає скандал? Мені особисто не треба пояснювати природу його походження.

Добре, що дійшло до вищих політичних рівнів США та їхніх спецслужб. Думаю, що там можна очікувати сенсацій.

Про звіт із розслідування вбивства екс-агента ФСБ Литвиненка

— Добре, що в Британії відбулися публічні слухання у справі Литвиненка, який помер 2006 року від отруєння Полонієм. Для нас, для України важливо нагадати про бекграунд російської політичної еліти й не забути зокрема і про справу Литвиненка.