Унікальна колекція
У столичному видавництві «живуть» друкарські машинки, якими користувалися Лисяк-Рудницький, літсекретар Чуковського та інші
Круті сходи, зі старовинної цегли стіни, вузькі коридори і стелажі із архівними папками. Тиша і невидима присутність чогось таємничого... Таке перше враження від одного з приміщень видавництва «Дух і Літера». Саме там зберігається кілька десятків «ретро-комп’ютерів», які зібрав Леонід Фінберг, головний редактор видавництва.
Друкарські машинки — непересічний предмет колекціонування. Та все ж такі зібрання існують, і зазвичай вони впорядковані за принципом цікавих конструкцій або часом виготовлення. Але колекція на вулиці Волоській особлива тим, що репрезентує певний пласт вітчизняної культури, а саме тих постатей, що відіграють визначну роль в історії України ХХ століття.
Між тим, складові раритетної вибірки ризикували залишитися під шаром пилу на горищах чи в підвалах: зважаючи на швидку комп’ютеризацію наприкінці 1990-х, більшість користувачів прагнули швидше спекатися залізного мотлоху.
«Спершу я звертався до наших авторів, колег та партнерів з Києво-Могилянської академії (оскільки ми видавництво навчального закладу і з часом я передам колекцію туди) з проханням віддати нам ту чи іншу машинку», — розповідає Леонід Фінберг. Згодом колекцію почали поповнювати друзі видавництва з усієї України. Наприклад, Ярослав Грицак на Львівському книжковому форумі передав друкарську машинку Івана Лисяка-Рудницького, родичі — Анатоля Перепаді (на цій моделі друкувалася і більшість текстів Євгена Сверстюка), Вахтанг Кіпіані — три машинки ОУН із «перебитими» літерами на українські. Також є кілька анонімних власників пристроїв 1970-х років — далеко не всі, хто передруковував самвидав, афішували свої ролі.
ДРУКАРСЬКІ МАШИНКИ УКРАЇНСЬКИХ ДИСИДЕНТІВ
Як сказав Леонід Фінберг, «ці люди були і є моральними авторитетами у країні». Одна з найперших машинок колекції — Гелія Снєгирьова, дисидента, письменника, сценариста, якого знищила радянська репресивна система. Його примусово «лікували» у психіатричній лікарні, як і деяких інших діячів культури того часу. Там він писав нотатки, що згодом увійшли до книжки «Роман-донос» (на самого себе). «Дух і Літера» видало її 13 років тому. У колекцію машинку подарував син Г. Снєгирьова — Пилип. Або ж Зиновій Антонюк — дисидент і блискучий публіцист, власну машинку подарував сам. Друкарський прилад Миколи Руденка — літератора, засновника Української Гельсінської Групи, — передала його вдова Раїса. А одну із машинок підписано іменем Івана Дзюби...
...ПЕРЕКЛАДАЧІВ
«У радянські часи саме перекладачі зберегли українську культуру та писемність. Цензура щодо письменників була несамовитою, шаленою, а з перекладачами було трохи важче, бо вони могли сказати: «Це написали не ми, а, наприклад, Шекспір, Борхес чи Маркес», — розповідає Леонід Фінберг, — «Цікавий феномен, не досліджений літературознавцями — тексти українських письменників під іменами неіснуючих літераторів, з неіснуючих чи існуючих країн. Колись про це розповідав Микола Рябчук». «Друківник» Григорія Кочура є одним зі найбільш раритетних у цьому блоці. Відомий перекладач, який володів трьома десятками мов, — це була ціла епоха в українській культурі. Не менш цінна і машинка Мара Пінчевського, яку для колекції подарувала його донька Дана. Завдяки перекладацькій діяльності М. Пінчевського українці змогли прочитати світові бестселери канадських, британських, американських та австралійських письменників.
Наступна машинка — робочий інструмент великого перекладача з французької та італійської Анатоля Перепаді, котрого було нагороджено французьким Орденом мистецтва й літератури за переклади творів французьких письменників: Пруста, Камю, Паскаля, Монтеня, Екзюпері... Він, як ніхто, стилізував свої переклади під мову тогочасних авторів.
...ПУБЛІЦИСТІВ, ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ, ІСТОРИКІВ
Перші самвидавні номери філософсько-культурологічного журналу «Ї» друкували на машинці, яка тепер теж у колекції «Духа і Літери». Її подарував головний редактор «Ї», Тарас Возняк. Також серед експонатів — друкарські «верстати» письменника Олександра Ірванця та літературознавця Мирона Петровського. Останній, після написання негативної рецензії на збірку віршів парторга Спілки письменників України Богдана Чалого, тривалий час працював у Москві. І був, до речі, літературним секретарем Корнія Чуковського.
До цього блоку можна зарахувати й друкарську машинку видатного історика та публіциста ХХ століття Івана Лисяка-Рудницького — через актуальність його праць в українському націєтворчому контексті. Есеї автора «Україна між сходом і заходом» та «Формування українського народу і нації» вийшли минулого року у «Бібліотеці газети «День» у серії «Бронебійна публіцистика».
...ЄВРЕЙСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ТА ФОЛЬКЛОРИСТІВ
Тут увагу привертає друкарська машинка Мойсея Береговського, дослідника єврейського фольклору в Україні. До Другої світової війни він зібрав п’ять томів «Єврейського музичного фольклору», у яких докладно передав семантику й автентичність єврейських танців та пісень, а також зафіксував пурімшпілі — театральні вистави на біблійні теми, які відбувалися упродовж свята Пурім за участю акторів-аматорів. Еда, дочка Мойсея, відома дослідниця французької культури, подарувала в колекцію машинку батька. М. Береговський використовував латинку, бо важко було записувати тексти зліва направо (як пишуть їдишем чи івритом), а ноти — справа наліво. На відміну від нього, Ісаак Кіпніс, відомий єврейський письменник, мав друкарську машинку з єврейськими літерами. На ній він друкував свої тексти після ГУЛАГу. До того, як потрапити в колекцію, її зберігали в родині письменника.
Колекцію відкрито для поповнення — зараз чекають на друкарський пристрій Юрія Щербака.
«Я зібрав машинки гідних людей. За браком газетної площі, розповів далеко не про всіх. Є ще у нас друкарські машинки Інни Лєсової, Леоніда Червеватенка, Сергія Набоки, Вахтанга Кіпіані... Всі вони, окрім культурного внеску, не схибили як громадяни та моральні авторитети, — підсумовує власник колекції.
