Як училися наші прадідусі та прабабусі
Вийшла книжка відомого києвознавця Михайла Кальницького «Гімназії та гімназисти»
У дні відкриття Булгаковського книжкового клубу відбулися два проекти, представлені у Музеї Булгакова відомим письменником і києвознавцем Михайлом Кальницьким, — кінопоказ «Київські загадки на екрані» та лекція «Булгакови в гімназичній формі» (див. «День» № 187). А нещодавно вийшла друком його книга «Гімназії та гімназисти» — про освіту в Києві кінця ХІХ — початку ХХ сторіччя (це вже третя в краєзнавчій серії «Київські історії», перші дві — «Бізнес і бізнесмени» і «Архітектура й архітектори», видавництво «ВАРТО»).
Видання захоплює з перших сторінок: цікаво дізнатися, які предмети вивчали наші прадідусі та прабабусі, як складали іспити, у якому форменому одязі та з якими ранцями ходили на уроки, за якими партами сиділи, а також подивуватися, що правила поведінки для учнів були дуже строгими. Окрема глава присвячена непростому періоду 1917—1920 рр., коли навчальні заклади успадкувала незалежна Україна, а потім Радянська влада.
У центрі уваги автора — чотирнадцять київських гімназій — десять чоловічих і чотири жіночих, у яких учні здобували класичну освіту з установкою на вступ до університету. Кожен розділ читається як пригода: захоплюючі сюжети людських мандрівок по життю і не менш цікаві історії навчальних закладів і будівель, у яких вони знаходилися. Тема охоплює величезну кількість постатей, адже через кожну гімназію проходили десятки педагогів і сотні учнів, багато з яких прославилися в українській і всесвітній історії. Михайло Булгаков і Анна Ахматова, Серж Лифар і Володимир Горовиць, Олександр Архипенко і Валентин Сєров, Олександра Екстер і Іван Кавалерідзе, Валентин Войно-Ясенецький (Св. Лука Кримський) і Феофіл Яновський, Олександр Вертинський і Надія Мандельштам — про цих і багатьох інших вихованців, а також про видатних засновників і викладачів київських гімназій розповідає письменник.
Лейтмотивом розповіді стали спогади Костянтина Паустовського, випускника Першої київської гімназії. У розділі «Пани гімназисти» (повість «Далекі роки») він запитує: «Чи було випадковістю, що ця гімназія за короткий час виховала стількох людей, причетних до літератури і мистецтва?», а далі розповідає про вчителів, «які вселили нам любов до культури». Побачити всіх цих чудових педагогів можна на унікальній фотографії, вміщеній у книзі Кальницького. І звичайно, Перша Імператорська Олександрівська гімназія — це «...весна, і гуркіт у залах, гімназистки в зелених фартухах на бульварі, каштани і травень, і, головне, вічний маяк попереду — університет, значить, життя вільне, — чи розумієте ви, що означає університет? Заходи на Дніпрі, воля, гроші, сила, слава...» (Михайло Булгаков «Біла гвардія»).
Уперше детально досліджена історія таких навчальних закладів як Ольжинська і Катеринінська жіночі гімназії, приватні заклади Готліба Валькера, В’ячеслава Петра, Аделаїди Жекуліної, деякі з «номерних» чоловічих гімназій. У книзі понад 350 ілюстрацій, майже на кожній сторінці — фотопортрети, історичні світлини фасадів і інтер’єрів гімназичних приміщень, вулиць і пам’ятників старого та сучасного Києва, репродукції архівних документів, пов’язаних із освітньою галуззю, старовинних листівок і сатиричних малюнків.
Хоча у ті часи в гімназіях Києва не вивчали українську мову і не викладали українську історію, але серед викладачів і батьків гімназистів було багато українців, які зберігали свою самобутність, рідну мову і культуру. Окремий розділ присвячений навчальному закладу Володимира Павловича Науменка, відомого діяча українського руху в дореволюційному Києві, який постійно зазнавав тиску з боку царських властей, а його гімназія була «під ковпаком» за небажані настрої. Одним із учнів гімназії Науменка в 1908—1915 рр. був Максим Рильський, який залишив про неї детальні спогади. Доля Науменка склалася трагічно: 1917-го він керував Київським навчальним округом і створював програми для українських навчальних закладів; 1918 року обійняв посаду міністра народної освіти (в останньому кабінеті гетьманської Української Держави), а 1919-го був арештований органами ЧК і розстріляний як контрреволюціонер, не дивлячись на те, що Володимир Вернадський і Агатангел Кримський виступили з письмовою вимогою звільнити видатного діяча освіти. А його гімназія продовжувала існувати, і один з її учнів, киянин Віктор Некрасов, напише в своїх «Записках зеваки»: «1919 року мене перевели до гімназії Науменка, яка незабаром стала 43-ю Єдиною трудовою школою».
Деякі навчальні заклади і сьогодні збереглися як школи, наприклад, колишнє приміщення славетної гімназії Аделаїди Жекуліної зараз займає школа № 138 (вул. Артема, 27), а будівля 7-ої гімназії Валькера — школа № 135, де 2013 року був відкритий перший у Києві музей Костянтина Паустовського (вул. Михайла Коцюбинського, 12-Б). Кажучи словами автора, хочеться сподіватися, що «позитивний досвід, накопичений за часів «класичної» освіти, не буде забутий і у сьогоднішніх київських школах, гімназіях, ліцеях».
Справжня любов до Києва — субстанція магічна — особливо могутньо транслюється за допомогою друкованих знаків. І варто уважно вгледітися в обкладинку: особливим сенсом наповниться напис на медалі для нагородження гімназисток Маріїнського відомства: «За благонравие и успехи в науках».
