Крізь муки – з любов’ю і правдою

У київському видавничому центрі «Академія» нещодавно побачило світ непересічне двомовне видання — художньо-документальна повість під назвою «Любов і муки Магди Хоманн», авторами якого є Сергій Сай-Боднар та Петер Хоманн. Обох цих людей — заслуженого журналіста України та німецького історика єднають кровні узи та спільна благородна мета — увічнення пам’яті своєї прабабусі й двоюрідної бабусі Магди Хоманн, уродженки Німеччини, котру після Першої світової війни доля закинула в Україну. Близько чверті століття тривала ретельна пошукова діяльність правнука Магди Сергія Сай-Боднара та її двоюрідного онука Петера Хоманна. Обидва дослідники по зернинках збирали спогади представників різних поколінь німецьких родичів та українських земляків із села Каришкова на Вінниччині, де проминуло сповнене трагізму життя Магди Хоманн із німецького містечка Вінзен у провінції Штьокте, що в Нижній Саксонії.

В основі повісті — реальна історія любові й мук німкені, котра покохала українського хлопця Олексія Кучинського, військовополоненого часів Першої світової війни, а згодом втекла з ним на Поділля, до його рідного села Каришків. Саме в цьому селі сталися найтрагічніші події у житті Магди, де їй довелося відчути і гіркий присмак власного кохання, і каток репресивної тоталітарної машини, що бездушно витискала з українського села життєдайні соки.

З історії відомо, в якому жалюгідному стані опинилося українське село після запровадження радянським окупаційним режимом так званої аграрної політики. Примусова колективізація дуже швидко підірвала основи господарювання, яке формувалося не одним поколінням аграріїв упродовж кількох попередніх століть. Не оминула сумна доля й мешканців Каришкова, Магди та її сім’ї. Повість складається із чотирнадцяти невеликих за обсягом розділів, у яких вмістилося майже три десятиліття Магдиного життя в глухому подільському селі, за тисячі кілометрів від оселі, де вона з’явилася на світ. Автори твору дуже ретельно, крок за кроком, досліджують, що керувало молодою двадцятирічною німкенею, коли вона, всупереч здоровому глузду, наважилась на вчинок, який докорінно змінив її життя. Чи була це палка любов до українського хлопця, котрий просто зачарував дівчину, і між ними спалахнуло справжнє кохання, яке випадає небагатьом? Скоріше за все, так воно й було. Бо саме любов рухала жінкою-матір’ю, додаючи їй невгасимої енергії пережити і побутову необлаштованість, і нужденність, і холод, і голод, врешті-решт, смерть чоловіка в забутому Богом Каришкові.

Автори книжки напрочуд вдало вибудували композицію повісті. Поряд з ретроспективними описами історичних періодів, які були в Україні у першій половині минулого століття — розкуркулення, колективізація, Голодомор, репресії, воєнне лихоліття, — органічно вмонтували у фабулу твору автентичні листи його головної героїні, написані нею упродовж 20 — 40 років минулого століття. Ці вісточки із суцільного мороку радянської дійсності, зойк понівеченої душі, благання про допомогу Магди Хоманн, що їх вона час від часу надсилала рідним до Німеччини, розчулили лише рідного брата Густава. Єдиний із чималої німецької родини Магди, він, як міг, матеріально підтримував сестру. Мабуть, саме ця допомога не дала загинути Магдиній сім’ї, в якій підростали двоє синів-близнюків Петро й Павло, тривалий час підтримувала жаринку життя у хворому на сухоти чоловікові Олексієві. Саме Густав зберіг чимало Магдиних листів, які згодом, 1968 року, передав у надійні руки — своєму небожеві, історику Петеру Хоманну.

Ці листи у виданні є справжньою художньою та історичною цінністю, за якою проглядається документальне підтвердження антигуманності більшовицького режиму, що вкорінився на всій території України. І якщо колись, заради встановлення історичної справедливості, таки відбудеться другий Нюрнберзький суд, тепер уже над комуністичною партією колишнього Радянського Союзу, то листи Магди Хоманн могли б стати важливим речовим доказом злочину, вчиненого сталіністами проти мирного сільського населення.

Залишається загадкою, як у лиху добу тотального контролю, встановленого в тодішній країні Рад, Магді Хоманн все-таки вдавалося надсилати листи своїм рідним до Німеччини під неусипним оком державних каральних органів. Адже вони, виконуючи настанови правлячої партії, завзято перешкоджали витоку будь-якої інформації про масовий голод в Україні, намагаючись завуалювати істинні масштаби соціальної катастрофи. Показовим з огляду на це є лист, підписаний Магдою Хоманн 3 березня 1933 року:

«Любий брате Густаве та братово! Вашого листа я отримала декілька днів тому і дуже дякую за вашу увагу. На жаль, я бачу, що ми всіма покинуті у своєму лихолітті. Проте я все ще сподіваюся на вашу підтримку, але, на жаль, неможливо добитися до вас, немає на це жодної надії, нині немає можливості ні в’їзду, ні виїзду. На вокзалах лежать тисячі опухлих людей, голих та голодних, поїзди переповнені, куди-небудь виїхати просто неможливо. Ви не можете собі уявити, що стало з багатою Україною — повсюди жахлива дорожнеча та голод. Алекс (так Магда в побуті називала чоловіка Олексу. — Ред.) все ще лежить прикутий до ліжка, мало надії, позаяк зовсім немає ліків, харчування надзвичайно убоге».

Варто зазначити, що наявність у повісті безцінних листів Магди Хоманн дає змогу вибудувати певну хронологію подальших подій у її житті, крім того, вони становлять неабиякий інтерес для вітчизняних істориків, які через конкретні людські долі досліджують передвоєнний період в Україні.

Влітку 1941-го німецькі військові підрозділи окупували тепер уже рідне для Магди Хоманн село Каришків. І саме в цей час для неї настав момент істини — повернутися до Німеччини чи й далі залишатися в Україні. І тут перед читачем постає тип жінки, котра приймає важливі життєві рішення не холодним розумом, а радше інстинктивно. Може, тому Магда Хоманн так і не повернулась на батьківщину, бо могила чоловіка і двоє синів — Петра й Павла, призваних до Червоної армії напередодні війни, котрих вона чекала до власної загибелі, навічно поєднали її з українською землею, рясно политою людською кров’ю та слізьми.

До речі, в книжці «Любов і муки Магди Хоманн» автори розмістили чимало світлин близьких і далеких українських та німецьких родичів Магди Хоманн. От лише її обличчя серед них не знайти, бо за увесь час свого проживання в Україні Магда Хоманн через нестатки так і не спромоглася виготовити в районному фотоательє власний фотопортрет.

На жаль, ще й досі невідомі ні обставини загибелі Магди Хоманн з часу звільнення радянськими військами селища Каришкова, ні місце її останнього спочинку. Після арешту Магди Хоманн працівниками НКВД 1943 року за доносом її слід згубився у коридорах радянської карально-репресивної системи. Втім, сама доля героїні, оспівана в повісті, повертає історичну пам’ять кожному, хто читатиме твір. Підсилює його звучання майстерність графічного дизайну видання, на скромній палітурці якого зображено пожовклі від часу листи з густо помереженим текстом і небесно-блакитні незабудки, квіти, назва яких різними мовами світу перекладається однаково: «не забувай мене».