Паперовий рай
Кілька нотаток про «Книжковий Арсенал», зроблених на бігу
- Цього року «К. А.» додав у масштабах. Хоча, можливо, це просто здається через безперервні медіа-ламентації про кризу й загальний занепад, і тому, як наслідок, кожний більш-менш пристойно організований захід здається монументальним досягненням.
- Так чи інак, книжок багато (що приємно), людей дуже багато (що ще приємніше), є музика, кіно, читання віршів уголос і окрема секція образотворчого мистецтва під назвою «Paper. World. Art» - тобто «Мистецтво паперового світу»; власне, весь «Книжковий Арсенал» - про папір.
- Здогадуючись, яка ситуація в економіці загалом і у видавничому бізнесі зокрема, дивуєшся, за рахунок чого існують усі ці видавництва – і не тільки існують, а ще й видають книжки. Живучість нашого інтелектуального прошарку неймовірна.
- Більше, звісно, дивишся. Якщо почати купувати все, що подобається, лишишся з порожніми кишенями через півсотні метрів.
- Стенд «Дня» вирізняється елегантністю дизайну і навіть певним домашнім затишком. Маємо гарну добірку видань, лотерею і різні цікаві оку дерев’яні штукенції. Розбирає досада, що цього року арсенальське керівництво – незважаючи на всі роки дружби й інформаційного партнерства – звело нашу присутність до стандартного мінімуму.
- В залі «Meridian Czernowitz» з легкої руки поета й письменника Ігоря Померанцева б’є невичерпне джерело добренного сухого червоного вина та спостерігаються поклади маци - ідеальної закуски в даному випадку. Сам Померанцев після того, як нагадую йому про інтерв’ю про Чернівці, що вийшло в «Дні» в моїх «Містах і місцях», каже, що та розмова надихнула його написати есе «Czernowitz. Спогади утопленого», яке зрештою увійшло в одну з його нових книг.
- Довго коливався, довго думав, але таки купив «Майдан. Нерозказану історію» Соні Кошкіної. Попутно з’ясував, що хтось уже надрукував піратський наклад (!) – виглядає так само, але якість гірша й ціна нижча.
Чому купив? Бо, незважаючи ні на що, мені весь час муляє одне питання, котре, впевнений, не дає спокою всім незалежно від того, хто з якого боку барикад був тоді – що це все ж таки було?
- Поезіомат – це чорна зігнута труба, з якої весь час лунають вірші у записі. Перший поезіомат встановлено в Празі, другий – в Києві, наразі вони поширюються світом. Поезія має бути безкоштовною.
- З арт-програми найбільш концептуальним є проект Андрія Хіра «Забобони» в залі «Я Галереї» Павла Гудімова. Хір використав фольклорний матеріал Карпат, зібраний етнографами ще на початку ХХ століття, і створив цикл графічних робіт, кілька психоделічних чорних масок, котрі лякають і заворожують водночас, об’ємний об’єкт, подібний до гуцульської хати; однак головний експонат тут –книга «Забобони» з дерев’яною обкладинкою. Книга вийшла лише у 80 пронумерованих примірниках, кожний з яких є ручною роботою.
- А найбільше з арт-програми "К. А." мені сподобалася інсталяція львів’янки Терези Барабаш "Плинність V", складена з 616 паперових корабликів, які висять у повітрі в темному закуті на прозорих линвах, підсвічені ультрафіолетовими лампами. На це можна дивитися нескінченно.
- Як, утім, і намотувати кола в «Арсеналі» - від книжки до книжки, від стенду до стенду, від презентації до презентації, від фільму до концерту, від знайомого до знайомого. «Книжковий Арсенал» – це паперовий рай. Навіть якщо нічого не купиш, а просто потримаєш у руках хоча би кілька нових, пахнучих свіжою фарбою книжок – ти вже побував у вічності.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
