Нам не до пікетів і флешмобів
22 липня о 10:00 в Києві перед Адміністрацією Президента України пройде громадянська акція протесту проти замовчування масштабів гуманітарної катастрофи в Луганську. Такі заголовки просвистіли над здивованими головами користувачів інтернету. Особливо жваві патріотичні луганчани знайшли ще один привід зібратися, але чомусь не з вимогою допомогти солдатам обмундируванням або вивезти бабусь з міста, а з обвинуваченнями голови держави в тому, що він нібито не тужить за загиблими і не звертає уваги на біди луганчан.
При цьому їм не спало на думку пікетувати потяг з прибулим до столиці Олександром Єфремовим або почекати під Верховною Радою члена КПУ Спиридона Кілінкарова, які відверто висловлювали підтримку бандитам. Не доходить у цих луганчан рука до своїх же земляків, щоб висловити свою палку думку з цього приводу. Водночас винним у мінометних обстрілах Луганська луганські патріоти, мабуть, вважають нашого Президента. Коли їм ставиш на цю тему питання, вони починають заперечувати. Ну, тоді, панове патріоти, ви просто ідіоти, якщо не розумієте прихованого сенсу власної ж затії!
Луганські активісти, які збираються на акцію з дивними вимогами до Порошенка! Звідки таке патологічне бажання так нерозумно заявляти про себе, ходити з транспарантами, організовувати безплідні, а часом і шкідливі руху? Ви ж повинні розуміти, що дурна затія може лише в дитячому садку закінчитися у кутку кімнати. А зараз, коли бандити з мінометів поливають Луганськ і з «градів» прасують наших військових, ваші флеш-моби з плакатами із серії «почуйте Луганськ» - це підніжка тим, хто віддає свої життя і ризикує собою на вашій же Батьківщині. Ви хочете сказати, що Україна не знає про жертви? Та вона ці жертви віддає за свободу вашої рідної землі! І прихищає вас у своїх теплих і безпечних обіймах!
Природно, цю акцію підтримують не всі київські луганчани. Не тому, що не сумують за невинно убієнними, а тому, що траур у нас у серцях щодня без криків і стогонів. Ті, хто залишився в Луганську, щоранку, щодня і щоночі чують постріли й вибухи, бачать зруйновані будівлі, кров і трупи. Ми щодня відраховуємо, пильно вдивляючись в оновлення карти АТО, на скільки кілометрів до нас наблизилися визволителі. Нам не до пікетів і флешмобів. А тим, кому немає чим зайнятися, рекомендую допомогти волонтерам у зборі коштів на каски і бронежилети. Роботи - непочатий край!
