Не за Конституцію йде боротьба
Спроби розвалу коаліції, за задумом олігархів, повинні штовхнути владу на блок із опозицією
Криваві події біля Верховної Ради були, за заявою політиків, які привели людей до парламенту, викликані прийняттям змін до Основного закону.
Тим не менш, є серйозні підстави вважати, що проблема абсолютно не в Конституції, не в змінах до неї. Це тільки гарний привід, але далеко не причина події. Не голосували б за зміни до Конституції, знайшовся б інший привід. Такі спроби були в недавньому минулому неодноразово, але до таких сутичок справа не доходила. Треба думати, що ставки в політичних ігрищах зросли до такого рівня, що вже в засобах у протистоянні не розбиралися: чим більше жертв, тим краще.
Зіткнення біля Верховної Ради мають не тільки внутрішньоукраїнський вимір, але й міжнародний. Удар наносився не тільки по стабільності держави у її можливостях протистояти зовнішній агресії, а й по міжнародних позиціях країни. І це також удар в спину, по тилу і в кінцевому підсумку по фронту.
Якщо відволіктися, хоч і важко, від жертв і постраждалих, то послідовність подій виглядає вельми характерно.
Зустріч президента Порошенка з лідерами Німеччини та Франції тривала трохи більше години. Перед ними були вельми непрості питання пошуку шляхів виходу з кризи на сході України. Навряд чи для цього потрібно так мало часу. Схоже, що донбаська ситуація була не найголовнішим питання, що обговорювалося на зустрічі.
Головним було реформування України, боротьба з корупцією, повільність здійснення заходів. З очевидними відкотами і складнощами. Європу непокоїть та обставина, що імпульс Майдану починає спадати і зріз його стає вельми крутим. У суспільстві зростає число розчарованих громадян, і одночасно набирають силу радикальні настрої. Зрозуміло, що партнерів України це турбує і вони хотіли б почути, яких заходів вжито, і заодно звернути увагу нашого президента на існуючі проблеми.
У конкретних умовах України корупція має системоутворюючу основу, свого роду наріжний камінь - олігархізацію держави. Поки не буде покінчено з політичним впливом олігархів і в більш загальному сенсі великого бізнесу, не вийдуть ніякі реформи.
Судячи з тону німецької преси, саме ця обставина і стала головним предметом розгляду як у Берліні, так і у Брюсселі. Подробиці невідомі, але, схоже, запевнення були дані і фінансова допомога європейських партнерів продовжилася.
Як будуть президент Порошенко і уряд Яценюка боротися з олігархами, залишається тільки здогадуватися. Поки в цій справі ніякого прогресу не видно. Тим не менш, хтось із наших серйозних людей не менш серйозно занепокоївся.
Ми вже давно спостерігаємо значні перестановки серед олігархів в сенсі підтримки влади. Випадок із Коломойським став широко відомим в силу масштабу зіткнення. Але ж були і більш дрібні і не настільки публічні «розбирання». Зокрема, діяльність губернатора Саакашвілі призвела до того, що доходи від Іллічівського порту збільшилися в кілька разів. За законом збереження грошей, якщо бюджет отримав, то хтось недорахувався. Мукачівська історія теж із цієї категорії. Всім відомо, хто постраждав від змін в Одесі чи в Закарпатті.
Маємо серйозне переформатування серед олігархів у ставленні до влади. Хтось відходить на дальні орбіти або навіть за межі системи, хтось намагається перейти на більш близькі. Наслідком є тріщини в коаліції, що розширюються, і спроби Опозиційного блоку бути корисним влади. Звичайно, не за красиві очі і навіть не за Україну, а для розв’язання конкретних економічних, фінансових і політичних справ. Смішно навіть припускати, що нинішні опозиціонери з уламків Партії регіонів раптом перейнялися процвітанням і зміцненням Української держави. Одразу виникають асоціації з сумнозвісною ширкою. Владі слід пам'ятати, чим закінчилися такі ігрища і до чого все це довело в кінцевому підсумку Донбас.
Другий важливий фактор. Починається передвиборча кампанія. Ціна контролю над регіонами, особливо над великими містами і промисловими областями, незмірно зростає. Для всіх противників влади вкрай необхідні дві речі. По-перше, її дискредитація як усередині країни, так і за її межами. По-друге, її ослаблення до такої міри, щоб знизити контроль Києва за виборчим процесом до мінімальних величин. Інакше кажучи, послабити місцевий адміністративний ресурс.
Вибори в Чернігові показали, що однієї гречки і соціальних маршруток безкоштовних або за гривню, як у Дніпропетровську, недостатньо. Люди пакети з продовольством беруть, у маршрутках їздять, а ось як проголосують, дуже велике питання. До того ж усіх місцевих політиканів добре знають, і які хвости за ними тягнуться тим більше. Залишається покладатися на способи підрахунку, а тут без перехоплення влади не обійтися.
Ще один зовнішній фактор. Вже кілька днів на лінії фронту немає артилерійських обстрілів. З одного боку, Москва готується до візиту Путіна на ювілейну сесію Генеральної асамблеї ООН. Після двох ляпасів з візами для голови Державної Думи Наришкіна і голови Ради федерації Матвієнко Путіну вкрай не хочеться потрапити в таке ж становище, як на саміті G20 в австралійському Брісбені. Звідси показна миролюбність. Маріонетки в Луганську і Донецьку отримали відповідні вказівки, от поки обстріли і припинилися.
З іншого боку, події біля Верховної Ради дають можливість Путіну посилатися на внутрішню нестійкість Української держави, що випливає з коментарів російського Міністерства закордонних справ. І це дуже небезпечна для Києва дія. Слід замислитися, чому на словах непохитні борці проти російського режиму раптом опинилися з останнім в одній зв'язці.
Видається, що це відбувається через вельми простий збіг інтересів. Як Путіну, так і деяким олігархам не потрібна сильна Україна, стійка і обороноздатна держава. Навпаки, цій компанії разом із російським президентом потрібна слабка розхристана країна. Те, що вона може стати легкою здобиччю сусіднього міжнародного гангстера, організаторів зіткнень, судячи з усього, анітрохи не хвилює.
Було від спочатку зрозуміло, що цілі Майдану повністю суперечать намірам олігархів. У зв'язку з цим для української влади починається період, коли вона повинна зі стану розвилки чітко визначити свій магістральний шлях.
Критично важливо, незважаючи на крики і погрози, забезпечити прозоре слідство і притягнути всіх винних, без посилань на партійну приналежність, до відповідальності. Слідство має бути кваліфікованим, щоб справа не розвалювалася в залі суду. Процес – відкритим, за європейськими нормами.
В жодному разі не можна допустити нового видання ширки під будь-яким соусом. Кон'юнктурні вигоди з такого блокування ніколи не окупляться майбутніми політичними та іншими витратами. Спроби розвалу коаліції, за задумом олігархів, повинні штовхнути владу на блок із опозицією. Саме це було основною політичною метою зіткнень. Ось чому події набули гострого характеру.
Врешті-решт, з того, що відбулося, разом з іншими подіями треба зробити основоположний висновок. Подальше затягування з проведенням кардинальних реформ буде обертатися подібними ексцесами з усе більш важкими наслідками. З олігархією в Україні треба терміново закінчувати, інакше країна приречена на повторення найскладніших сторінок її історії.
Основна загроза виходить не стільки ззовні, від агресивного сусіда, скільки зсередини, від олігархів і політиків, які їх обслуговують. Влада не тільки повинна це зрозуміти, але й почати діяти. Є апробовані методи відділення великого бізнесу від держави, що прекрасно себе показали. Через це пройшли всі від Сінгапуру та Південної Кореї до Грузії і країн Балтії.
Час вже зайнятися справжнім, а не словесним реформуванням країни. Дзвін вдарив. За ким він дзвонити буде?
