Удав чи дикобраз?
Окремі сили явно вважають, що вони обдурили народ, обдурять Путіна і зрештою пошиють в дурні один одного. Одним словом - щось подібне ми вже проходили
В який час Президент вирішив змінювати Конституцію? В час війни. В час, коли каркас державності підданий особливому тиску. І, якщо до політичних інтриг та спекуляцій під час агресії ворога громадяни вже звикли, то питання зміни Конституції – базового правового документа – викликає у загалу здивування. Або апатію… Що найстрашніше, адже апатія – передвісник бурі.
Нагадаємо, що історично зміни до цього документу, як правило, впроваджувались в аурі сумнівних домовленостей або зухвалих порушень. Апофеозом ознаки тотального безправ’я в Україні став 2010-й рік, коли без року як новообраний Президент Віктор Янукович махом перетворив державу в президентсько-парламентську республіку. Хоча враховуючи той факт, що країна вже тоді прийшла до тупіку, де не було місця голосу громадянина хіба, що через Майдан та силовий спротив, назвати це «республікою» від слова «народ» було не можна. Республікою нам треба було ще народитись, скинувши кланово-олігархічний наріст. Нажаль, болючий досвід оперування над тілом основного закону нікого нічому не навчив.
Якщо зараз хто-небудь спитає пересічного громадянина в чому сутність пропонованих змін до Конституції, то мало хто з опитаних дасть більш-менш сталу відповідь. І це також симптом. Мало кому ясно, що розуміється під терміном децентралізація і чому якісь бандити вимагають змін до українського законодавства в базових засадах. Ніхто тим більше не стане розбиратись чому при цій децентралізації Президент залишає за собою право беззастережно знімати представників місцевої влади, яка начебто має формуватись на місцях. Тобто фактично залишає контроль за цією ланкою. Чому зберігається дублювання влади на місцях, адже разом з мером і іншими виборчими посадами, вводиться посада так званого префекта – представника Президента, посаду якого порівнюють з головою ОДА. Який статус очікує окуповані території і чи не вийде так, що ми будемо мати обраних вже за українськими законами бандитів на Донбасі. Все це потребує роз’яснень, а не кулуарних битв. І сутність адміністративно-територіальної реформи (її вже невдало намагався здійснити за часів Ющенка Роман Безсмертний), і роль префекта, який начебто має бути наділений лише контролюючими функціями, і механізм призупинення повноважень місцевих рад Президентом. Зрештою, що розуміється під «специфічним» статусом окремих (тобто окупованих) регіонів Донбасу і чому ці території й досі не названі офіційно окупованими? А ще чому Росія і світ так підганяє нас до змін в Конституцію? Згадаємо, що в свій час світ і Росія вже притисли нас в питанні роззброєння і начебто гарантували нашу безпеку й територіальну цілісність. Ми роззброїлись так, що залишились не лише без ядерної зброї (від якою об’єктивно ми мали б відмовитись, але це тема окремої розмови), але через 20 років майже й без армії. А потім і без територій, і кращих синів.
Натомість більшість розуміє порочну аксіому – у нас біда не з законами, а з їх виконанням. А ще точніше з середовищем в якому ці закони формуються і виконуються. На практиці перекроювання основного закону відбувається з посилів інтересів політико-олігархічних верхівок. І за кожною подібною реформою варто вбачати саме боротьбу цих верхівок. Яке відношення до подібних реформ має український народ? Як впливає на них українська активна громадськість? Ніяк.
Наполеон в свій час відносно Конституції висловився чітко - «пишіть коротко і неясно», чим здивував досвідченого в інтригах і демагогії Бараса. Останній був представником саме таких «еліт», які користуючись «плодами» революції перетворили Францію на корупційне корито. Наполеон щодо Франції мав інші плани. Але він в свою чергу мав і інші плани щодо Європи і світу. Можливо тут питання в масштабі світогляду керманичів. У нас поки що за кермом знаходяться в основному ті хто владу сприймає як ринкову площу, де можна купити і продати, а потім знову купити і знову продати, але вже дорожче, як казав Паніковський. Не забуваємо, що однією з найкращих Конституцій, яка гарантувала права громадян і безпеку держави, була Сталінська за авторства Бухаріна. Доля радянських громадян, Бухаріна і зрештою Радянського Союзу відома. Відійшли в минуле амбіційні Наполеони і жорстокі Сталіни, романтичні Бухаріни і хитрі Талейрани. Але залишились виключно жадібні Бараси. Вони і будуть намагатись заговорити «законами» і змінами до них істотні проблеми заради виключно власних інтересів.
Чому Європа намагається прискорити конституційний процес в Україні? Венеціанська комісія проявила особливу нетерплячість в цьому питанні відверто закликавши Верховну Раду якнайшвидше прийняти зміни до Конституції. За думкою низки експертів, по-перше, сама Європа відчуває особливу залежність від Росії, в тому числі і через корупційні канали. По-друге, можливо хтось наївно гадає, що можна обдурити Кремль підмінивши його вимоги щодо федералізації України децентралізацією за французьким чи польським зразком. Треба розуміти, що азіатське мислення Путіна не базується на будь-яких паперових умовностях і він це неодноразово доводив на практиці. Сама ж Україна стала для удава Путіна таким собі дикобразом, якого цей удав намагається проковтнути. Чим це має скінчитись для дикобраза? Смертю. Але чим це скінчиться для удава? Смертю. І Європа буде всіляко згодовувати нас удаву, поки той зрештою не вдавиться. В цьому плані всі ці ігри з Конституцією і «специфічними» статусами можна розглядати, як розтягування в часі перетравлення наших голок шлунком імперії.
Але повернемось до внутрішніх умов за яких мають бути впроваджена конституційна реформа.
Парламент давно продемонстрував власну несамостійність і перетворився на арену торгів. Ми маємо глибинну кризу парламентаризму не лише як професійного органу, але й перш-за-все як повноцінного механізму, який має контролювати виконавчу владу. Наприклад, факт того, що міністр МВС має речника в Раді в якості депутата, оголює абсолютну не відповідність роботи парламенту конституції. Таких прикладів безліч і, нажаль, саме цьому парламенту доведеться прийняти низку кардинальних законів і змін до них, в тому числі і до Конституції. Зрозуміло, що про ґрунтовні, компетентні обговорення цих принципових актів мова не буде йти. Фотографії переписок депутатів, які періодично оприлюднюються в Інтернеті, доводять, що будь-яке обговорення впирається в торг.
Так вийшло, що останні 23 роки парламентаризм в Україні деградував. Виявляється, навіть після кількох революцій, спочатку сотень, а потім тисяч жертв, втрати територій і війни, в нашій країні так і не було народжено якісно оновленого інституту законотворчого органу. В цьому плані нежить у вигляді «кнопкодавства» в стінах Ради не так лякає, як той факт, що депутати які порушують закон, норми поведінки і зрештою Конституцію, ще донедавна були взірцем, надією. Вони були народжені (і розкручені журналістами) на хвилях Революції гідності серед боїв, випробувань та виняткової жертовності громадян. І це не просто пафосні рядки. Це історія, яку ми всі переживали рік тому і переживаємо по цей день. Відірваність влади від суспільства під час війни, подвійні ігри можуть скінчитись трагічно. Окремі сили явно вважають, що вони обдурили народ, обдурять Путіна і зрештою пошиють в дурні один одного. Одним словом - щось подібне ми вже проходили.
