Як готується ґрунт
«Ритуалізована жертва» Калашніков, так само як і його однодумець Бузина, можуть стати тлом для чергового «виправдання» посилення російської агресії
Вбивства і самогубства останніх місяців (і навіть років), які з метрономною періодичністю потрапляють на шпальти новин, своєю закономірністю ще більше посилюють знаки питання. Простіше всього озвучити кілька версій вбивства і забути про нього, мовляв, ці жертви наробили своїх гріхів і туди їм дорога. Тим більше, коли мова йде про таких одіозних персон як Калашніков, який підкреслено позиціонував себе як антипод всьому українському і всьому вільному. Це на його совісті організація Антимайдану з тітушками (насправді, історія з тітушками зав’язана на багатьох персоналіях і Калашніков тут виступає лише «поплавком»), а це сотні вбивств в центрі столиці в лютому 2014-го. Це він кидався на журналістів. Це він показово розгулював Києвом в час опали на його соратників. Одразу після арешту Єфремова і самогубства Чечетова в мережі з’явились фото Калашнікова в столиці в чорних окулярах. Така собі випадковість або натяк на того хто з наступних?
Тепер є привід поговорити і побазікати про те, що «регіонали» позбавляються свідків своїх злочинів або українські патріоти мстяться за Небесну сотню. Ким був Калашніков окрім агресивного клоуна, який мав постійні проблеми із журналістами і законом, і смерть якого далеко не у всіх викликала глибокий сум? Калашніков був розвідником. Уточню кілька фактів із його біографії: «В 1987 році закінчив Перші офіцерські курси "Выстрел" за спеціальністю «Офіцер військової розвідки». В 1978-1997 роках Калашніков проходив службу на командних і штабних посадах у Збройних силах СРСР і Збройних силах України. Закінчив службу у званні полковника». Хіба міг військовий розвідник не співпрацювати з КДБ і відповідно стати «колишнім» для російських спецслужб? Так що фарватери кар’єри Олега Калашнікова, в якій провокація займала не останню роль, були скоріше всього визначені заздалегідь.
В цій історії не може не цікавити ще одне питання – дійсно, чому такі як Калашніков і Єфремов залишились в Києві та ще й в час, коли їхні колишні соратники один за одним то стріляються, то кидаються у вікна? Чому Росія, яка прихистила купу не менш затхлих проросійських політиків, декого все ж таки залишила «в красно-чорных лапах бандеровцев»? Є інформація, що такі як Калашніков давно під слідством і не можуть просто так втекти. А це значить, що вони під постійним наглядом і ті ж самі фото, що з’явились одразу після смерті Чечетова, можливо зроблені саме тими хто мав за ним пильнувати. В цьому випадку наявність браслета є навіть певною гарантією недоторканості (вина у випадку загибелі може лягти на правоохоронні органи). Не повірю, що такі персонажі як Колесніченко чи Чечетов були поза увагою зовнішнього спостереження наших правоохоронних органів. Інша справа наскільки ці наші правоохоронні органи дійсно «наші». І, відповідно, можна припустити, що можливо хтось, якщо не вбиває, то дозволяє комусь вбити або піти самостійно з життя. Безумовно, варто поставити питання і Генпрокуратурі, і МВС, і СБУ з приводу забезпечення безпеки тих хто має не розгулювати вулицями Києва під цеглинами, які можуть випадково впасти на голову, а свідчити і сидіти в спеціально передбачених для цього безпечних місцях. Взагалі, враховуючи системність смертей представників колишньої влади, видно, що своєчасний і доведений до суду арешт не тільки може пролити світло на справи минулого, але й врятувати декому життя.
Такі як Калашніков, які свої статки заробили завдяки Кремлю і самі по собі не є великою фігурою, мали відпрацювати дещо по місту, в Україні. Росія просто залишила їх на теренах України – об’єкта власної агресії – до слушного моменту. Яка має бути доля «відпрацьованих» провокаторів і виконавців?
Можливо той хто не наважився зробити крок у вікно, мав піти ось так, «як в кіно» з 90-х, через постріл із пістолета з глушителем. Калашніков чекав на особливу роль в підготовці провокацій, а насправді мав стати черговою (!), а значить можливо не останньою ритуалізованою жертвою і істерика в коментарях росіян, на яку ми звичайно не зважаємо, тому підтвердження. Це ще один пункт в ланцюжку російської пропаганди. Повторюсь – ми не зважаємо на це, як не зважали на заклики рік тому в лютому «регіоналів» до об’єднання і спротиву «хунті», до озброєння і боротьби. То все тоді здавалось звичайною істерикою, але вже потім ми дізнались до чого та істерика була.
У Кремля не буває випадковостей, а є лише імпровізації. Саме тому я б звернув увагу на фейсбуківський експромт Колесніченка. Вадим Колесніченко в Facebook розіслав своїм підписникам гнівне повідомлення, в якому він слово «Україна», можливо випадково, пише з маленької літери, а українських патріотів відверто називає «подлые укротвари – бандеровские нелюди». Резюмував свій чи то некролог, чи то плювок Колесніченко наступною фразою: «Объединяйтесь, чтобы отомстить и строить светлую жизнь без негодяев – американских прихвостней!!». Цей спіч зібрав відповідні коментарі фанатів «русского мира», на кшталт, таких: «Как же жутко жить в Украине!», «надо было уничтожать их тренировочные лагеря в самом зародыше!», «Деяния майданутой нечести еще не дошло до кульминации. Может пора им сотворить Занавес?!!», «Поверьте, они все такие. Эти нелюди понимают только силу», «Страшно за Елену Бондаренко, Татьяну Бахтееву. Они ведь и женщин не пожалеют!». Саме такі реакції, відгуки і коментарі дуже важливі для розуміння логіки істерії війни. Війни, яка потребує своїх сакральних жертв, щоб підготувати ґрунт до наступної атаки.
Оперативно відреагував на загибель Олега Калашнікова позафракційний депутат Борислав Береза, який в Facebook повідомив, що «інформовані джерела в спецслужбах України» повідомили йому, що Калашніков готовий був співробітничати із «компетентними органами в плані свідчень». Як пояснює Борислав Береза, причиною такої поведінки екс-регіонала була відсутність фінансування з боку тих хто його наймав раніше, і він просто шантажував їх можливими свідчення про організацію Антимайдана. Навряд чи прийде в голову чорту шантажувати Диявола, але та кількість «брудної» інформації, яку абсорбував в себе Калашніков, наштовхує на думку, що рано чи пізно мав настати час «зливу». Або інформації, або Калашнікова.
Коли ми чуємо про чергове вбивство, ми маємо пам’ятати, що йде не просто людина, а свідок епохи, знавець подій і персоналій. Йдуть «маври», які зробили свою справу, частенько «шістки», відпрацьовані елементи, забруднені фільтри, які треба міняти. Але в залежності від їхньої величини, їх можна використати ще раз востаннє – як «мученика» чи жертву.
P.S. Коли вже була готова стаття, надійшло повідомлення про загибель в Києві проросійського журналіста Олеся Бузини. Він, як і Калашніков, був досить одіозною персоною. Показово, що Бузину фактично вбили «під пряму лінію Путіна», який в цей час якраз спілкувався з своїми підданими росіянами. Російський президент навіть прокоментував: «Це не перше політичне вбивство в Україні. В Україні є ціла низка таких убивств. Де вбивці, замовники?». Що ж... «не остання ритуалізована жертва» Калашніков, так саме як і його однодумець Бузина стануть непоганим тлом для розгортання чергової хвилі істерії, яка буде використана в найближчий час можливо зовсім в інших містах України.
