«Мені зиму – метр на метр. Даю пару днів»
Щороку, практично в одну й ту ж осінню пору, друзі, повертаючись із Китаю, в який так закохані, що всі відпустки присвячують його пізнанню, влаштовують вечірку з оригінальним пригощанням — десертом із пелюсток хризантеми. Звичайно, до основного дійства гості встигають розглянути привезені світлини оригінальних сортів, часописи, присвячені одній цій квітці, помилуватися хризантемними саморобними скульптурками і, природно, уважно постежити, як народжується пригощання прямо на очах. Для гостроти відчуттів.
Все доволі просто: вимиті й обсушені пелюстки, занурюються до суміші яєць і борошна, потім швидко опускаються до гарячого масла, надлишки жиру промокаются — все як завжди. Залишається присипати цукровою пудрою — і подавати. Гарний виходить десерт, але його не куштую — дуже люблю живу хризантему, а улюблені в клярі — не для мене.
Упевнена, хризантема продумано приховує невгамовність своїх пристрастей, глибинний темперамент. Схоже, останні квіти, навіть найбільш оспівані, зірко стежать і по-своєму переконують головну осінню квіткову фаворитку — не висовуйся, доки ми ще в соку. Прийдуть твої тумани, легкі приморозки — ось тоді й роби, що захочеш, пустуй, нам уже буде не до тебе.
Хризантема не звикли бути веденими, потерплять трохи з ввічливості, та в день, коли самі захочуть, змахнуть своїми кучерявими головами з вічним мокрим ефектом і миттєво, без усіляких зусиль і хитрувань, затьмарять інше яскраве квіткове різноманіття.
Бувалі мандрівники розповідають про абсолютно незабутні свята на честь квітки, що влаштовуються японцями і китайцями. До речі, в Японії зображення хризантеми є символом імператорської влади, а сама квітка — священною. Річ, проте, зовсім не в незабутніх карнавалах, а в тому, як прикрашають у ці дні своє житло, вбрання, зачіски, як стають одним цілим квітка і людина.
Признаюся — люблю прості й навіть найпростіші хризантема, причому, завжди — і тоді, коли вони відчужено колишуть своїми підвитими пелюстками, і тоді, коли раптово лисіють від пориву грубого вітру, і з маленькими квіточками, що створює ситцевий ефект і, звичайно, дивуюся з вишуканості особливих сортів... Завжди хочеться зарядитися від їхньої краси гострою передзимовою енергією, а ще краще, що квітам не дуже подобається — заритися носом у їхню чудову пишність і насолоджуватися, розтягуючи задоволення, прагнучи утримати в пам’яті якомога довше хвилюючий терпкий аромат. І хоча говорять, що хризантема — квітка печалі — ну й що? Печаль дуже сильно потребує почестей, а в житті часом не виходить відокремити радість від смутку, до того ж вона вміє бути доречною і на весіллі і на поминанках.
Років зо п’ять тому, дібравши хризантеми найулюбленіших відтінків — від теракотових до бузкових, поїхала на дачу. Саме вчасно, щоб ще помилуватися, насолодитися їхнім дружним співзвуччям. До холодів відщипну непотрібне, та вкрию затишненько, щоб морози не знущалися: житиме як за кам’яною стіною — скільки разів обіцяла їм. І не встигала. Інколи лише й заставала жмені змучених пелюсток та примерзлу стеблинку. Скільки вже раз прохала пробачення в своєї хризантеми в минулі роки.
Адже їхні далекі предки знали були особливі почесті. Коли хризантема щойно з’явилася в Європі, доставляли їх особливо дбайливо. Кожну аристократичну квітку обгортали у великий аркуш цигаркового паперу, майстерно підводячи пелюстки, а стебло вкутували шматком змоченої у воді вати і прикривали пергаментним папером для збереження вологи. Давно вже дала собі слово — не можеш забезпечити силу свого захисту квітам у повному обсязі, не муч. Тепер у моїх хризантем зовсім не нервове життя — всі доглянуті, так, розумію, часом мучить їх самотність. Адже красою потрібно милуватися, а на дачу приїжджаємо нерегулярно. Завжди знаходяться важливіші причини.
Дізнавшись, що подрузі дуже хочеться спокійно помалювати, вловити хризантемну витіюватість і створити потім маленьку свою серію з одкровень, радощів і смутку, які дарують чудові осінні створіння, які навіть не усвідомлюють своєї краси, відразу запропонувала — поїхали.
Лише освоїлися, попустували доволі, як буває з міськими, такими, що вирвалися на дачу, особливо коли вона в 150 кілометрах від дому. Ось і виправдання, яке завжди під рукою, самі, мовляв, квіти, розумієте. Добре, що моя хризантема терпляча, та й зараз за садом організували додатковий не лише власний нагляд. Лише моя гостя, до речі, автор цікавих паркових скульптур і пейзажів, пурхаючи від одного куща до іншого, насичувалася, радісно передчуваючи тиху спокійну роботу над задуманим. Раптом засигналив її мобільний телефон. Подивилася вона на номер, і кивнула мені — пан дзвонить. Капризний 35-річний пан (так вона його називала) — постійний замовник. У своєму ще молодому віці, дядечко вже впевнений і, здається, переконав усіх від нього залежних, що він уже за все в цьому житті сплатив, а тому будь-яке його бажання навіть не обговорюється.
Так, почула і я його голос по гучному зв’язку — мені, дорогенька (це він художниці), зиму метр на метр. Даю пару днів. І подруга почула звук відбою. Замовник облаштовував свій новий кабінет і нікому не довіряючи, придумував для нього всяку всячину. На око визначив місце на стіні, прикинув — виходить метр на метр. Те, що треба!
Настрій покотився донизу зі швидкістю водоспаду. Очікуваний, підготований відпочинок був недбало зібганий, ніхто навіть не уточнив, хоча би жартома — ласкаво — чи може вона зараз настроєво написати гідно цей квадрат зими. Пан добре платить! От і все...
Задумані і нездійснені хризантемні портрети начебто запечатали в кляр. Лишень як десерт, навіть без тонкого шару інтелігентного лаку.
Їй же так хотілося золотавого і хмільного пейзажу.
Розмріялася, засмучувалася, складаючи пензлі, фарби.
Як рано для неї прийшла зима, подумала, хоч і лишень метр на метр.
Стало холодно.
