Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Про податки і патріотизм

15 травня, 15:25

На тлі традиційно нескінченних весняних свят у нашій країні непомітно завершилася щорічна податкова епопея. Для сотень тисяч співгромадян це традиційно складний і насичений безглуздими процедурами період. Мені, як людині з обмеженими фізичними можливостями, змушеному працювати на декількох роботах, потрібна серйозна мотивація, щоб витратити реально багато часу і сил для того, щоб заплатити податки. Саме з мотивацією і хочеться розібратися.

Тільки той, хто чесно і сповна платить податки, може почувати себе повноправним і відповідальним громадянином своєї країни. Платити податки - це особлива громадянська чеснота, це предмет гордості патріота.

Приблизно так можна описати ідеальну «податкову парадигму» вільної людини, що живе у вільній країні. Наблизитися до цього ідеалу важко, і зовсім неможливо нав'язати його штучно. Вибір тут простий: або ти вільний член громади, що у справедливій мірі бере участь у відтворенні суспільно значимого ресурсу, або ти безправний найманець або хитрий раб, якому для елементарного виживання доводиться приховувати зароблену копійчину від хижого ворожого митаря. У другому випадку суспільно значимого ресурсу попросту немає - він розділений на кланову власність і суспільству користі не приносить. Якщо у такому суспільстві і зберігаються демократичні процедури, то вони носять не більш ніж декоративний характер та спрямовані тільки і винятково на забезпечення легітимізації олігархічних капіталів за кордоном, де і сконцентровані основні життєві інтереси місцевих політичних еліт. Соціально-економічні і політичні ризики, та і просте виживання звичайних людей у такому випадку сильно залежать від того, наскільки громадянські зрілим є населення.

За відсутності сировинного потенціалу проблема поповнення бюджету, тобто відтворення суспільно значимого ресурсу, може бути в самому примітивному випадку, вирішена двома шляхами. Або шляхом розвитку економічної бази: пожвавлення підприємництва, інноваційної активності, розвитку виробництв, ефективного управління трудовими ресурсами і т.п., що передбачається світовим економічним досвідом; або шляхом введення все нових драконівських податків і зборів з населення, що стрімко зубожіє (є ще псевдо-економічні варіанти: включення мобілізаційної моделі, як наприклад, розв'язання війни, внутрішнього конфлікту, шантажу військовою загрозою, або, наприклад, торгівля національним суверенітетом, …але ми, для простоти, розглядати їх поки не станемо). Для можливості реалізації другого шляху досить не розганяти інфляцію і встановити хоча б найпростіші, але стабільні права власності на те, що теоретично можна обкладати податком. Тобто ввести ілюзію стабільності. Якщо таке завдання, хоча б на імітаційному рівні вирішене - можна починати вимагати в громадян платити податки. При цьому, однак, податки збираються погано, бюджет катастрофічно не виконується, соціальні програми неефективні, населення стрімко бідніє, хоча статки олігархів стабільно зростають. Експерти обґрунтовано підозрюють уряд в неадекватній фіскальній політиці.

Говорячи людською мовою, з'ясовується, що населення платити податки не хоче. І вишукує нетривіальні способи цього уникнути. А чому? Тому що ми «хитрі раби» чи «розумні громадяни»? Загалом кажучи, і те й інше. Причин тут декілька.

По-перше, перешкодою до сплати податків є досить складна схема декларування доходів. Процедура надмірно, безглуздо ускладнена, насичена непотрібними деталями, поясненнями і посиланнями на взаємовиключні документи, що викликає ще більшу плутанину. Створюється абсолютно обґрунтоване припущення, що така система навмисно сконструйована, як живильне середовище для корупції в податкових органах. Хтось сумнівається в наявності корупції в податкових інспекціях? Ласкаво просимо на стоянку біля будь-якої податкової: прошу порівняти середні ціни на представлені моделі автомобілів співробітників цієї славної державної служби і їх же середні зарплати. Це я до чого? Доти, допоки сплата податків буде майже нерозв'язною технічною проблемою, платити податки люди будуть неохоче.

По-друге, податкова система представляється несправедливою. Той мінімум, з якого розраховуються розміри податків, є абсолютно вигаданою величиною, а «споживчі кошики», вигадані урядовими експертами, ніяк не відображають навіть самих очевидних потреб живої людини. Тому шкала оподатковування для більшості людей виглядає несправедливою, а кількість податків, що стягуються зі звичайного працюючого громадянина - надмірною. На думку більшості експертів, як по кількості, так і по загальному обсягу податків, ми твердою ходою виходимо на передові позиції у світі. Однак на податковій шкалі це ніяк не відбивається, реальний рівень життя теж не враховується. Офіційні показники інфляції не викликають ніякої довіри просто тому, що ріст цін на ті продукти, які ми купуємо в магазинах і на ринках, становить десятки й сотні відсотків на рік, і нам, грубо кажучи, наплювати, який у безграмотного чиновника з липовим дипломом алгоритм розрахунку інфляції. Що це означає? Поки рівень податкового навантаження перебуває в очевидному протиріччі з добробутом, сплата податків виглядатиме безглуздою розкішшю.

По-третє, на загальну думку, податкові суперечки практично неможливо залагодити в судовому порядку. У всякому разі, в останні роки виграти у податкових служб вдавалося тільки структурам, наближеним до влади, що склало від 2 до 8% всіх судових справ. Інше виграли податкові служби. Основних причин судового безправ'я громадян і дрібних підприємців, мабуть, дві. Це вже згадана штучна ускладненість податкового законодавства, коли величезна кількість законів і підзаконних актів просто суперечать один одному, створюючи корупційне середовище. А, по-друге, в країні практично зруйнована судова система, як внаслідок драматичного зниження професійної компетентності суддів, так і в результаті втрати незалежності судів. Це означає, що ніяку, наскільки можливо беззаконну вимогу податкового чиновника оскаржити ніхто не зможе. Доти, поки не буде забезпечена прозора система нарахування податків і врегулювання податкових суперечок, оплачувати кон'юнктурні претензії хамуватих і жадібних чиновників ніхто не захоче. І виходить, ніхто не поквапиться показати доходи й заплатити з них податки.

Десь тут закінчується аргументація «хитрого раба» і починається мотивація «розумного громадянина».

Відповідальний громадянин хоче знати, на що витрачаються його податки, і брати участь у плануванні і контролі цих витрат як на місцевому, так і національному рівні. Чому співробітник прокуратури коштує бюджету дорожче, ніж вчений, а оздоровлення депутатів важливіше й дорожче, ніж лікування дітей з багатодітних родин? Така є думка суспільства? Аж ніяк, це думка кількох десятків клоунів, що очманіли від несподіваної безкарності. Вони всерйоз вірять, що ми справно будемо платити за дороги, які фіктивно ремонтують їхні фірми, або за будівництво чергової державної резиденції, що потім незаконно переоформлять у приватну власність одного з них? І пропагандистські кампанії тут не спрацюють: ніхто не повірить, що напхана новітньою медичною апаратурою (до речі, купленої на приватні пожертвування) лікарня буде ефективно працювати, особливо якщо її очолив учорашній санітар - близький родич місцевого керівника.

Відповідальний громадянин не стане платити податки, якщо його гроші очевидно розкрадаються. І це - найбільш лояльна форма суспільного протесту. Менш відповідальні громадяни в особливо кричущих випадках просто розвішують хапуг, що зарвалися, на ліхтарях. Це щодо питання про громадянську зрілість суспільства. Розумна й відповідальна влада повинна бути, як мінімум, не менш адекватна, ніж розумні й відповідальні громадяни. Ну хоча б з почуття самозбереження. А значить реально працювати на відтворення системного суспільного ресурсу, а не на збагачення обмеженого кола осіб з наступним вивозом капіталу. Тому проблеми уряду з недоодержанням податків є скоріше показником його власної обмеженої економічної й політичної компетентності і, по-друге, індикатором певної громадянської зрілості суспільства, а зовсім не міфічного «правового нігілізму» або несвідомості населення. Так суспільство проявляє більшу громадянську зрілість, ніж влада, про що надсилає цілком однозначні сигнали.

Відповідальний громадянин вимагає обґрунтованості і прозорості прийняття рішень, вимагає повної підконтрольності влади у відповідь на свій внесок у відтворення суспільного ресурсу. Що, за великим рахунком, потрібно для забезпечення цього? Світовий досвід показує, що не так вже і багато: реальна незалежність судів для забезпечення рівності всіх перед законом, свобода слова і преси для вільного доступу до інформації і захисту від маніпуляцій, чесні вибори як інструмент контролю влади, недоторканність власності як інструмент ефективного управління ресурсами (саме так: ніякого рейдерства, ніяких незаконних захоплень, але й ніяких бюджетних дотацій неефективним власникам - не впорався - змінюй власника). Шлях до цього лежить через приведення інститутів влади у відповідність стану і потребам суспільства. Чи готова влада до трансформацій і підтримки зворотних зв’язків, або обере шлях ізоляціонізму, репресій і, зрештою, конфліктного розв’язання протиріч?

…Один мій американський колега, мотивуючи своє небажання публікувати не до кінця перевірені результати досліджень, сказав мені: «я пишаюся тим, що три покоління моєї родини жили на цій землі і чесно платили податки, ми самі побудували свою країну і відповідаємо за її майбутнє». Я щиро вірю, що ми зможемо так само сказати про свою країну. І я постараюся, щоб мої діти ніколи не чули розхожої радянської фрази «мені получку дали», але вчилися заробляти, пишалися тим, що платять податки і можуть відповідати за своє майбутнє як вільні громадяни.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати