Дякую французьким журналістам за відвертість
Сьогодні деякі французькі журналісти у своїх твіттерах обурилися тим, що Порошенко порівняв теракти в Парижі з ситуацією в Україні. Спасибі, французькі журналісти, за вашу відвертість, здається, ви нарешті чесно розписалися у своєму, ну, мабуть, нацизмі. Поняття старого доброго шовінізму тут, напевно, не прокотить. Зізнайтеся чесно, обурені французькі журналісти, якби Обама порівняв теракт у Парижі з 11 вересня, питань би не виникло, чи не так? Ну, скажіть чесно, вас би це аніскільки не зачепило і ніхто б не обурювався. Бо у вашому, намальованому ситим міщанством світі є гідні люди, а є... так собі. Ні-ні, не подумайте, французи нам нічого не винні. Будемо вважати, що Захід відкупився від Будапештського меморандуму кредитами МВФ (щоправда, боєголовки б все-таки повернути..). І ніхто нікому нічого не винен. Ми все самі. Мене тільки напружують спроби нацистського суспільства прикинутися ліберал-демократами, і ця загальна поголовна брехня. Французькі теракти застали нас у відпустці в Берліні. За два дні, коли вже летіли додому, в Київ, я взяла в руки Financial Times, присвячений терактам у Парижі. Серед статей були перші обережні позитивні матеріали про Путіна. Так, тепер же він їм потрібен для боротьби з ІДІЛ, а дружити з диктаторами, згодовувати їм слабкі країни це Європа вміє, доведено Гітлером, доведено Сталіним. Перших декількох смуг вистачило, щоб розревітись. Не від образи за нашу війну і відсутність совісті у підписантів Будапештського меморандуму. Скоріше, від руйнування міфів. Завдяки Financial Times я тієї миті чітко зрозуміла, що ми живемо у світі перемігшого, економічно детермінованого нацизму. Принаймні Європа - точно. І що переважна більшість у цьому світі - африка, азія, південна америка і східна європа - це, як їх раніше називали деякі європейці, унтерменші. Наші переживання і наш біль - не важливі. Що б нам не розповідали демократичні рильця на ВВС. Життя унтерменшів не має значення у світі перемігшого нацизму. Ну і що, що на Донбасі загинуло 6 тисяч людей від російського терору. Ну і що, що діти підриваються на мінах, а російські терористи розпорюють животи українцям. Це ж діти і животи українців. 130 французів котируються дорожче. Не смійте нагадувати про загиблих українців, коли загинули французи. І взагалі, ІДІЛ - це справжні терористи, а Росія - так, дрібний хуліган. Бо ІДІЛ вбиває справжніх людей у Франції. А Росія - несправжніх в Україні. Недотягує Росія до ІДІЛ. Тепер західні журналісти обурюються в своїх твіттерах заявою Порошенка, кажучи, що він нібито використовує трагедію великих французів для привернення уваги до своїх дрібних жевунів і мигунів. Як посмів? Як посмів він намагатися привернути увагу до мертвих унтерменшів? Адже у Франції справжня трагедія, а ми так, погуляти вийшли (та й взагалі, скільки можна дохнути, українці? набридли вже всім). Як посмів він звернути увагу на очевидні подвійні стандарти цього нібито демократичного світу. Заткніться всі, ми - французи, ми сумуємо. І ми, французи, маємо право докоряти Порошенкові, а Порошенко докоряти нам не може, бо не може ніколи. Дорогі обурені французи, ви - журналісти, і я журналістка (крім іншого). У вас французька освіта й у мене французька освіта. Ви знаєте дві мови, і я знаю три мови. Що робить мене в ваших очах менш релевантною? Те, що я народилася в неправильній країні, чи не так? Зізнайтеся, хоча б собі в тому, що вважаєте себе важливішими, інакше, з чого б така реакція і небажання змішувати вашу чисту трагедію з моєї брудною? Наберіться хоч раз у житті тестикул, горді французькі журналісти, і зізнайтеся, ви вважаєте себе людьми кращої якості, бо багатші і краще їсте. Це принаймні буде чесно. Інакше в чому причина? Ле Пен аплодує. Все склалося у світі французів. Можна не соромитися своєї ледачою міщанської ксенофобії, можна, чухаючи черевце, говорити про те, що іммігранти забирають їхні робочі місця, можна не думати про те, що іммігранти, вибачте, - з колишніх колоній Франції, а також із країн, де велика Франція в якості організатора або, в гіршому разі, підспівувача розв'язала криваві бійні. Можна вміло забувати угоду Сайкса – Піко і вміло ігнорувати свою відповідальність за війну в Сирії і навіть за створення ІДІЛ. І, нарешті, можна обурюватися тим, що хтось посмів порівняти життя 130 чистих французів із тисячами життів якихось там українців. Ліванців. Сирійців. П.С. Мій хлопець - француз. У нього велика прекрасна сім'я, дядьки, тітки, сестри, брати. Упродовж чотирьох років ми стабільно зідзвонюємося і бачимося наживо хоча б раз на рік. Вони знають, що відбувалося на Майдані, вони знають, що я неодноразово їздила до АТО, багато з них вже бували в Україні. Після теракту в Парижі ми з хлопцем поставили свічки біля посольства Франції в Празі, потім ходили до посольства Франції в Берліні. А потім я, вже сама, віднесла квіти до посольства Франції в Києві. Я не знаю, відніс чи хтось із родини мого хлопця хоч раз квіти до посольства України. Сподіваюся, що так.
