А поки компроміс...
Йдучи на перше засідання Нової Верховної ради, можна було спостерігати звичну для українця картинку. «Банду— геть!»— вигукували люди, які зібралися перед Національним банком. А перед самим парламентом учасники кількох різних протестів, закликали новообраних депутатів до відповідальності. Картинка-то звична, але після подій 2013-2014 рр. і приходу до влади політичних лідерів Революції гідності, почуті гасла, м’яко кажучи, різали слух. Суспільство доклало і докладає багато зусиль для змін в країні, але їх поки немає.
Ліміт довіри з кожним днем тане. Проте шанс у влади залишається. З ним в тому числі пов’язано відкриття Верховної ради VIII скликання. Чим воно запам’яталося? Однозначно було сказано багато правильних слів, які дійсно відповідають потребам часу і ситуації в країні. І Президент, і новообрані спікер парламенту та голова уряду, виступаючи з трибуни Верховної ради, окреслили основні напрямки реформ в країні. Головний меседж— зміна системи.
Петро Порошенко зокрема наголосив на наступних тезах— реформа судоустрою, посилення обороноздатності, боротьба з корупцією, ніякої федералізації (тільки унітарна держава), скасування позаблокового статусу, повернення до євроатлантичного курсу, інтеграція до Євросоюзу... «Куди нам рухатися у зовнішній політиці і який мати адміністративний устрій, вирішуватимуть українці, а не хтось на Заході чи Сході»,— заявив глава держави. «Моя вам рука, пане Президенте, відносно того всього, що ви сказали»,— звернувся до Петра Порошенка Арсеній Яценюк трохи пізніше.
«Я дуже «хворів» після майдану 2004 року, мені було складно пережити те велике розчарування... Зараз, я буду робити все, щоб ми не втратили здобутки другого майдану. Тим більше, коли на відміну від 2004-го сьогодні гинуть люди. Заради них ми повинні зробити все, — коментує «Дню» народний депутат від «Народного Фронту» Юрій Береза. — З цього парламенту треба віджати максимальний коефіцієнт корисної дії. Вже зараз ми бачимо, що він буде непростий. Мені вже складно, в тому плані, що є багато людей з діаметрально протилежними поглядами. Зрозуміло одне: якщо нова Рада не дослухається до людей, якщо політики і далі будуть гратися, їх просто знищать».
Не дивлячись на попередню критику, перше засідання нової Ради таки відкрив найстарший за віком народний депутат Єфім Звягільський від «Опозиційного блоку». Далі прогнозовано засідання вів Володимир Гройсман від «Блоку Петра Порошенка». Він оголосив про створення шести фракцій: «Блок Петра Порошенка»— 146 народних депутатів (голова фракції— Юрій Луценко); «Народний Фронт»— 83 (Олександр Турчинов); «Опозиційний блок»— 40 (Юрій Бойко); «Самопоміч»— 32 (Олег Березюк); Радикальна партія— 22 (Олег Ляшко); Батьківщина— 19 (Юлія Тимошенко). Також було оголошено про створення двох депутатських груп: «Воля народу»— 20 (голова групи— Ігор Єрємєєв); «Економічний розвиток»— 19 (Віталій Хомутиннік).
СЕЛФІКИ...
Якщо щодо голів усіх фракцій більш-менш все логічно— очолити ті, хто вів свої партії на вибори, то виникають питання із «Самопоміччю». Перший номер у виборчому списку— Ганна Гопко, а очолив фракцію Олег Березюк (28-й номер), його заступники— Олег Лаврик (12-й) та Єгор Соболєв (13-й). Чому такий розклад?
Сподіваємося, що Ганна Гопко і Андрій Садовий ще дадуть відповідь на це питання, а поки думка збоку. «Специфіка цієї політичної сили в тому, що її лідер не ввійшов до складу нового парламенту,— говорить політолог Олександр Солонтай.— Садовий поставив головою фракції свою довірену особу, близьку до себе. Під час передвиборчої кампанії основної уваги приділяли спікерам, які говорили від імені фракції, а Березюк був тією особою, яка впливала на прийняття рішень у «Самопомочі». Молоді лідери в цій партії— абсолютно різні люди, які мають різні ролі та не є самостійними. Вони є залежними від тієї політичної структури, з якою заключили контракт, адже вони не є утворювачами даної сили. «Самопоміч»— це компроміс між старою системою та новою, яка не створена».
Ми зараз опускаємо питання щодо того, що Рада фактично зібралася через місяць після виборів. Закон це дозволяє, але ситуація точно ні. До чого домовилися за цей час політики? Учора було оголошено про створення коаліції під назвою «Європейська Україна», куди увійшли шість фракцій із загальною кількістю 302 народні депутати. Це дійсно вперше в історії України, коли в парламенті буде конституційна більшість. Головою Верховної ради обрано Володимира Гройсмана, за якого проголосувало 359 депутатів. Це плюс. Заступників поки не обирали, як і не сформували депутатські комітети. Це мінус. Ще одне кадрове досягнення— це призначення Арсенія Яценюка головою Кабінету міністрів, який за кілька годин до цього заявив про складання повноважень урядом перед парламентом. За Арсенія Петровича проголосувало 341 депутат.
НАПУТТЯ?..
«Я бачу волю та бажання у своїх союзників проводити серйозні реформи в державі,— коментує «Дню» народний депутат від «Блоку Петра Порошенка» Олексій Гончаренко.— Нинішній Верховній Раді немає сенсу якось розділятися, адже якщо її діяльність не буде успішною, ми потонемо усі. Зараз стоїть питання існування держави Україна і фізичного виживання її громадян. Тому немає жодних варіантів, окрім як об’єднуватись та проводити реформи. Сподіваюсь, що перед обличчям такої загрози, люди здатні відкинути власні амбіції та працювати. Зараз важливо, щоб посади в уряді обійняли професіонали, а не обов’язково представники тих чи інших політичних сил. Нова Верховна Рада, звичайно, буде конфліктною— в ній присутні з одного боку комбати, а з іншого— «Опозиційний блок». Але це не найстрашніше. Нехай конфлікти будуть у Раді, а не серед народу України, адже для цього парламент й існує— щоб стикалися різні точки зору».
КОМАНДИРИ...
Ця Рада дійсно різна. «В новому парламенті багато нових людей, які пройшли і Майдан, і АТО, і це надає оптимізму,— каже «Дню» народний депутат від «Народного фронту» Андрій Парубій.— Я сподіваюсь, що кількість цих людей, по Гегелю, перейде в якість. Я не є депутатом з великим досвідом, але так швидко та прозоро ніколи не формувалася коаліція у Верховній Раді. Насправді, кадрових питань у дискусіях не було— існувала дискусія щодо майбутніх кроків коаліції. Нова Рада повинна і зобов’язана провести всі необхідні реформи, інакше треба буде розходитись. Звичайно, передбачити це важко, але ми будемо робити все для змін».
Спостереження перше. Всі говорять, що цей парламент буде коротким. Але за Конституцією Верховна рада не може обиратися менше ніж через рік. А головне— як внутрішні, так і зовнішні чинники змушують депутатів працювати, інакше зникне не парламент — є великі ризики для всієї країни.
Спостереження друге. Вже відчувається певна боротьба нових і старих персон. Нових завдяки суспільним змінам в країні пройшло до Ради немало. Але головна їх проблема із самого початку була— неспроможність організуватися в одну потужну структуру, яка б представляла інтереси Майдану, суспільства. Шанс був втрачений— вони стали частиною партій з минулого. А таких немало. За старими правилами були сформовані такі партії як «Блок Петра Порошенка», «Народний Фронт», «Батьківщина», хоч і виголошували вони часто правильні речі. Ще один яскравий приклад — дві депутатські групи: «Економічний розвиток» та «Воля народу». Остання більше схожа на сімейний підряд Литвина-Деркача. В таких реаліях залишитися собою новим буде дуже складно. Гра багато в чому була програна ними ще на початку.
«Коаліцію складають дуже різні люди: «Самопоміч»— це ті, люди, які були основою Майдану, простими людьми; «БПП» та «Народний фронт» — це «сцена Майдану», — коментує «Дню» народний депутат від «Самопомічі» Семен Семенченко.— У нас різні інтереси і там більше старих політиків— вже вмонтованих в стару систему. Все може бути, і молоді політики також можуть злитися зі старою системою. Але я впевнений у собі— я готовий цю систему змінювати і не сприймати негативні правила гри. Сподіваюсь, так само вважають мої товариші. Але я буду намагатись цього не допускати, доки в мене є сили».
КОМЕНТАРІ
«ОЛІГАРХИ МАЮТЬ ДОСИТЬ СЕРЙОЗНИЙ ВПЛИВ НА НОВИЙ ПАРЛАМЕНТ, І ВОНИ НЕ БУДУТЬ ЗАЦІКАВЛЕНІ ПІДРИВАТИ СТАРУ СИСТЕМУ»
Вікторія ПОДГОРНА, політолог:
— Більшість експертів говорять, що цей парламент перехідний. Парламент оновився на 56%, але цього замало з точки зору якісних підходів. Людей, які мають інакший досвід приходу в політику та інші підходи і цінності, — з громадського сектору, ЗМІ і т.д. — взагалі не так багато. Багатьох з цих 56% я не можу назвати «новими людьми», адже вони не є носіями нових цінностей та ідей.
Головне завдання парламенту, який хотілося б бачити, — закласти основу для зламу пострадянскості та побудови справжньої демократичної держави. Для цього потрібно демонтувати олігархічну систему політики і економіки, яка є стрижнем цієї пострадянської держави. Проти неї повстав Майдан, адже вона була посилена авторитарними тенденціями родини Януковича і не влаштовувала людей всі ці 23 роки. Зміна якості політики лежить в тому, щоб ґрунтуватися на інтересах більшості громадян країни, а не олігархів. Потрібно побудувати політику, яка йтиме «знизу», повинен бути баланс між різними суспільними групами. Це супер-завдання для парламенту. Але як можна сподіватись на його виконання, якщо більшість партій у Раді виникли близько року тому? Це не просто випадкова ситуація позачергових виборів — партійна система не має будуватися «на колінці». Ця системна робота має пов’язувати громадянське суспільство із владою. Якщо ж пропущені якісь ланки, то в державі відсутня системна політична відповідальність — можна вигадувати тільки штучні її форми. Парламент, сформований на основі таких крихких політичних партій не може нести повну політичну відповідальність, тому залишається сподіватись лише на політичну волю. І тепер їх треба «підпирати» створенням інших інститутів відповідальності, і це завдання громадянського суспільства. А самі партії мають будувати нормальну інфраструктуру, адже досі своїми коренями вони не входять в суспільні інтереси. І якщо немає таких зв’язків, то сподіватись, що парламент буде реформаторським, — не можна, адже немає інструментів його контролю на системному рівні. Я сподіваюсь, що нові люди з громадянського сектору це також розуміють та будуть працювати над цим як депутати.
ВЕРХОВНА РАДА, В ЯКУ НЕ ПОСОРОМИВСЯ ПРИЙТИ КУЧМА. БАГАТО СВОЇХ...?
Я чула і від Президента, і від новообраного спікера Володимира Гройсмана про необхідність проведення реформи з децентралізації. Зараз федералізації вимагає і Ромпей, і РФ, але Порошенко сказав, що ніякої зміни адміністративного устрою не буде. Але тепер треба запропонувати українську платформу — реформу місцевого самоврядування. Сподіваюсь, це буде досягнуто новим парламентом і стане великим кроком вперед для всієї України.
Що ж стосується економічних реформ та зламу олігархічної системи, то я не маю високих сподівань, що це буде зроблено швидко. Олігархи мають досить серйозний вплив на новий парламент, і вони не будуть зацікавлені підривати стару систему. Легалізація власності, офшори, рівні умови для будь-якого бізнесу та покращення інвестиційного клімату — це не дуже прості питання, які мають бути вирішені, щоб Україна змогла і далі розвиватися. Доки в нас буде олігархічна система, сюди ніколи не прийдуть іноземні інвестиції.
Дуже важливе питання у безпековій сфері, яка є пріоритетною в роботі цього парламенту. Це реформа армії, МВС і т.д. — питання, які точно буде вирішувати новий парламент.
Це буде Верховна Рада компромісів між новими та старими елітами, постійних кроків вперед та назад. І не думаю, що у подальшому прийнятті рішень буде така ж сама одноголосність серед депутатів коаліції, як під час голосування за голів ВРУ та Кабміну. Але нинішній парламент повинен зробити цю чорнову роботу, яка стане кроком вперед для побудови нової України. В іншому разі ми втратимо не час — ми втратимо шанс, адже зараз нас підтримує Захід, і він зацікавлений у наших реформах. Ця більшість не має втратити шанс, який вже було втрачено в 2005 та 2010 рр. — не піти на внутрішні конфлікти та компроміси із внутрішніми ворогами. Депутати мають розуміти, що місія цього парламенту — історична: перейти від пострадянської держави. Тому на новому парламенті та уряді лежить велика відповідальність, адже вони мають конституційну більшість для впровадження будь-яких своїх рішень. Опозиція ж буде отримувати зиск із помилок, зроблених коаліцією.
Раніше прем’єр Яценюк заявляв, що його уряд «зробив все, що міг», але утримати ситуацію — не значить зробити все, що міг. Адже коли ти в політиці просто стоїш, ти падаєш. За останні 9 місяців можна було б зробити набагато більше для малого та середнього бізнесу, у сфері соціальної політики і т.д. — по кожній сфері. Але я сподіваюсь, що Арсеній Петрович зрозумів — тимчасовість перехідного періоду, в якій можна було робити незрозумілі речі, закінчилась. Тепер за ним стоїть парламентська більшість і більше немає на що жалітися. У Яценюка залишився останній шанс — або він його використає, або піде в історію. Треба не просто зберегти посаду, а провести реформи. Така ж відповідальність лежить на Президенті та голові ВРУ.
Але вже те, що в Раді так і не було призначено уряд, свідчить, що політики так остаточно і не узгодили питання щодо деяких посад. Вони, звісно, знаходяться під тиском часу, але його залишилось мало, щоб зберегти обличчя, адже це вже нагадує традиційні політичні торги.
«ЄДИНИМ ДІЄВИМ РУШІЄМ ЗМІН БУДЕ СУСПІЛЬСТВО, ЯКЕ ЗЗОВНІ ТИСНУТИМЕ НА ПАРЛАМЕНТ»
Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Iнституту політичної освіти:
— Якщо новий парламент захоче жити, то проведе реформи, а як ні, то будуть такі самі ледарі, як і їх попередники. Потенціал для змін в країні у них є: вони сформували конституційну більшість, а це велика можливість. Що ж до недовгостроковості нинішньої Ради, то за Конституцією вона точно має працювати рік. Але є два чинники, які можуть розірвати коаліцію зсередини. Перший — є п’ять кандидатів на посаду президента: Порошенко, Садовий, Ляшко, Тимошенко, Яценюк. Всі вони учасники однієї політичної групи. Ччинник другий — під час проведення конституційної реформи вони можуть почати ділити повноваження, і не тільки в питанні децентралізації та суддів, але й пройтися по трикутнику «парламент — Кабмін — Президент» на предмет «у кого скільки повноважень». Якщо ж вони пройдуть це випробовування успішно, то ніяких факторів для розладу не буде. Зовнішні ж чинники — це інше.
Що ж до «дивного» головування у фракції «Самопомочі», то тут все більш ніж ясно — її очолив Березюк, бо це найближча особа до Садового.
Я задоволений обранням міського голови Вінниці Володимира Гройсмана. Можливо, він нарешті складе свої повноваження мера, адже посада віце-прем’єра його до цього не спонукала. Минулій Раді він пропонував корисні реформи, але у нього не було голосів для їх проведення. Думаю, тепер проблем не буде. Я розглядаю Гройсмана як потенційного союзника у темі реформування місцевого самоврядування та місцевої децентралізації.
Що ж до уряду Яценюка, то він взагалі не працював, бо бажав зберегти рейтинг. Його перший захід на посаду прем’єра між Євромайданом та виборами у народі називають штангуванням — мав «пройти між крапельками»: не обпектися об непопулярні реформи і зберегти рейтинг. Наразі він або робитиме реформи, або його рейтинг впаде. Але, якщо на цій посаді він до місцевих виборів достроково почне свою негласну виборчу президентську компанію, то тоді згорить у боротьбі з іншими політичними силами. Якщо почекає, проведе реформу місцевого реформування, піде на вибори, то приз президентства буде не настільки солодким, бо частина повноважень від глави держави перейде до місцевої влади. Загалом, зараз щодо уряду ідуть торги, табличка кадрових призначень не розписана.
Щодо питання «хто рухатиме новий парламент — старі чи нові». Нових політиків зроблять обличчям старої системи, адже замовник парламенту не змінився. Ним як були олігархи, так і лишилися. Тому єдиним дієвим рушієм змін буде суспільство, яке ззовні тиснутиме на парламент. Зробили Євромайдан та скинули режим Януковича не політики, а українці, які сьогодні рятують країну у війні з Росією.