«Урок справжньої новітньої історії»
«Спецоперація» інтелектуального десанту «Дня» у Миколаєві продовжується. Після п’ятничного ранкового ефіру на миколаївському «ТАК ТV» та урочистого відкриття фотовиставки газети «День» у музеї «Старофлотські казарми» журналісти та автори публіцистичного триптиха «Новітня історія для «чайників» Іван Капсамун, Валентин Торба та Марія Семенченко провели зустріч з миколаївськими журналістами та громадськістю у стінах обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. Гмирьова. Також у зустрічі взяв участь президент Фонду сприяння ініціативам «Дня» Микола Гриценко, а її модератором став науковець, директор Інституту філології Чорноморського державного університету імені Петра Могили Олександр Пронкевич.
«Зазвичай, вивчаючи історію, ми розглядаємо події, які відбулись давно, - розпочав пан Пронкевич спілкування із авторами «Дня». - Але хто пише про новітню історію? Власне, журналісти. Журналісти «Дня», пропустивши через себе наше сьогодення, спробувати його осмислити. Це стосується й трьох книжок «Дня». Перша книга – «Котел» Івана Капсамуна – дозволяє крізь призму справи Гонгадзе зрозуміти нашу справжню історію – як вибудовувалася криміналізована система, в якій ми зараз живемо. Взагалі ці три книжки авторів «Дня» пов’язані між собою – вони повертають до часів, далеких від сьогодення – до 90-х, коли відбувалося формування того, що потім почали називати «кучмізмом», який призвів до страшних наслідків сьогодні».
Тож першому модератор надав слово автору «Котла» Івану КАПСАМУНУ. Редактор відділу політики «Дня» розповів про справжню історію зародження кланово-олігархічної системи в Україні та резонансну справу Гонгадзе-Подольського, якій присвятив декілька років роботи. Його основні тези такі:
«Газета «День» форсовано працює із суспільством у питанні відродження української ідентичності. У нас є комплексний підхід до історії України, щоб суспільство було інтелектуально озброєне, бо без цього воно дуже часто робить неправильний політичний вибір».
«Наша трилогія стосується правдивої новітньої історії України, яку часто замовчують. Відмінність російських керманичів у тому, що вони вивчають історію, в тому числі України, і знають, які методи використовувати проти нас. А наші керманичі свою історію не вивчають, тому їм важко протистояти цій агресії. Плюс, їх давно підсадили на голку корупції».
«Перед Іловайським та Дебальцевським котлами, перед військовими трагедіями, які забрали сотні і тисячі життів, були «політичні котли», із яких ми не можемо вибратися. У книжці «Котел» події обертаються довкола справи Гонгадзе-Подольського, але також описано й те, як готувався грунт до цього апогею безкарності, який стався в 2000 році. Після приходу до влади Віктора Ющенка у 2005 році цю систему зламати не вдалося. Як показовий сигнал програшу його та помаранчевої революції – прихід до влади Віктора Януковича».
«На жаль, досі не поставлено крапки у справі Гонгадзе-Подольського, і, як результат, відбуваються майдани, ми маємо війну, втрачені території і тисячі людей вбитими. Це наслідки тих політичних котлів. Змінюються прокурори, прем’єри, президенти, але система не ламається, а мімікрує. Це діагноз того стану, в якому опинилася вся Україна».
«Щоб вийти з цієї складної ситуації, маємо зробити все, щоб продемонструвати принциповість. Сьогодні в нашій країні багатьом не вистачає принциповості та характеру – і політикам, і журналістиці, і в цілому суспільству».
Другу книгу із триптиха «Дня», «Я – свідок» Валентина Торби, Олександр Пронкевич представив так: «Ця книжка цінна тим, що автор, пропустивши і переживши трагедію на Донбасі, зрозумів, яким чином відбувається конструювання страшної ситуації, яка виникла в Україні, і хто її автор. Це книжка-анатомія».
Слово взяв і автор книжки журналіст «Дня» Валентин ТОРБА:
«В 1994 році вже була спроба окупації Криму, про що дуже часто забувають. Але тоді «Альфа» прилетіла до Сімферополя за одну ніч. Це відповідь на твердження, що влада нічого не могла зробити у відповідь на окупацію півострова в 2014 році. Ні, могли, і приклад цього є. Так само із Донбасом».
«Путін не збирався нас чавити танками – це вже крайні заходи, бо українці розірвали його шаблони. Він просто збирався нав’язати нам тезу про «єдиний братній народ». Але тут справа не в братньості і не в етнічності, а в системі цінностей. Як нам жити з «братом», який знищував нас, який забороняв українську мову, і не з учорашнього дня, а сотні років? Як можна назвати цю систему цінностей братською, якщо вона спрямована на нашу ліквідацію? На жаль, ми не були готові до цієї війни, і якби не добровольці і волонтери, появу яких не розрахував навіть Путін, нас би чекала дуже сумна доля. Але б ніхто не помітив, як ми перетворились на губернію».
«Проте Путін не буде нападати на нас напряму – це буде атака в тил, і ця атака вже ведеться. І мені дуже сумно, коли у Верховній Раді літають пляшки, наша верхівка судиться один з одним, виносить сварки на телебачення, а в цей час під нами закладено «порохову діжку». Тому зараз кожна людина має стати сама собі СБУ, контррозвідкою і сама собі громадянином. Можливо, тоді ми будемо більш відповідальними, коли голосуємо».
«Лінощі думати закінчуються втратою територій, власної оселі та великими жертвами серед людей».
«Війна дуже близько, і ми маємо робити свої висновки. Це не книжки, а справжні підручники. Я б дуже хотів, щоб їх не читали – хотів би, щоб їх вивчали. Моя книжка коштувала мені дуже дорого – в Луганську я втратив усе, тому я мав обов’язок її написати».
Про третю книжку - «Катастрофа і Тріумф» Марії Семенченко - пан Пронкевич сказав: «Катастрофа і Тріумф» описує трагічну повсякденність, яка оформлюється в долі героїв».
Редактор відділу суспільства «Дня» Марія СЕМЕНЧЕНКО поділилася із миколаївською громадськістю:
«Чому катастрофа? У книзі описуються не стільки військові катастрофи, скільки політичні помилки, початок окупації – події, яких можна було уникнути, але цього не відбулося і це є катастрофа. Проте це призвело до тріумфу. На жаль, лише під час драматичних подій – Майдану, анексії Криму, війни – українці змогли відкрити самих себе. Медики, волонтери, військові – до всіх цих подій ми самі не знали, на що ми здатні. В цьому і полягає тріумф».
«Війна триває другий рік і люди звикають та повертаються до звичайного темпу життя, особливо це стосується міст, далеких від вибухів. Іноді вони навіть забувають, що відбувається війна. Але прочитавши ці історії, сподіваюсь, люди перестануть сприймати цю війну як не свою, абстрактну та далеку. Дуже важлива й пам'ять про загиблих військових, бо нам потрібно розуміти, хто нас захищає, щоб для нас це ніколи не стало статистикою».
«Останнім часом стали говорити, що журналісти, які багато пишуть про українських військових, займаються не журналістикою, а пропагандою, називаючи їх «українськими героями». Я з цією позицією не погоджуюся і вважаю, що ці історії потрібно записувати і знати, хто нас захищає».
Про дискусію, яка розгорнулася між модератором, слухачами та авторами публіцистичного триптиху газети «День» щодо журналістської етики в часи війни, пропаганди, а також захисту національної самоідентифікації читайте у найближчих публікаціях.