Задзеркалля окупації (фото)
Ви проходите коридором з пейзажами прикордонної зони і несподівано опиняєтеся в оточенні десятка себе – такий ефект створюють дзеркала, вивішені зигзагом. І навіть підлога – трохи ковзкі, потріскані дзеркала. Потім – темний коридор. Лунають якісь уривки новин. Наступне приміщення – така собі кунсткамера. Замість дзеркальної підлоги – пісок, у якому лишаєте глибокі сліди. Замість стін – трилітрові банки. На багатьох – портрети дітей. У деяких – стручки арахісу і пір’я. Різкі звуки скла, що б’ється. Ще один коридор, і раптом – кімната з унітазами. До стільчаків прикріплені навушники. Якщо притиснути їх до вух, почуєте чиїсь голоси, що дориваються крізь шум. Все. Через чорну завісу ви покидаєте об’єкт.
ЗАГАЛЬНА ФОРМУЛА ДЛЯ ЖЕРТВ
Унітази – не просто стьоб, це – символ окупації. «Російські бойовики у Грузії забирали навіть унітази. Ми бачили ці унітази на танках – вони везли їх до себе і потім продавали в інтернеті. Смішно і трагічно, – пояснює кураторка проекту «Кордони, що повзуть» Нія Мгалоблішвілі. – У навушниках, прикріплених до цих унітазів, ми читаємо листи, що написали діти-біженці з окупованих територій Грузії, – їх портрети розмістили на банках». У листах діти розповідають про своє повсякденне життя у таборі для біженців Церовані, про свою тугу за домівкою. За задумом художників ця негативна інформація має змитися в унітаз. Зелена трава у цій останній залі експозиції символізує надію на майбутнє.
Дзеркала, що викривлюють, множать і дроблять відображення відвідувача, символізують багатоманіття думок у світі. «Скільки людей – стільки думок. Усі люди відображаються по-різному, всі відображаються одне в одному, – каже одна з авторок проекту Русудан Хізанішвілі. – Простір роздроблений, і це означає роздрібненість думок. До слова, я не вірю у підручники історії. Вважаю, що вся історія – одна велика брехня, бо всі розповідають її на всій лад – хто у чому зацікавлений».
Для України проект ніяк не змінювали – все так само, як на Венеціанській бієнале. «Нічого не змінювали, бо сутність проблеми та сама. Напевно, виставку можна представляти у будь-яких країнах, де є окуповані території. Це така загальна формула, – пояснює Русудан Хізанішвілі. – Але сприйняття глядачів у Венеції та у Києві відрізняється. Європейські глядачі знайомі з проблемами, про які ми говоримо, тільки по телевізору. Так, їм було це цікаво, вони розпитували щось, співчували, але український глядач бачить все нашими очима».
ПЕРЕКЛИЧКА ОКУПОВАНИХ
Грузинський проект представили в ІЗОЛЯЦІЇ, зокрема, тому, що він перегукується з акцією #onvacation, яку на 56-ій Венеціанській бієнале ініціювала українська арт-інституція. Люди в уніформі з написом «у відпустці» («on vacation») робили селфі у павільйоні Росії. Спочатку це були українські художники, потім до них долучилися відвідувачі з різних країн. Акцію задумали як пряму цитату на російських «зелених чоловічків», які окупували український Крим у 2014 році, і при цьому стверджували, що вони перебувають «у відпустці».
Під час виставки у Києві організатори хочуть якомога ширше розкрити теми окупації і замовчування агресії. Тому плануються зустрічі з кураторами та учасниками проекту, лекції і дискусії. Між іншим, в ІЗОЛЯЦІЇ «Кордони, що повзуть» представляють за підтримки Міністерства культури та захисту пам’яток Грузії – ідея показу проекту в Україні дуже зацікавила грузинських урядовців.
ПРО АГРЕСІЮ – СПОКІЙНО
Виявляється, проект, що мав розповісти про біль Грузії світові, на батьківщині сприйняли неоднозначно. «З цим політичним проектом ми перемогли у конкурсі проектів на бієнале, який проводило міністерство культури. У проектах, які не пройшли конкурс, взяли участь багато сучасних митців. Сама тема 56-ої бієнале була глобальною («Всі майбутні світу» – Авт.), і всі працювали над глобальними питаннями. Художники наш проект сприйняли у штики. Мабуть, вважали, що не треба було відходити від основної теми. Але все-таки нас підтримали. Адже ми абсолютно без агресії, спокійно все розповідаємо», – розмірковує мисткиня Русудан Хізанішвілі.
Ця виставка – не так про політику, як про людей. Про тих, хто страждає від окупації і мародерства бойовиків. І також про тих, хто дізнається (якщо дізнається) про страшні події з новин. Біль неможливо стримувати або замовчувати. Страждання – але з ними і надія – проступають назовні. А глядач вже не зможе їх ігнорувати. Кожен оцінить це по-різному. Але побачити проект «Кордони, що повзуть» варто. Зробити це можна в ІЗОЛЯЦІЇ, у Києві, до 20 січня. Вхід вільний.