Ніч виборів 1999-го
Головний редактор «Дня» Лариса Івшина – один із безпосередніх очевидців вибору країни у 1999-му. Тоді – екс-прем’єр-міністр Євген Марчук – програв президентські вибори Леоніду Кучмі. Що на думку Івшиної, призвело до консервації старої еліти та відкату назад. А також до еміграції багатьох світлих умів і війни з Росією…
Лариса Івшина:
"В 1999 році на президентських виборах, які я вважаю рубіконом для нашої країни, ми підтримували кандидата, який, на мій погляд, мав шанс радикально змінити ситуацію, і вже тоді ми могли б почати свій рух до Європи. У тих умовах виграти було дуже складно, і наш кандидат програв.
На виборах 1999 року Євген Марчук сказав: «Кожен, хто хоче кандидувати в українські президенти, повинен глибоко знати усю історію українських поразок». Знати, як Україна втрачала свою незалежність. У нас було таких спроб немало, і всі вони трагічно закінчувалися."
Шанс 1999-го
Покінчити з цією системою країна мала можливість в 1999-му. Під кінець першої каденції президент Кучма мав дуже низький рейтинг, але все одно вирішив балотуватися на другий термін. Бо за п’ять років він і його оточення побудували вертикаль і накопичили ресурси, а отже – прагнули зліпити перемогу. І це могло статися тільки через брудні технології і фальсифікації. Звичайно, не без допомоги старих друзів з Москви.
По-перше, була розіграна «російська технологія» небезпеки від «червоної загрози» (комуністів). Якщо в Росії на президентських виборах 1996-го спаринг партнером Бориса Єльцина визначили Геннадія Зюганова, то в України для Кучми в 1999-му обрали Петра Симоненка. «У 1999 році обкатали технологію, коли людям у результаті запропонували безвихідну ситуацію між Кучмою і Симоненком, - підтверджував це народний депутат України 1,3,4,5,6,8 скликань Анатолій Матвієнко. - З точки зору моралі, Олександр Мороз у мене викликає багато питань. Він завжди все робив для того, щоб утриматися при владі. Інша справа, Євген Марчук – це зовсім інша якість політики. Чому розпалася «канівська четвірка»? Тому що Кучма розумів, що Марчук – це не Симоненко, у другому турі у нього б не було шансів переобратися».
По-друге, було зроблено все, щоб дискредитувати і розвали «канівську четвірку». «Феномен її полягав у тому, що це була коаліція різних політиків, - казав Євген Марчук. - Я – безпартійний, Олександр Ткаченко – спікер Верховної Ради і голова Селянської партії, Олександр Мороз – голова Соціалістичної партії, народний депутат, Володимир Олійник – безпартійний, мер Черкас. Ткаченко і Мороз були більш ліві. Як ви знаєте, є таке явище, як синергія, коли взаємно посилюючі фактори починають працювати і дають у сумі набагато більший результат, аніж проста арифметична сума. Але Олександр Мороз не витримав. Незважаючи на результат довготривалих і складних домовленостей та ухвалене остаточне рішення виставити єдиним кандидатом Марчука (усі медіа про це повідомили), він на другий день фактично розвалив «канівську четвірку». Одноосібно зібрав прес-конференцію і заявив, що продовжує президентську кампанію».
Тобто у Кучми знайшли спосіб як не допустити синергію, слабкою ланкою виявився Мороз. А синергія дійсно мала непогані перспективи. Проголосувати за кандидата Марчука, який балотувався на виборах під гаслом «спокійна сила» (не знаю, хто запропонував, але дуже влучно), могли не тільки ліві виборці Мороза і Ткаченка, а й правий електорат. Перед президентськими виборами Конгрес українських націоналістів на чолі з легендарною Славою Стецько схвалив рішення про підтримку кандидатури Марчука. А відомий політв’язень радянських таборів Юрій Шухевич взагалі був його довіреною особою на виборах.
Так само «за» кандидата Марчука був Левко Лук’яненко: «Коли Євген Кирилович балотувався на посаду президента в 1999 році, я підтримав його. Вважав, що зі всіх кандидатів він є найкращим. Прагнув, аби Марчук став главою держави. Переконаний, що він навів би лад в Україні. Працювавши в КДБ, той знав, що таке закон і беззаконня, як приборкати злодіїв... Моя віра в нього, у великій мірі, ще будувалася на тому, що він видав книжку "П’ять років української трагедії", де був викладений дуже глибокий аналіз становища в країні. До того часу ліпше і змістовніше за нього ніхто не написав».
По-третє, використовувалися інші злочинні методи. «Проти мене як кандидата в президенти здійснювали численні акції, в тому числі, фізичного характеру, - згадував Євген Кирилович. - Взяти хоча б один із випадків, який трапився в одній з областей. На дорозі, де ми мали проїжджати, були розставлені їжаки – лише досвідченість водія уберегла нас від падіння у прірву. Всілякі акції стосувалися не тільки мене, а й моєї команди, родичів. Згодом, через декілька років міністр МВС Кравченко багато в чому мені зізнався і фактично покаявся переді мною за ті речі, які вони витворяли під час виборчої кампанії 1999 року».
А ще мало хто пам’ятає, що всі ці чорні технології і фальсифікації були визнані на офіційному рівні українським парламентом. В постанові Верховної Ради від 5 листопада 1999 року зокрема говориться наступне:
«Під тиском глави держави виконавча влада усвідомлено пішла на згортання гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на вільне і свідоме волевиявлення, грубо порушила основні принципи виборчого процесу.
На жаль, не виконала свою місію, визначену Законом, Центральна виборча комісія. … Не знаходили будь-якої відсічі чи хоча б публічного осудження численні факти порушення виборчого законодавства. Насамперед, це:
- використання вертикалі і структур виконавчої влади, включаючи силові структури, для забезпечення перемоги Кучми Л.Д.;
- узурпація більшості засобів масової інформації, в тому числі й загальнодержавних радіо- і телеканалів, та використання їх в інтересах нинішнього Президента України і придушення незаангажованих та опозиційних засобів масової інформації;
- поширення неправдивих відомостей про кандидатів у Президенти;
- силовий тиск на значну частину виборців, їх залякування, шантаж та підкуп;
- зловживання у фінансуванні передвиборної кампанії».
Отже, Кучму вдруге протягнули у крісло президента. Варто також визнати – ґрунт для цього був сприятливий. Українське суспільство виявилося не готовим до боротьби і якісних змін. В результаті країна отримала ще п’ять років трагедії, під час яких остаточно закріпилася кланово-олігархічна система: в політику прийшли не просто гроші, а великі гроші, законність остаточно відійшла на задній план.
300x250 ad place
300x250 ad place
