Страшні люди

У результаті перемоги Майдану і відповідної агресії Кремля, який розв'язав переділ кордонів у Східній Європі, багато що, здавалося б, давно відоме, не раз бачене, тепер відкривається в особливій, більш об'ємній оптиці. Як, імовірно, вже помітили, останнім часом на російському телеекрані промайнув «Брат-2». Саме він, а не 1-й «Брат». Чим це викликано, всім зрозуміло: репліки щодо «бандерівців», які звучать у фільмі, загальновідомі. А вже слова: «Ви мені, гади, ще за Севастополь відповісте!», - з якими брат Вітя пристрілює в Чикаго українського «братки», давно стали мало не приказкою. Треба сказати, ця сцена в актуальному військово-політичному контексті виглядає просто жахливою. Йдеться зараз не про позицію самого Балабанова: незалежно від неї, якою б вона не була, фільм став хімічно чистим результатом художнього дослідження сучасної російської особистості.

Репліки з фільму зараз цитують і з протилежного боку. На нещодавньому київському мітингу проти російської агресії фігурував плакат з виразним написом: «Так у чому правда, брате?». Питання адресоване, зрозуміло, російському народу, який протягом останніх п'ятнадцяти років інтенсивно «вставав з колін». Початок цього великого процесу якраз і був ознаменований виходом фільму «Брат-2» (2000), у якому головний герой Данила Багров багато розмірковує про пошук правди - улюблена і споконвічна російська тема.

Взагалі, тема «вставання з колін» звучить ще й в першому «Браті»: знамените «Скоро вашій Америці кирдик» вже тоді стало найпопулярнішим слоганом, такою собі патріотичною мантрою. А в «Браті-2» «кирдик Америці» настає вже суто конкретно. Для розбірок з Американцем (чиказьким мафіозі) брати прилітають у США - кожен зі своєю правдою. Вона у них НАЧЕБТО різна. Поки залишимо осторонь правду брата Віті. Займемося правдою брата Дані.

Даня - це жива ідея «мочити в сортирі», озвучена відомо ким саме тоді, в період зйомок «Брата-2». І він «мочить», з'явившись у Штати ангелом помсти - втілений «кирдик Америці». У цьому сенсі фільм став дивно пророчим, адже він вийшов за рік до знищення двох веж на Мангеттені. Слід сказати, враження від «взяття» Криму дуже нагадало мені 11 вересня. В обох подіях присутній терпкий апокаліптичний запашок, знак початку краху колишнього світопорядку свободи і розуму, який, загалом, тримається на США. Брат Даня виступив російським кінематографічним предтечею тих, хто таранив Вежі. І він же став культурним (а точніше, культовим) символом нашого нового історичного вектора, що вивів зараз Росію в безсумнівні лідери світового антиамериканізму.

...Данила знаходить мафіозі-кощія, втілення скаредного американського духу. Зовнішньою пожежною драбиною він бадьоро піднімається на вежу (!) - хмарочос, твердячи мантру про «тропинку и лесок, в поле каждый колосок»: «Это родина моя, всех люблю на свете я!». Тема всесвітньої любові - знову ж улюблена російська тема, згадаємо Достоєвського; та й сама спроба режисера відповісти на буттєві питання шляхом діалогу і суперечки БРАТІВ відсилає до великого класичного роману. Що ж відбувається за цим «всех люблю на свете я»? Постріл в охоронця в коридорі - без будь-якої рефлексії, автоматичний. Це дуже по-нашому: тільки у російської людини від всесвітньої любові до вбивства - буквально один крок. Потім Данила проходить в офісні палати, де сидить мафіозі, розмовляючи за чаркою з якоюсь людиною. Даня з ходу пристрілює співрозмовника Американця, не задаючись питанням: хто він і навіщо тут? Це могла б бути зовсім стороння людина - адже сфера ділових інтересів Американця досить широка. Однак Данила його просто вбиває - щоб не заважав розбиратися. Ось це дуже важливий момент, на який багато хто звертає увагу, я переконався. Підозрюю, що в ньому приховано дуже непросте послання режисера. Художник такого рівня, як Балабанов, не міг щось зробити «просто так». Балабанов ЗНАВ, що якась частина глядачів обов'язково запитає себе: «А цього ж він навіщо прибрав?». Балабанову ПОТРІБНЕ це запитання, яке створює певну оптику сприйняття, що дозволяє режисерові зробити його головну й улюблену справу: заглянути в безодню. У російську антропологічну безодню.

І він в неї заглядає. Вбивши незрозуміло кого, Данила спокійно сідає на місце вбитого і читає Американцеві проповідь про духовність, про правду. Таке собі російське кредо на тлі чиказьких хмарочосів за скляною стіною. На підлозі труп, на столі перед Данею – пістолет, о ще димить. Ясні очі простого «губастенького» російського хлопця, які не зміг затуманити навіть гранчак «рашен горілки».

Брат Даня взагалі «мочить» людей в Америці з особливою легкістю - і явну гнусь і, як бачимо, зовсім сторонніх. Він сприймає Америку як таку собі віртуальну реальність, «гру-стрілялку», де в принципі все дозволено. У ній немає людей, її населяють плоскі двомірні позначення людей. Ні, часом таке ставлення пом'якшується горезвісною російською душевністю, і тоді виникає цілком людяний персонаж водія-далекобійника, що везе Даню в Чикаго - явна перекличка з російським далекобійником з першого «Брата» (у фіналі). Але загалом Америка для Данила - якийсь поганий сон його пограничної свідомості. Хтось назвав росіян «народом-пограничником» - через наше явне тяжіння до пограничного стану. У ньому перебуває і Даня, незважаючи на його повну зовнішню адекватність і безпристрасність (взагалі, солодкий «пограничний» трепет, як нерв, пронизує весь фільм). Повторюю, убивши стороннього, Данила з ходу, без паузи, оголошує свої міркування про правду («сила в правді»). Це дивно ємний і страшний образ: «народ-пограничник», що віщає світу над трупом мимохідь вбитої людини. Раскольніков - той ще переймався, а Даня - це вже особлива пострадянська генерація, російський історичний підсумок. Народ, який так, на жаль, і не пройшов під наглядом Заходу курс «реабілітації» і «лікування» (така можливість була після Серпня-91). Народ, який «встає з колін», повчає Америку духовності на тлі її ж хмарочосів, які ось-ось почнуть валитися - до загального тріумфу...

«Брат-2» - фільм, повторюю, пророчий, можна сказати геніальний. Те, що в ньому заявлено і виявлено, зріло потім всі ці довгі путінські роки. Зрів – час сказати прямо - «нормальний» російський фашизм, заквашений на імперському шовінізмі, месіанстві і неприйнятті Західного світу - Америки перш за все. І дозрів. Зараз «народ-пограничник», який історично має вкрай занижене уявлення про цінність людського життя (зокрема й своєї), рушив у «хрестовий похід» проти Заходу. За Севастополь «бандерівці» вже «відповіли». Тепер, очевидно, притягнуть до «відповіді» саму Америку - за крах СРСР, соцтабору та Варшавського блоку¸ за вимушений відхід Росії від «особливого шляху» і багато, багато іншого...

Брати Даня і Вітя, які нагрянули в Америку, - це периферійні варвари, що приїхали в абсолютно чужий їм Рим. Данила, як ми знаємо, пішов на нього війною, поїхав - щоб воювати з ним знову (сьогодні). Віктор залишається, щоб розбагатіти і освоювати цей Рим зсередини. Брат Вітя - він зовсім не антипод Данила, хоч і «полюбив» Америку. Адже він полюбив її знову-таки по-російськи, з суто російською вірою у всемогутню силу грошей. Це варвар, готовий увірватися в американське життя, щоб переробити його під свої варварські ПОНЯТТЯ. Таких, як Вітя, зараз на Заході безліч. Захід від них стогне, але поки терпить (згадаймо той же Куршевель).

Росіянами, ймовірно, в нормальних країнах скоро лякатимуть дітей. Балабанов, до речі, говорить про це відкритим текстом. На запитання: «Ви гангстери?», повія Даша, визволена Данилом з сексуального рабства, відповідає просто: «Ми росіяни». Тобто «росіяни» - це чіткий маркер життєвого екстриму і антисоціальності, що добре упізнається Заходом. Маркер небезпечних людей-«пограничників», здатних, скажімо, влаштувати п'яний дебош у лайнері, що високо летить. Або підвісити на тонкій ниточці міжнародну безпеку - це вже залежить від можливостей...

У Достоєвського є такий роман про колишнє російське життя «Бідні люди». Тепер росіяни, пройшовши через пекло ХХ століття і в більшості залишившись бідними, швидше - страшні люди. Страшні не «по-людськи», а, скажімо так, метафізично. Так, вражаючі навіть у бандитизмі і пияцтві, як брат Вітя. Так, душевні і взагалі кльові, як брат Даня. Часом привабливі. Але при цьому, повторюю - страшні. Причому невідомо, хто страшніший: просто кілер Вітя зі своєю дикунською вірою в силу грошей, чи кілер-ідеаліст Даня зі своєю російською правдою. Бо вони саме БРАТИ. Ось це і є запитання, залишене нам Олексієм Балабановим.

Його фільм виявився культурною міною уповільненої дії, чий смисловий потенціал розкрився повною мірою лише тепер, коли «москаль», що стріляє в «хохла», стає військово-політичною реальністю, а російські політологи, на вигляд цілком нормальні, закликають нас зводити нову «залізну завісу »і не боятися міжнародної ізоляції. Пісня «Гуд бай, Америка», що звучить у фіналі «Брата-2», стала пророцтвом про велике розлучення путінської Росії з Заходом. Пограничний стан зараз на всю країну транслює телевізор в особі Дмитра Кисельова, який пообіцяв Америці ядерний «кирдик». Ще трохи і з думської трибуни заявлять, що сила - у нас, бо з нами - правда божа, не кажучи вже про боєголовки, освячені особисто патріархом. Дивись, і наш політичний істеблішмент засвоїть лексикон іранських правдошукачів, назвавши США і ЄС великим і малим шайтаном відповідно. Та що там говорити, якщо самого президента РФ світ запідозрив у пограничному стані! Однак треба визнати, підстави для цих підозр з'явилися ще тоді, коли майбутній президент-«пограничник» сказав чарівне слово «мочити»...

Путін - це, скажімо грубо, Вітя і Даня в одній особі. Він і гроші поважає, і «за правду» стоїть. Особливо страшне, незбагненно російське поєднання. Подібно до братів Багрових, які, все посилаючи на хер, утверджували в Америці свою справедливість, Путін топче міжнародне право, будучи передвісником абсолютно нових, сутінкових часів. Росія - батьківщина і джерело «апокаліпсису». Можливо, мали рацію ті, хто говорив, що саме тут-то і народиться «антихрист». Земний рай - споконвічний російське проект - так і не відбувся, натомість ми цілком можемо влаштувати проект земного пекла. І ось це чорне сонце майбутнього хаосу, чорну діру безодні, її трепет і наростання в російській душі геніально відчув Олексій Балабанов. Якщо Сальвадор Далі колись написав картину «Передчуття громадянської війни», то Балабанов цілком міг би назвати свій фільм «Передчуття СВІТОВОЇ війни». А ще краще - «Світовий Кирдик».

Балабанов, звичайно ж, недооцінений. Він виступив пророком СВІТУ ІНШОГО - двозначне звучання в цьому випадку абсолютно доречно.

Джерело: RUFABULA.COM