Москва і ментальність орди
Традиції протистояння
«Історичні вправи» російського диктатора привертають дедалі меншу увагу світових ЗМІ, та й, є підстави думати, меншу увагу в самій РФ. Складається враження, що Путін усе, що міг, вже сказав: ресурс агресивності, великодержавної манії величі та перекручення фактів минулого, здається, вже вичерпаний.
Але останній «історико-пізнавальний» виступ Путіна перед членами громадської палати при президенті Росії варто, хоча б дуже стисло, прокоментувати. Господар Кремля цього разу, аж ніяк невипадково, звернувся до постаті Александра Невського – діяча середини ХІІІ століття, який символізує для імперських ідеологів РФ «непереможність», «велич» та «державну потугу» Росії (на той час – невеликого Володимир-Суздальського князівства, згодом – князівства Московського, Московії).
В чому ж полягає, на думку Путіна, «державна мудрість», явлена цим нібито «святим» і «благовірним», та ще й «непереможним» князем? А в тому, що Невський вступив у найтісніший союз з Ордою, по суті, став її приниженим васалом, благаючи знову й знову ярлик на князювання у Батия, Сартака, інших Великих Князів. Він, як стверджує Путін, робив це задля того, щоб у союзі з монголами боротися з «агресивністю» Заходу, котра і зараз спрямована проти Росії.
Факти, які потрібно знати, аби не потрапити під вплив отруйних маніпуляцій, стисло викладені у статті «Два дипломати. Данило Галицький та Александр Невський: політика в умовах монгольського панування» ( з книги «Сила м*якого знака» серії «Бібліотека газети «День», видання сьоме, Київ, 2022 р.), котра щойно розміщена на сайті «Дня». Зараз же дуже коротко подамо міркування до виступу Путіна.
Можна стверджувати, що правитель РФ не випадково, в пошуках антизахідних «воїтелів», занурився на 900 років назад і згадав про Александра Невського. По-перше, ненависть до Заходу, яку Путін вже й не приховує, спонукає його звертатися саме до таких, вкрай міфологізованих, постатей. Адже війну Путін веде не лише проти України, а й проти Заходу як такого. По-друге, звернення до такого «невичерпного джерела», як ментальність Орди, ментальність Великих Ханів Угедея, Узбека, Батия, Джанібека, очевидно, Путіну справді потрібне. Адже оці згадані хани могли розв*язувати агресивні війни, не питаючи народу – і народ мовчав.
Відповідно , Путін «вписує» свою криваву постать у ряд «славетних» московських та російських катів – Івана Грозного, Петра Першого, Сталіна. І мимоволі згадується сучасний крилатий вислів: «Москва – то не Третій Рим, а Другий Сарай», що напрочуд влучно. І не тільки сучасні історики й експерти, а й такий цілком лояльний до монархії літописець, як Микола Карамзін, визнавав: «Тривале плазування перед татарщиною не могло , на жаль, не відбитися на моральному обличчі держави Московської».
Ігор Сюндюков
