Подолати емоції, зберігати розум
Про об’єктивну близькість інтересів України та Польщі
В чому , власне, полягає мудрість та мистецтво державної політики? Ще з часів Давнього Китаю, розквіту Великої Греції та античної Римської держави ствердилася думка: слід ширити й згуртовувати коло друзів та союзників, водночас не збільшувати кількість ворогів, ізолюючи їх. Цей погляд був близьким Сунь Цзи і Фукідіду, Салюстію та Сенеці… Істина дуже стара, але геть ні в чому не застаріла і сьогодні; її життєва сила незмірно зростає під час сучасної екзистенційної російсько-української війни.
Говорячи чіткіше, сучасніше та конкретніше – Україні потрібні союзники. І Польща, можливо, посідає серед них чільне місце. Безумовно, ця країна має свої амбіції – але допомога, підтримка, що її надає Варшава нашій країні, є винятково важливою і, по справедливості, має бути оцінена за дуже високою шкалою. Так, не варто бути занадто наївними – Польща підтримує Україну не тільки з суто гуманних міркувань, а й, можливо, не меншою мірою, з міркувань суто прагматичних, адже якщо Україна не встоїть – Польща , цілком можливо, стане наступним об’єктом агресії Путіна. А що таке диктат і ярмо Росії – поляки знають пречудово, засвоїли з власної історії. Зрештою, досить поглянути на географічну карту, аби збагнути об’єктивну близькість інтересів Києва та Варшави (незалежно від неконтрольованих – а, може, занадто контрольованих? – сплесків емоцій «державних мужів»). Емоцій, котрі ми, і українці, і поляки, маємо неодмінно подолати, аби обов’язково зберегти тверезий розум – запоруку перемоги.
Очевидно, що нинішня польсько-українська суперечка (не хочеться вживати слово «конфлікт», тим більше «торговельна війна» - це саме те, чого найбільше хоче Москва) вийшла , на жаль, далеко за економічні рамки й явно набула політичного характеру. Президент Зеленський гостро критикує «деякі європейські країни, які своїми односторонніми обмеженнями на зерно готують сцену для московського актора», не називаючи жодних конкретних держав, і Президент Дуда заявляє, зі свого боку, що Україна зараз є країною, котра тоне і може потягнути на дно держави-сусіди. Ось «чудові зразки» «конструктивного» міждержавного спілкування двох, здавалося б, непорушних союзників. А до цього – заява Прем’єра Моравецького про те, що Варшава зараз зосереджена на переозброєнні власної армії і тому не передає Києву своєї військової допомоги.
Україна і Польща просто приречені бути разом в умовах вкрай загрозливої путінської агресії, вістря якої може бути звернене проти будь-якої європейської країни. Але тим більше Україна зобов’язана проявляти лідерські якості – а ми такого лідерства, треба одверто визнати, занадто часто не виявляємо. А що означає це лідерство? Не зверхність, не впертість – державну мудрість. І розуміння того, що псувати відносини з таким, хай вельми непростим союзником, як Польща, це злочин (аналогічно варто ставити питання і у Варшаві). Інший підхід є непростимою дурістю (а Україна їх вже достатньо наробила).
І ще. Звернімо увагу на виступ міністра оборони Польщі Маріуша Блащака, який говорив про те, що в «підтексті» цього (здавалося б «зернового») непорозуміння приховані інтереси українських зернотрейдерів-олігархів. Чи дають наші ЗМІ можливість українцям більше знати про це ?
Підсумовуючи. За жодних обставин, в жодному разі не можна допустити, щоб цей конфлікт тривав далі. Знати й прогнозувати можливий перебіг подій, виходячи із засвоєних уроків історії, є обов’язком владоможців України та Польщі, бо перемога України мусить стати спільною перемогою цивілізованого світу.
Ігор СЮНДЮКОВ
